Незрідка літературний слон відрізняється від літературного зайця своїм вагомим місцем в творчому процесі, великою масою, тим, що займає більше простору в світі живих, аніж його мало примітна паралельна творча реальність.
Вага в літературі кожного з них з'ясовується після зникнення тіла, зовні оманливої персональної присутності.

* * *
Чорти й ангели — це артисти з однієї театральної трупи, окремо вони існувати не можуть. Замолоду не всі люди це розуміють, тому треба прожити життя, підкреслюю, осмислене життя, щоб навчитися відрізняти в суспільстві чортів від ангелів і навпаки.

* * *
Тим, хто нині гребе під себе, збагачується за рахунок пограбованого народу, тим, кому замало чистого неба над головою, рано чи пізно буде цілком достатньо гробової дошки над грішним тілом.

* * *
Один великий чоловік, сповідуючи філософію християнського милосердя і всепрощення, сказав, що він простить ворогам своїм, але тільки після того, як їх повісять. А я, милосердніший, пом'якшую цей принцип: — Я прощаю своїм ворогам і ворогам мого народу, але за умови, що їх ніколи не повісять, однак вони повинні до кінця днів своїх очікувати виклику на місце виконання вироку.

* * *
Фашистами й „нашистами" називають національно свідомих українських політиків у сучасному громадянському бедламі ті люди й корпоративні спільноти, які прагнуть відволікати увагу суспільства від своїх дій і планів за суттю і кінцевою метою окупаційних, спрямованих на узурпацію влади в своїх (нам чужих) руках, утвердження власного панування в Україні і не тільки в Україні. Україна без українців — кінцева мета глобальних шовінюг.

* * *
Треба йти до успіху, зневажаючи успіх, але покладатися на успіх не варто, його можна лише творити всім заздрісникам на зло.

* * *
Дуже часто читачі розумніші за тих письменників, яких вони не читають.

* * *
Поезія і політика — різні явища, але вони існують в одному світі. Коренева основа сучасної української поезії при всіх її формотворчих перевантаженнях переважно здорова, глибоко народна, а в кронах цього пошарпаного змінними вітрами і громами-блискавками загадкового дерева гуляє зціляючий вітер свободи. Щоб там не казали про заангажованість літератури чи навпаки, як би не нарікали естети на шкідливість патріотичних освідчень, в кращих зразках віршів натрапляємо на чутливі струни серця, що нагадують про важливу функцію Поезії, висловлену одним з поетів діаспори:
Давно би вже померла Україна,
Та їй поети вмерти не дають.

* * *
Свобода слова. Це добре і навіть дуже добре! Але, перепрошую, потрібні уточнення: є чесне слово і є брехливе слово, є чесні люди і є брехливі, підлі люди. То про свободу якого слова мова? І про яких людей мова, що користуються і будуть користуватися свободою слова?

* * *
Істину врешті-решт можна відкрити, але втілити її в життя, застосувати на практиці — справа дуже важка, якщо не безнадійна.

* * *
Сучасна українська поезія — то ціла велика планета із своїми метриками, архіпелагами, островами й острівними державами, із своїми лісами й перелісками, дрімучою тайгою і джунглями, де всякий звір проживає і полює один на одного, де й люди трапляються і полюють одне на одного. Все тут є! І окремі високі дерева, і лісові масиви, і чагарники, і корякуваті яблуньки та груші, в т.ч. груші на вербі, і гордовиті дуби, і сріблясті ялини. Все є! Немає, на щастя, поки що людоїдства.

* * *
Здається, в лютому 2004 року в Спілці письменників я мав право на такий експромт, що стосується, певно, не тільки тодішньої політичної ситуації, і не лише українського контексту:
Прозомбовані боягузи,
Гідні власної зради,
Виглядаються із гузна
Потворної влади.

* * *
Обличчя нової влади глибоко спотворене злочинними слідами влади старої і, як видно, це надовго.

* * *
Каже дружина, щоб заспокоїти мене: — Всі ми залежні навіть у незалежній державі!.. Але від заспокоювань не легше.

* * *
Стверджую, виходячи з тієї безвиході, в яку заганяє життя: — Політика — це правда про те, що обіцяють, але чого ніколи не було й не буде; а поезія — це правда про те, що було, або могло бути, але, як і загублений рай, відійшло, відбуло, або відвернулося від нас, щоб ми не торкалися його, не обмацували похітливими пальцями, не могли його обміняти чи продати; поезія — це добрий зціляючий погляд божества, невидимого і всюдисущого, допоки земля і люди на землі; поезія — це загадка душі, а не розуму, тим паче блудливого і лукавого розуму, яким живиться політика, особливо в наш час великого лицедійства з постійними перевдяганнями та заміною декорацій і масок.

* * *
Те, що зробив у літературі Тарас Шевченко, ніколи не зробить Панас Шевченко, а якщо й зробить, то марна справа, бо нікому не потрібне відкриття того, що вже відкрито раніше.
Є жінки, у яких спідниця чомусь нагадує завісу театральної сцени, але не кожен мужчина спокуситься піти на виставу, про яку всі говорять і ніхто доброго слова не сказав.

* * *
Довести дурневі, що він дурень, важко, але при цьому його можна зарядить такою пристрастю і енергією, що він вибухне, як вулкан, і накриє тебе таким вагомим виверженням, яке виявиться сильнішим за будь-які розумні аргументи. Дурість — явище природне і неспростовне.

* * *
Якщо уряд багато уваги приділяє роботі силових відомств — значить він побоюється, що в майбутньому може мати справу з урядом національного порятунку.

* * *
Хто першим відкрив для свого народу вчення марксизму, той першим відкрив йому дорогу в ГУЛАГ.

* * *
Повтори в житті, як рефрени в поезії, існують для того, щоб допомогти людині й суспільству зосередитися на головному, але надто часті повтори знецінюють головне.

* * *
Те, що відбувається навколо нас, відбувається у нас самих, і ще не з 'ясовано, що первинне, а що вторинне, і від чого ми більше залежимо.
Нове слово конче необхідне в літературі, що розвивається, але як продовження, а не вписане в нульову сторінку модерного етапу.
Не може бути ні на що подібної книги в культурі, яка має тисячолітню історію, якщо ця книга належить до цієї культури й виросла з неї.
В природі мови, в її виражально-стилістичному потенціалі закладено досвід багатьох поколінь, що пізнавали й виражали світ через рідне слово, збагачували його своїм досвідом і світобаченням. Це неминуче дає свій відбиток в нових текстах при всій оригінальності творчої манери автора, його вміння й бажання висловлюватися модерно, неповторно. Зовсім нове, ні на що не подібне, створюють лише ті автори, які „впали з неба" і не мають зеленого поняття про те, що було створено до них, і тоді пишуть ні про що і ні про кого.
Недаремно Василь Симоненко сказав в одному з найкращих віршів: Щось було у мені і від діда Тараса, і від прадіда Сковороди.

* * *
Фізичні хвороби людини і хвороби суспільства взаємопов'язані і взаємодіють між собою, але в термінології тут трапляються невідповідності: наприклад, не може бути таких понять — прогресивний тоталітаризм, прогресивний соціалізм, як в медицині немислимі визначення: прогресивний рак чи прогресивний атеросклероз, хоча такі парадоксальні зіставлення багато чого прояснюють.

* * *
Найгаласливіший театр у світі — український парламент, що незрідка приймає підозрілі рішення, але сірість його активно діючих персонажів — поза всякою підозрою.

* * *
Смерть за життя страшніша, як життя після смерті.

* * *
Багато говорилося й писалося про виховне значення художньої літератури. Небезпідставно! Будь-яке виховання має велике значення. Тільки треба враховувати: дурень виховує дурнів, розумний — розумних, але біда в тому, що, як ти не шліфуй звичайний камінь, з нього ніколи не буде діаманта, навіть сердоліка не буде.

* * *
Завелись в Українській Хаті
Чорти рогаті
І заявляють: — Хто з нами,
Мусить бути з рогами,
А хто, не дай Бог, проти нас,
Готуй сухарі про запас,
Бо ще не сповна козаки
Сибір обжили й Соловки.

* * *
Якби не було на світі заборон, то не було б і демократії, яка не дозволяє запровадження в державі диктатури.

* * *
Бог не був ні християнином, ні мусульманином, але він не був терористом, більше того, він заповів: „Не убий!"

* * *
Судячи з бюстів вождів і тиранів, вони ніколи не відзначалися легкістю натури і чомусь полюбляли дивитися в той бік, звідки нічого нікому не світить.

* * *
Якщо опозиція робить постійно щось протилежне тому, що робить влада, обрана народом, то виникає питання до вищих органів правосуддя: — Що таке антидержавна діяльність?

* * *
Кожен поет, незалежно від тембру і висоти громадянського голосу, є речником свого народу. Кожен поет поєднує в слові земне й небесне. Кожен поет є універсальною мембраною свого часу, що вловлює найтонші коливання атмосфери під небом Вітчизни і загадкові, незрідка тривожні сигнали з-за обрію, з далеких світів і країв.

* * *
Істинні демократи не можуть називатися елітою, тому що вони є частиною свого народу, з якого вийшли і до якого мусять повернутися. Елітою називають себе вискочки, злодії в законі, щоб цим утвердити свою вищість над народом, своє право (незаконне) вказувати народові що і як йому робити, в якому напрямку рухатися... назустріч своїй погибелі.

* * *
На зміну спадкоємним аристократам прийшли в 20-30-ті роки минулого століття аристократи духу, об'єднані українською національною ідеєю. Вони потрапили в жорстоку м'ясорубку сталінського терору. За останні 20 років проголошеної, але сповна нереалізованої державної незалежності України нове покоління аристократів духу витіснено на обочину суспільно-історичного процесу псевдоелітою в союзі з „грошовими мішками .
Ті, що були першими,
Чесними, порядними,
Свою справу завершили
Й стали другорядними.
Ті, які ховалися,
Рот відкрить не сміли,
По хребтах піднялися,
Нам на шию сіли.

* * *
Народ і його істинні провідники творять історію, а вчені й недовчені історики пишуть історію на замовлення так званої еліти.

* * *
Варвари від шарлатанів і шахраїв (скор. — ша-ша!) відрізняються тим, що варвари приходять і відходять, навіть зникають чи губляться в історії, тоді як шахраї і шарлатани приходять надовго, проникають в усі пори суспільного організму, нав'язують і диктують свої моделі, проекти й безпринципні принципи в політиці й економіці, в літературі й мистецтві...
О Боже, хіба що на пальцях можна полічити, де їх нема! А скоріше за все вони — ша-ша! — є всюди і їхні окупаційні сили, на відміну від варварських, не відступають і нікуди не зникають, а живуть і процвітають на нашій землі, діють у нас і проти нас, примножують і зміцнюють свою присутність правдами й неправдами ще й зверхньо кажуть нам, українцям: — Ша-ша!

* * *
Кожен сам по собі вартий не більше, аніж він вартий в своїх соратників і суперників.
„Християнство справді є кращою релігією після програної битви", — писав Генріх Гейне, навіть не здогадуючись, що існує український народ, який завдяки християнству програв і програє всі битви за незалежність від нібито християнської Москви.

* * *
„На мою думку", „мені здається", „цілком можливо" — такими ось обмовками пересипані тексти праць, промов і статей деяких сучасних політиків і публіцистів, людей вільних від усталених знань і твердих світоглядних переконань, що своєї думки не мають.

* * *
Якщо переважно спритні дурні керують людьми, то виникає питання: — Хто ж вони, ті люди, що дозволяють дурням собою керувати?

* * *
В епоху збурень і обдурень
Домінує в народі штиль
Напередодні грізної бурі
І ревучих до неба хвиль.

* * *
Соціологія з її оперативними дослідженнями і політичним прогнозуванням — химерна наука, що хибує більшою неточністю, аніж статистика, тим паче тоді, коли добре оплачується замовниками.
Люди в політиці, які вважають, що вони завжди праві, не розуміють чи не хочуть розуміти елементарного: в суспільстві „завжди" не буває, тому що міняється час і суспільні завдання, а значить мусять мінятися люди, налаштовані йти в ногу з часом. Цього ніколи не збагнуть тільки твердолобі і вічно вчорашні.

* * *
Затяті „захисники трудящих", певні того, що після їхньої перемоги вдячні трудящі знову дозволять сісти їм на шию.

* * *
В минулій системі мистецтво мовчати привчило поетів заганяти свої думки й сокровенні бажання в метафори й езопову мову підтекстів, що збагачувало поезію; в наш час, коли можна говорити й писати що завгодно, обличчя поезії у багатьох віршувальників — як оголена задниця, посіріла від частого споглядання.

* * *
Думаю, поезія — це завжди політика. Яскравий приклад у минулому — вірш В. Сосюри „Любіть Україну". Якби його розумно використати сьогодні й спрямувати в сферу винятково чуттєву, то згодом в Україні міг би статися демографічний вибух, щоб любов'ю порятувати Україну від вимирання.
Жартома кажучи, і езопову мову можна застосувати, щоб вирівняти кадрову політику нової, вистражданої на Майдані влади.
Над глуздом триває кадровий глум,
Де кум засідає в горішнім дворі:
Знизу жаби з болота кажуть: „Кум-кум!" —
І кум це враховує нагорі.
Довжина прав націй і народів залежить від довжини рук імперського центру, якому серед білого дня ввижається, а серед
темної ночі сниться досі, що він — Третій Рим.

* * *
Стопроцентний русскій сьогодні — це людина, у якої, коли не сто, то п 'ятдесят відсотків крові української, п'ятдесят — угрофінської, татарської і єврейської, все решта складається з імперських амбіцій.

* * *
Не все, що кажуть в Спілці письменників у вас за спиною — правда, але, якби нічого не казали про вас за спиною, ще не відомо як виглядали б ви спереду в товаристві, яке живе міфами.

* * *
Якщо чекіст займає найвищий пост в державі, то це ще не означає, що його співвітчизники, які проживають в сусідній країні, зобов'язані йому служити, як раніше служили стукачі.

* * *
Божевільний має повне право відстоювати свої права, але тільки в домі божевільних, де для нього завжди знайдеться гамівна сорочка.

* * *
Люблю Сергія Ссеніна насамперед за кореневе чуття Вітчизни.
Відсутність такого чуття і в поезії, і в політиці веде на манівці пристосуванства і лакейського існування в чужій культурі чи в чужій політиці.
Є різні шляхи до слави — хороші й погані, благовидні й неблаговидні, але коли слава є самоціллю, вона увінчується безслав'ям.

* * *
Упертість — сильна якість при наявності розуму, а коли розуму обмаль, тоді впертість переростає в хронічну дурість.

* * *
Перегодовані гуси, яких викохували в своєму дворі Іван та Марія, давно пролетіли понад ставком в селі Ставкове і пропали в ненажерливих животах м'ясоїдів, а гуси-лебеді з однойменної повісті Михайла Стельмаха, яку я читав колись уголос своїй молодій дружині, в поїзді „Одеса — Івано-Франківськ", аби в душу її перелити неповторну красу української мови, досі пролітають у моїй пам'яті і вивищують вічне небо нашої рідної літератури.

* * *
Свободи, як і кохання, завжди замало, а що більше свободи і кохання, то скоріше деградує душа, спустошується тіло, а далі душа й тіло наповнюються апатичною втомою.

* * *
Коли в любові домінує секс, то любов швидко перегорає і зникає разом із сексом, в чорній дірі байдужості.

* * *
Емансипація не веде жінку до індивідуальної свободи, а робить її мужеподібною істотою, вбиває в ній найпривабливіше — жіночу цнотливість. Маю усталену відразу до жінок-курців. Жінка з цигаркою в роті — ніби попередній стан, підготовка рота для більш вульгарного заняття.
* * *
Поціляти в ціль словами — найблагородніша стрільба, але тільки в тому випадку, коли твій опонент користується такою ж самою зброєю, як ти — зброєю слова.
Коли в правду стріляють,
то кулі летять в поетів.
Коли в свободу стріляють,
то кулі летять в поетів.

* * *
Ідеї на відміну від ідеалів знецінюються, зазнають краху за життя одного чи кількох поколінь, тоді я к ідеали, наче зорі на далекому обрії, світять людям усе життя, часто — від покоління до покоління.

* * *
Агресивні примітиви, особливо в політиці (та й в літературі), завжди на виду і на слуху, — як повії, що себе постійно пропонують, як набридла музика асів сучасної естради, яку називають попсою, а я називаю музикою псовою.

* * *
Все життя іде Алла
до свого ідеала,
і не знає кінця дорога.
Тому що ідеали
залежать не від Алли,
а від Господа Бога.
Хто себе ототожнює із своїм народом і бере на себе сміливість говорити від імені свого народу, той або нахабний самозванець і авантюрист, або пророк, що в ХХІ-му столітті маловірогідно.

* * *
Бути чесним і добросовісним, воістину народним депутатом — це мати за обов'язок відстоювати чужі права, забуваючи про свої.

* * *
Кожен має право приторкнутися вічності й щезнути в ній.

* * *
„Євреї несли Біблію крізь віки, як свою переносну вітчизну", — сказав великий німецький поет Генріх Гейне, пам'ятаючи про свою приналежність до живучого і багатостраждального біблійного народу. А ми, українці, упродовж віків тримаємося своєї благодатної землі, але чомусь не можемо збудувати собі повноцінну, незалежну від зажерливих сил вітчизну, яка оберігала б нас і наші предковічні цінності від переносних святинь і чужих ідолів.

* * *
Національна трагедія українців не в тому, що вони дурніші чи слабші тілом і духом за інших людей, а в тому, що досі сповідують принцип християнської безпринципності: як ударили тебе по одній щоці, то підставляй другу.
Ні раю, ні комунізму ніхто в житті не бачив. А пекло, яке влаштували на землі комуністи по дорозі до „світлого майбутнього", бачили мільйони і десятки мільйонів людей. Тож хто такі комуністи сьогодні? Спадкоємні чорти чи провісники нового раю, у який можна потрапити, як показав історичний досвід, тільки через пекло Соловків і Сибіру.

* * *
В час глобалізації всесвітніх процесів поки що вільним народам варто пам'ятати: націоналіст — людина, що відчуває себе невід'ємною часткою свого народу і хоче завжди бути зі своїм народом, а хто ненавидить націоналістів і паплюжить їх, той бореться за те, щоб панувати над народами, яких вони не представляють.
* * *
Треба розрізняти націоналпатріотів, націоналкар'єристів і націоналшизофреників, яких з першого погляду наївні або ідеологічно забомберені люди не зовсім розрізняють.

* * *
Все, що ми бачимо і чуємо сьогодні в умовно незалежній Україні, — тільки відлуння того, що сказали і зробили (але не довершили сповна) попередні покоління українців. Вдивляймось і вслухаймось в це відлуння, щоб зробити практичні висновки і діяти так, як вони, в ім 'я реалізації української ідеї, але набагато краще. Інакше наступні покоління нашого відлуння не почують.
Деякі вороги надійніші за деяких друзів, бо вони відвертіші й принаймні не цілуються перед тим, як заспівають треті півні.

* * *
Не кожен допитливий потрапив свого часу в протоколи допитів, але скільки туди потрапило зовсім недопитливих людей, які під час допитів у застінках НКВД-КГБ розповіли про те, чого ніколи не знали і не бачили! Все це заслуга комуністичного репресивного режиму, який під тортурами будив „творчу фантазію" у людей зовсім далеких від будь-якої творчості.

* * *
Дурень думкою багатіє, а сучасні олігархи, обвівши дурня навколо пальця, будують своє процвітання на сльозах одурених і багатіють з народного добра.

* * *
Младореформатори, для яких реформа — понад усе, ведуть туди, не знать куди, і що менше вони знають про напрямок руху запропонованих змін, тим далі вони заведуть.

* * *
Генетичне сміття, що рветься до влади чи, не дай, Боже, входить у владні структури, ніколи не діятиме благородними методами і не буде працювати на створення суспільства вільних людей, що живуть за законами справедливості, честі й совісті. Кати і жертви схожі між собою в історії тим, що за певних (непевних) обставин незрідка міняються місцями.

* * *
Втрачає в ціні життя,
Побите Серпом і Молотом,
В час, коли всяке сміття
Себе уявляє золотом.

* * *
У найгуманнішого Президента-демократа є перспектива стати диктатором, якщо опозиція, що рветься до влади, буде постійно діяти протизаконно і антидемократично та ще й дорікати йому в тому, що він не гуманіст і не демократ.

* * *
Бути поетом — не нагорода, а кара Божа. Хто з поетів домагається правдами й неправдами премій і нагород, той не обранець Божий.

* * *
Вічним учнем на все життя залишається хіба що той, хто нічому не навчився в першій половині життя.

* * *
Людина має дві головні складові — плоть і дух. В одних переважає перше, в інших — друге. Коли щось одне відчутно переважає, тоді людина не спізнає ні гармонії, ні земного щастя в житті.
Дівчина вночі відрізняється від дівчини вдень тим, що вона на перший „сміливий" доторк може виявитися бувалою в бувальцях жінкою.

* * *
Всі кіноверсії про можливий армагедон, що настане від зіткнення крупного метеорита із Землею, — тільки благенькі репетиції нашої реальної космічної катастрофи в майбутньому.

* * *
Якби наші невтомні реформатори проводили свої реформи так, щоб вони не заважали людям жити, то їм ціни не було б ні в пеклі, ні в раю.

* * *
Блудлива жінка відрізняється від блудливого чоловіка тільки тим, що здатна розкаятися, як Марія Магдалина й перейти у стан святих чи принаймні сама оголосити себе святою.

* * *
Природа була вище мистецтва до того часу, поки людина не опанувала мистецтвом нищити природу во благо собі, а насправді — на погибель і собі, і мистецтву, яке, виявляється, не вічне завдяки людині.

* * *
Бог — це життя, він у кожному з нас, грішному і безгрішному, і він житиме доти, поки не загине людство, що з кожним роком і десятиліттям удосконалюється у творенні форм і знарядь самогубства.
Вільна думка перемагає простір і час, а єдиний мовний і культурний простір, який нам нав'язують імпершовіністи, вбиває українську душу і будь-що намагається примусити українців жити за московським часом.

* * *
Живим письменникам, які б вони не були талановиті, не варто претендувати на роль безсмертних з тієї простої причини, що безсмертними стають лише після смерті.

* * *
Справжній націоналіст — не той, що закликає бити в Україні „москалів і жидів , а той, хто прагне залишитися самими собою, зберегти свою мову і культуру, віру і традиції батьків з діда-прадіда, зрештою, хоча б для того, щоб почуватися як рівний з рівними у взаємовідносинах з тими ж „москалями і жидами", дружити з ними на рівних і разом відстоювати загальнолюдські цінності на землі. Все решта — політичні спекуляції й істерики націоналшизофреніків, як з одного, так і з другого боку, яких не бракує у самозваних речників будь-якої нації, що не хоче і не повинна загубитися в сучасному глобалізованому світі.

* * *
Якщо я, українець, не даю сісти собі на шию будь-якому нахабному представникові іншої нації, відстоюючи свої права на своїй рідній землі, то це аж ніяк не означає, що я ігнорую права тієї нації, до якої належить такий нахаба: у кожної нації є свої чесні люди і свої негідники й шахраї.
Я сповідую інтернаціоналізм, але не той фальшивий інтернаціоналізм, під прикриттям якого відомі політичні сили давно ведуть політику етноциду і лінгвоциду проти українського народу, — я проти будь-якої денаціоналізації і винародовлення.

* * *
Так званий електорат, як правило, голосує не за правду і справедливість, а за тих, хто голосніше від усіх бреше про досягнення правди і справедливості, попередньо купивши кілька
сот, а то й тисяч, агітаторів із середовища дезінформованого електорату.

* * *
Хто нині постійно й цілеспрямовано маніпулює правами людини, поширюючи їх на права злодія і шахрая, експансіоніста і ґвалтівника народної моралі, той продумано ігнорує права нації і народу, щоб завтра не нація, не народ вирішували свою долю, а окремі фінансово-економічні об'єднання, окремі групи впливових людей, що вже тепер привласнюють собі права, більші за права будь-якої національної спільноти, окрім спільноти, умовно кажучи, самопроголошених „надлюдей", нібито Богом посланих, аби бути господарями в Українському Домі.

* * *
Поширений тип людей, яких цікавить одне — смачно поїсти, гарно випити і розкішно поспати, бажано — з чужою жінкою. Ради цього вони можуть і „повкалувати" будь-де і будь на кого. Таким людям не потрібна ні національна, ні духовна свобода, але над ними не зайвий батіг як інструмент свободи руху до ситого їдла, до пляшки і ляжки.
Псевдоукраїнські комуністи у Верховній Раді — не парламентська опозиція, що має свої особливі підходи у вирішенні соціально-економічних питань на користь народу, це опозиція до Української Держави, зла сила, що діє безкарно й нахабно і являє собою загрозу самому існуванню України як незалежної держави.
Ті, хто називає себе нині комуністами, насправді є яскраво вираженими правонаступниками катів українського народу, агресивними виразниками інтересів імперської Москви.
Вони не мають ні найменшого відношення до знищених сталінським режимом українських комуністів Скрипника, Шумського, Хвильового з його знаменитим гаслом: „Геть від Москви!" Вони, кажучи в їхньому ж стилі, є агентами зовнішнього впливу.

* * *
Як не дивно, але демократію може в наших умовах порятувати лише диктатура закону, спрямована проти людей і політичних сил, які нині цинічно нищать демократію, або використовують її виключно у власних корпоративних інтересах.

* * *
Проголошена, але не реалізована свобода, примножує хаос і вседозволеність. Вона є підходящим будівельним матеріалом для відновлення диктатури, жорстокішої, аніж її попередниця, бо така диктатура буде переслідувати свободу і демократію, мотивуючи тим, що демократія — це зло, яке примножує хаос у суспільстві.
Ліворадикальні, антидержавні сили в наші дні настільки знахабніли, що вже начебто й не бояться потрапити під колеса історії.

* * *
У творі мистецтва є душа, за умови, що митець вклав свою душу в твір; ніякої іншої, суто мистецької, душі там немає і бути не може. Схильний до парадоксів Оскар Уайльд, сказавши: „Душа є тільки в мистецтві, а в людини її немає", або глибоко помилявся (похмелявся?) і мав на увазі дещо інше, або в парадоксальній формі висловився про найвищу естетичну сутність мистецтва.

* * *
Коли у творах письменника на перший план виступає начитаність, він має право бути директором парламентської бібліотеки, незважаючи на те, що свого творчого обличчя у нього немає.

* * *
Натовп я к символ вуличної демократії може зникнути тоді, коли всі люди будуть самодостатніми, мислячими індивідуумами, але так, як цього ніколи не станеться, то натовп — субстанція вічна. Недарма мій однокурсник в Одеському університеті Віктор Мороз свого часу сказав: — Люблю народ, а натовп мене втомлює.

* * *
Політики з досвідом стримано розповідають про те, в чому вони не брали участі, а коли заходить мова про їхню роль в тих подіях — стриманості як не було!
Якщо опозиція, критикуючи владу, нічого путнього (крім утінського!) не пропонує в суспільно-економічній, культурній сферах на користь України, то її цікавить одне — будь що прорватися до влади і змінити зовнішньополітичний курс.

* * *
Красива жінка своїм мовчанням може сказати більше, аніж тоді, коли заговорить.

* * *
Жінки завжди вимагають у мужчин більше, аніж їм дають, і що більше їм дають, то ще більше вони вимагають.

* * *
Все, що я забув, не варте того, щоб його пам'ятати.

* * *
Аби не втратити все в цьому світі, треба замолоду поселитися в світі поезії і ні за яких обставин не переселятися в світ бізнесу: хто нічого не має, той не може нічого втратити, зате душу зберегти — понад усе!

* * *
Конвеєрний віршувальник, який вважає себе поетом, докладає максимум зусиль, щоб одержати нагороду; талановитий поет не добивається нагород, бо він має найвищу нагороду від Бога — свій талант.
В поезії більше краси і любові, як у повсякденному житті, тому люди примітивні й вульгарні (незалежно від звань і посад!) не люблять поезію.

* * *
Творчі смаки і стилі так швидко міняються з плином часу, що теперішній постмодерніст, який зневажливо ставиться до старих майстрів, в очах завтрашніх новаторів може виглядати не просто старомодним, а здаватися монстром консерватизму і штучної заскорузлості.

* * *
Не тільки повсюдно оголені серед літа пупи, а й оголені жіночі ноги, груди, зади — свідчення того, що жіноча стать прагне максимально скоротити собі дорогу до свого примарного щастя; що більше довкола оголеного жіночого тіла, то довша дорога до справжнього щастя.

* * *
Життєвий принцип сучасної емансипованої жінки: „Хороший муж — чужий муж".

* * *
— Я тобі віддала свою молодість! — кидає жінка страшне, як їй здається, звинувачення в обличчя своєму чоловікові, але мовчить про те, що вона зіпсувала йому життя.
Здається безневинною жінка з пригаслими очима і скорботним виразом обличчя великомучениці, а тим часом вона готова вогнем ненависті і жадобою помсти запалити цілий світ, тому що, виявляється, не вона обманювала і зраджувала, а її обманювали і зраджували.

* * *
Тільки самотність народжує стан душі, в якому хочеться обняти всі зірки в небі.

* * *
Якби один мій знайомий точно знав, що людство на шляху до щастя довідається на другий день про його велике відкриття, він негайно оголосив би в усіх ЗМІ про це відкриття: хто одержує велику зарплату, лежачи на дивані, той не заздрить безробітному сусідові, що вже став невід'ємною частиною свого дивана, купленого по блату ще в незабутню брежнєвську епоху.

* * *
Молода людина, що плаває в морі на надувному матраці, мало чим відрізняється від старого чоловіка, що ходить на милицях берегом моря.

* * *
Уявімо собі політичну партію, що складається з одних однодумців. В такому разі вона приречена на виродження і загибель, бо одна думка на багатьох гальмує розвиток і ніколи всіх не влаштує.
Ідеї прив'язані до землі, ідеали — до зірок. Тому ідеї помирають раніше, і тому ідеали завжди на похороні ідей освітлюють дорогу до кладовища.

* * *
Якби до ідеалів було — рукою подати, їх би давно замацали і перетворили на дівку, яка дозволяє себе мацати першому-ліпшому залицяльнику.

* * *
Те, що належить вічності, ніколи не постаріє і не перестане бути сучасним.

* * *
Не варто любити ближнього, як самого себе, поки ближній не виклав з-за пояса пістолет і ключі від квартири.

* * *
Найчистіші соратники в згуртованих лавах „жовтого дия вола" — це ті, хто ще не встиг обагрити кров'ю руки в ратному труді на користь спільної вітчизни, що зветься Кишеня.

* * *
У нацистської партії Гітлера і в більшовицької партії Сталіна прапори були одного кольору — червоного, який красномовно свідчив: джерелом його є безневинна людська кров.

* * *
В більшості випадків більшість не думає самостійно.
Свого часу в одній із статей Ульянов-Ленін вигукнув: „Парламентський кретин Каутський!" Якої б він заспівав, як би нині познайомився з деякими чільними опозиціонерами в умовно українському парламенті!

* * *
Реформи, які проводяться в державі більше десяти років, дають один всеосяжний результат — нові реформи.

* * *
Ланцюгова реакція реформ в чомусь подібна до ядерної реакції: і в першому, і в другому випадках руйнівний результат безповоротний і нічого відновленню не підлягає.

* * *
Коли людина нанесені їй образи сприймає виключно як образи всієї нації, до якої себе зараховує, то це означає, що на її персональному рахунку достоїнств, окрім нулів, немає нічого.

* * *
В умовах демократії, навіть такої недорозвиненої, як у нас, імперський центр не може розраховувати на те, що йому вдасться повернути собі колись загарбане силою і приниженням національної гідності та руйнуванням культури і мов поневолених народів. Принаймні на очах світової спільноти зробити це силою — нереально, а демократичним шляхом це зробити — неможливо.

* * *
Історія — це наука про те, що вже відбулося, але не в повному обсязі; це означає, що сповна все відбудеться в майбутньому.
Коли? Може, завтра, може, через роки-десятиліття, але недописані сторінки історії мають бути дописані, тільки не кров'ю і вогнем, як раніше, а надійнішими сучасними методами.

* * *
Людина, яка любується пам'ятником, поставленим їй за життя, не розраховує на посмертну славу. Навіть Ленін, перш ніж красуватися в мавзолеї, мусив спочатку померти.

* * *
Голова стає світлою, коли звільняється від темних думок, здетонованих владою, що нищить життя в ім'я світлого майбутнього.

* * *
Розум — первинне, погляди — вторинне; не погляди формують розум, а розум формує погляди.

* * *
Люди, які нічому не навчилися в житті, стають успішними політиками, тому що їхній досвід безцінний для виборців, що не люблять вчитися.

* * *
Поет любив тихими літніми вечорами списувати ліричні вірші у високих зірок на небі, коли вони переморгувалися між собою і говорили про піднебесне чисте кохання. Ніщо так не виснажує поета-славолюбця, як той максимуму зусиль, що витрачаються ним для здобуття мінімальної слави.

* * *
Не завжди правда, заюшена кров'ю, є правдою, що відстояла себе в бою. Часто це правда переможена, позначена смертельними ранами в бою програному.

* * *
Уряд, який не підтримує мистецтво, ніколи не опанує мистецтвом управління.
Казати правду і дурень може, а як реалізувати оту правду в житті чи хоча б захистити її від неправди, знає тільки мудрий чи принаймні розумний.
* * *
Коли у нас кажуть: „Бий своїх, аби чужі боялися!", то у них діють за принципом: вихваляй і оберігай своїх, аби чужі заздрили і нам підкорялися.

* * *
Деякі відомі політичні партії відрізняються від деяких організованих злочинних формувань хіба що тим, що назовні діють легально завдяки реєстрації в Мінюсті та політичному прикриттю в умовно українському парламенті (пар-лементі). їхні публічні глашатаї якраз найбільше кричать про „політичні переслідування", коли правоохоронці натрапляють на кримінальний слід подільників. Ніхто нікого не силує йти на вибори (хоча спроби трапляються), але після виборів мільйони людей почуваються згвалтованими.

* * *
Людське нахабство не скорочує дорогу до щастя, не веде до справжнього успіху, але дає можливість нахабам бути на видноті, часто фігурувати в колах успішних людей.

* * *
Кожен, хто помер, не має змоги особисто змінити свій імідж, зате його соратники й настнаступники, за умови, що небіжчик щось там писав і був публічною людиною, цілком спроможні прославити чи спаплюжити смертного чоловіка.

* * *
Хто не може жити чесно і наживає добро лише шляхом обману і шахрайства, той всіх інших людей тримає за дурнів і ворогів свого роду-племені.

* * *
Як би там агресивна політична дама не робила вигляд, що вона в своєму амплуа — левиця, вочевидь все те, що вона говорить і як вона говорить, розраховуючи на бездумних, зазомбованих совків, видає її з головою: агресивна дама — не левиця, а затята, знавісніла ослиця, що вперто домагається задоволення лише свого інтересу.
Марк Твен свого часу сказав: „Блоху можна навчити робити все те, що вміє робити американський конгресмен". Додам від себе: „...можна навчити і тому, що витворяє український парламентарій . Але, підкреслюю, не можна ні американського конгресмена, ні українського парламентарія вивчити на поета,
тому що поетом треба народитися.

* * *
Цукрово-шоколадний король після „помаранчевої революції", влаштувавши в Україні „цукрову кризу", добре „насолив" тодішньому прем'єр-міністру, аби усунути конкурента в таборі переможців.

* * *
У віршах деяких поетес лірична героїня скидається на породисту кішку, майже левицю, що легко могла б схрумати мишку — свою жертву-обранця, але не робить цього чи то завдяки власному благородству, чи то завдяки своїм високим смаковим якостям: навіщо, мовляв, споживат?