Послухай, як струмок дзвенить,
Як гомонить ліщина, —
З тобою всюди кожну мить
Говорить Батьківщина.
Послухай, як трава росте,
Напоєна дощами,
І як веде розмову степ
З тобою колосками.
Послухай, як вода шумить —
Дніпро до моря лине, —
З тобою всюди кожну мить
Говорить Батьківщина.

Щойно дощ пролопотів
По дахах, стежках і листі.
В дзьобках мокрих горобців
Крапелинки золотисті.

Звичайнісінька сосна,
Що у річку задивилась,
Забриніла, як струна,
И сонячно зазолотилась.

Хата, сад і сірий кіт —
Все в перлинках-переливах.
Світ убрався в злотоцвіт,
Як пройшла весняна злива.

Все співає і росте,
Як промчала громовиця.
Лугом сонце золоте
В кожній квіточці іскриться.

Знявся ранньої пори
Синій лайнер в небо синє
І, долаючи вітри,
Понад гори й ріки лине.
Це до мами іздаля
В гості їде син Ілля.
Поїзд рушив — «чах-чах-чах» —
Прощавай, ласкаве море,
Бо проліг далекий шлях
Через ріки, через гори.
Це до мами син Василь
В гості мчить за сотні миль.
З автостанції експрес
Курс узяв на ясні зорі
Й поспішив за край небес
Через ріки, через гори.
Це до мами на село
В гості їде син Павло.
Хай там дощ і хай туман,
Кораблі, машини — в русі!
Внук Андрій і внук Роман
Теж в дорозі до бабусі.
Що воно за дивина —
Всіх позвала далина?!.
Гей, в зеленому селі
Стіл святковий накривають.
І дорослі, і малі
Іменинницю вітають.
День такий, як маків цвіт,
Іменинниці сто літ!
Ось чому з усіх кінців —
Від Карпат до Сахаліну! —
Багатьох своїх гінців
Шле в село одна родина.
За одним столом — весь рід:
Північ, Південь, Захід , Схід!
І тому пісні в цей день
Так відлунювали в горах,
Мов співала тих пісень
Вся Вітчизна неозора.
Був цей день, як маків цвіт,
І сіяв на цілий світ.

Небом хмари сунуть, наче бомбовози,
Кучугури-танки оточили ліс,
І зайці сховались десь у верболози,
І в нору глибоку хитрий лис заліз.

Жодної пташини, жодного звіряти,
Тільки сніг довкола, безконечний сніг.
Вітер натомився віти нагинати,
Все живе готовий повалити з ніг.

Важко уявити, що в таку годину,
Що в таку холодну, непроглядну ніч
Йде людина лісом через хуртовину,
Впевнено ступає темряві навстріч.

Важко уявити, але я — повірте! —
Добре уявляю, як мій старший брат
На кордоні ходить, подолавши вітер,
І в руках стискає міцно автомат.

Кущик там чи пастка? Камінь то чи ворог?
Ген поміж деревами постать чи мана?
Він сухим тримає у набоях порох,
Щоб до нас ніколи не прийшла війна.

«Хай мороз лютує й сніг, немов лавина,
Я стою в дозорі, — пише брат мені, —
Бо як за плечима в тебе Батьківщина,
Небезпеки жодні в світі не страшні».

Небом хмари сунуть, наче бомбовози,
Кучугури-танки оточили ліс,
І зайці сховались десь у верболози,
І в нору глибоку хитрий лис заліз.

Сон мені постукав непомітно в скроні,
Певно, весь будинок спить уж е в цю мить.
Тільки на узліссі, тільки на кордоні
Брат мій зоречолий до зорі не спить.

Голуби у нашім домі
З усіма людьми знайомі.

Кожен, хто іде подвір'ям,
Відчуває їх довір'я.

Голуби літають низько,
До людей підходять близько.

А такій, як я, малечі,
Можуть сісти і на плечі

Трапилась така пригода —
Дим вернувся з димоходу.

Дим посунув до кімнати,
Як в печі топила мати.

Дим їдкий і невблаганний
Із кімнати йшов на ганок.

Через вікна дим виходив,
А цурався димоходу.

— Що робити? Я боюся,
Треба звати сажотруса.

Треба конче, — каже мати, —
Пічника десь розшукати!..

А тим часом дим клубоче,
Виїдає, клятий, очі.

Вся квартира в дим погрузла:
Я і мама — наче в кузні.

Коли, чую, ненароком
Прошмигнуло щось під боком.

Прислухаюсь, трохи згодом
Щось гуркоче димоходом.

І гуркоче, і муркоче,
Ніби дим злякати хоче...

А за хвилю до кімнати
Вскочив кіт наш волохатий,

Шерсть руда, від сажі — чорна:
Подобає кіт на чорта!

Дим зате почав виходить
Знову тільки димоходом.

Тому кіт наш пишновусий
Зветься в домі Сажотрусом.

Прокидаюсь рано —
Миюся під краном.
Мию всіх своїх звірят,
Що стають за мною в ряд.

А звірята,
Як малята, —
Люблять хлюпатись звірята.

Поки я скупав лисичку,
Вимив зайцю ноги, —
Утворили ми криничку
Посеред підлоги.

Поки я помив слона, —
Мокрі стеля і стіна.
Поки песика скупав,—
Ой-йой-йой, довкола став!

Починаю другий раз
Всіх звірят купати.
— Досить з тебе, водолаз, —
Гнівається мати.

Вчора я ходив на став
І рибалив, звісно.
Трохи сонце не піймав,
Та в сачок не влізло.

Я до річки взяв розбіг
І летів, як вихор.
Переплигнути не зміг,
Бо човном поїхав.

В лісі теж я побував —
Полював на вовка.
Наловив півторби гав,
Бо стріляю ловко.

Бачу, в полі два бики
Тузяться рогами,
Я нам'яв би їм боки,
Та спішив до мами.

В зоопарк я завітав
З левами пограти.
Я б їх добре полякав,
Та між нами — грати.

Недопитливий народ —
Хлопці в нашім домі.
Кращі із моїх пригод
їм ще невідомі.