* * *
Все правильно! Вони такі-сякі,
Посланці ваші на вершині влади.
Пильніш вивчайте вади їх людські,
Впізнаєте себе і власні вади.

* * *
Хто всмалить з горя шпагатівки шклянку.
Хто на закуску вгробить півкнура,
Коли почує Україна зранку,
Що Плющ відкрив засідання з утра.

* * *
Біда довкола! В цьому ви праві.
В ніч новорічну вам нашепчуть гномики:
— Коли у вас руїна в голові,
Вона заземлена в руїні економіки.

* * *
Деформації, акції й пертурбації,
Бартери, банди І бариші.
І найбільша недуга нації —
Гіперінфляція душі.

* * *
Мікрофони, як звичні решета,
Воду слів поглинають до решти.
Але в тихі снова треба вміти
Підкладати думок динаміти.

* * *
Усіх єднає політична лайка –
Чи ти мудрець, чи вроджений дурило...
В словеснім герці знавіснілий Швайка
Готов загнати в опонента шило.

* * *
Ми оселедці, Фокіни-Масоли,
Ми козаки, розкучмені Юхими...
А поряд з нами москалі й масони
Здаються не такими вже й лихими.

* * *
Ой, не журіться, буде все якраз,
Як ви захочете. Можливі варіанти.
Або прийдуть ще гірші після нас,
Або прийдуть ще краші... варіяти.

* * *
Два Воробйових зійшлись на розмову.
Дай глузду, о милий Боже!
А то Воробйов Воробйову
Виклювать око може.

* * *
Їй-богу, він молодець,
Цей мужній Василь Дурдинець:
У п'ятницю порожньо в залі,
А він править парламентом далі.

* * *
Цілком реально: в новорічну ніч,
Як Бог поможе вижлуктити брагу,
Присниться вам всезнаючий Ілліч
І скаже: — То не влада без ГУЛАГу!

* * *
То різні люди — Чобіт і Шкарбан,
Але прийшли для того в депутати,
Щоб «роздягати» кривду і обман
І добре супротивника «взувати».

* * *
Коли в сусіда грошей три мішки,
А в вас лиш три мішки з-під бараболі,
Вам не страшні з переїдання болі,—
Як струни скрипок, грають вам кишки.

* * *
Прислухайтесь до мови Колінця —
Йому не кожне слово до лиця.
Вживає вперто він такі слівця,
Що варті часом ззаду колінця.

* * *
Я цим не відкрию Америки
Й не доточу нікому ума,—
Гримлять політичні істерики,
Бо немає того, що нема.

* * *
Незалежні у нас профспілки,
Як оті незаміжні дівки:
Коли в батька є грубі гроші,
Тоді й женихи хороші.

* * *
Залишило життя уроки нам
На шляху від Масода до Фокіна.
А скінчилось правління Кучмине,
Життя стогне: — Ой, Фімо, не муч мене!

* * *
Чи то ледь-ледь, чи то чуть-чуть,
А все-таки чогось йому бракує,
Коли гугнявить реформатор Пилилчук,
Немов свої реформи сам бракує.

* * *
П'ятаченко, ну й мастак,
Винайшов чудний закон:
Кредитує вам п'ятак,
А від вас бере мільйон.

* * *
Гаркавий українцю, в складі «ер»
Долати складнощі не уникай тепер,
Коли і в Алтуняна, як окраса,
Розкотисто гримлять слова Тараса.

* * *
Вчорашні примітиви й жлоби,
Висуванці неребудовної ери,
Підозріло тверді лоби,
Чимсь подібні на БеТееРи.

* * *
Іваничук долає виднокруги
Й веде віки за пружні поводи.
І сам Роман, і творить романюги,
Що йдуть полками насупроть орди.

* * *
Чи погіршиться, чи поплохєє вам ,
Є рятунок насамкінець!
Ви сприймайте, що каже Яхеєва
Так замріяно, як Семенець.

* * *
Гриньов говорив і багато, і много
Про речі звичайні в часи небувалі
І, себе обхитривши самого,
З Президії вийшов і сів у залі.

* * *
Скільки мудрості заховано
В безстатеве слівце «стаття!»
Прочитаєш — все чисто враховано,
Все споважено, окрім життя.

* * *
Смутніє в ейфорії личко,
Пора нам сходити з котурнів,—
Мудрець і дипломат Павличко
Вже взяв собі в підручні дурнів.

* * *
Ягофьоров у кожному разі
Тужно каже про «старые связи»,—
Що поробиш, колишній Союз
Жить не міг без нав'язаних уз.

* * *
Президент на лопатки похлав цього разу
Здичавілу Систему, всадивши їй клізму,—
З молотка буде проданий після Указу
Незавершений нами довгобуд комунізму.

* * *
Банкір відомий Коваленко
Господарює помаленько,
Бо він є приклад коваля,
Що не скував ані рубля.

* * *
Де дорогу напитати,
Що веде у депутати?
Хай розкаже хитрий лис,
Друг Щербицького — Борис.

* * *
Хто зве його отець-Іуда,
У того на очах полуда.
Цей чорнорясий гуманіст
Давно заслужений чекіст.

* * *
У роки юності безжурні
Не раз я пошивався в дурні.
Але пошитися в пророки —
Нємає більшої мороки!

* * *
Імітуючи вдачу сувору,
Педалюєш на грізний тон,
А всім видно: слабкому танцору
Заважає ще й мікрофон.

* * *
Бартер, відомо,— це баш на баш:
Їм — бочка, нам — імпортна пляшка.
Виступ з трибуни — то Барабаш,
А від мікрофона — лише барабашка.

** *
Немає заняття більш підходящого,
Як захищать інтереси трудящого,—
На цьому шляху не одному герою
Перепав не один бутербродик з ікрою.

* * *
Мислення мав депутат незалежне,
Треба віддати йому належне! —
І з виду — рішучий, і в слові — затятий,
І в своїй послідовності... дурнуватий.

* * *
Пітекантроп Іванович Козолуп
Говорить спокійно, як предок з печери,
Ніби знає, що годен звичайний дуб
Розчухрати гілляччям небесні сфери.

* * *
І спікеру, і президенту: «Цить!»
Він говорив, твердий, як антрацит,
Всім демократам вперто супротивен,
Вступав у бій, не прихопивши звивин.

* * *
Ви не дуріть себе і не дуріть народ,
Рай обіцяючи безвольним і ледачим,
Не кожен, хто відкрив свободі рот,
Збагнув, чому в душі руїна плаче.

* * *
Були серед нас ще й такі депутати,
Що могли будь-кого будь-куди послати...
І гриміли вони, мов каміння згори,
Ніби мчали щодуху в тартарари.

* * *
Виділялась у залі одна молодичка,
Пухка і ошатна, як сіна копичка,
А коли пропливала Державною Хатою,
То пахло від неї травою прим'ятою.

* * *
Той дім, де розриваються серця,
Був зведений для пана Калинця,
Але ввірвалась, як весняний грім,
Лиш пані Калинцева у той дім.

* * *
Депутат-бородань виступає щоднини.
Вперто лізе в усі делікатні щілини,
Ніби він заповзявся жити для публіки
Як головний гінеколог республіки.

* * *
Високі державні стіни
Крижаними сповиті вітрами,—
Що вище стрибають ціни,
То глибше стрибнем до ями.

* * *
Я бачив вас і чув вас — не оглух,
І споглядаю: дух високий нидіє,
Бо вабить вас не животворний рух,
А бовваніння мертве у президії.

* * *
Наш парламентський бомонд
Знов створив солідний фонд.
Певно, крихта з того фонду
Втрапить і на стіл бомонду.

* * *
Мій добрий приятель і пан,
Що виріс із майданних рухів,
Міняє прізвище Мовчан
На більш рухливе — Говорухін.

* * *
Ймовірно він син селянський,
Із тих, що завжди праві,
Все доказує Табурянський,
Немов табуреткою по голові.

* * *
Поміж ковбань і баюр,
Поміж політичних калюж
Він пробігав, як щур,
І проповзав, як вуж.

* * *
Змагання партій і змагання груп.
Вже й двірники м е т у т ь, як П р о м е те ї.
Не кожен пуп — землі своєї пуп,
Коли ж і пуп землі, то все ж — чиєї?

* * *
Він жив із совістю не в лад,
Тому чинив содомський гріх,—
Любив лизать одному зад.
Але випльовував на всіх.

* * *
Плив мов колода за водою,
Тлумачив право, як зануда.
Він звався ніби Кочергою,
А мав би зватись просто Юда.

* * *
Зустрілись вони на одній стезі,
Де ступала нога Пілатова, —
Чвародєєв, Хусейн і Шізі
Умамалуватова.

* * *
Душити свободу мого народу —
То була його пристрасть і вроджений хист,
А він, шовінюга, ловив нагоду
І квакав з трибуни: — Я — антифашисті

* * *
Свій свого не підведе!
Коли Партія-веде,
Заведе
І в СНД.

* * *
Минуло шістдесят з часів голодомору
Над прірвою у присмеркову пору.
Катів наступники, вам каятись пора,
А не грозить: — Ми знову візьмем гору!

* * *
Це ж аномалія! В скорботі цілий світ
Схиляє голови, всміхнутися безсил,
А ви, зневаживши себе і власний рід,
Танцюєте над безвістю могил.

* * *
І зліва, і справа сичать погрози
В час екстремальний.
Сидять у парламенті два Морози,
До речі, один нормальний.

* * *
Під мікрофоном, як під кущиком,
Топталась довго Гастроющенко,—
Хай свідчить та і та нога,
Що тут проходила Яга.

* * *
До всіх аргументів давно оглух,
У Шмарченка тема постійна:
Всі соплі політики сплоджує Рух.
Найкраща пора — застійна.

* * *
Виступає депутат з Одеси —
Добре видно свої інтереси,
В унісон депутату з Донбасу
Говорить начальницьким басом.

* * *
Ніби витязь, що зціливсь від ран
І тепер непідвладний нікому,
Передчасно волає Руслан,
Що свобода — в обіймах обкому.

* * *
Видно по всьому: порозбивали лоби
Ще в час передвиборної боротьби —
І більшість не годна розмовлять із століттями,
Тому в залі працює задами і ліктями.

* * *
Навіщо верзти про права людини,
Обіцять злидарям дармові калачі?
Відверто скажи, що терзає щоднини;
— Віддайте назад від обкому ключі!

* * *
Щось подібне було й раніше,
Багряніло в живих на лиці,
А тепер почалось найстрашніше —
Загарчали червоні мерці.

* * *
Правонаступники катів,
Тієї ж прагнучи мети,
Самі не маючи хребтів,
Ідуть, ламаючи хребти.

* * *
Чи ти Коцюба, чи Яцюба
З одного витесані дуба,
Той дуб нові часи спиляли,
Де два соколи розмовляли.

* * *
Кажуть, кривда — то наше минуле,
Ну а правда, пробачте, де вона?
Я вдивляюсь в життя промайнуле
І не бачу вкраїнського демона.

* * *
В сні бачив я далеч безмежну
І споруду високу, залізну.
Приглядаюсь: на телевежу
Виліз Паша і каже: — Не злізу!

* * *
Певно, природою створені
Для революції Горині,
Та, зборовши мордовські бараки,
Уникають прямої атаки.

* * *
Пушик говорив про піхту й тис,
І про камінь над Прутом навислий,
А як зал вже остаточно скис,
На трибуні появився Кислий.

* * *
Звичайно, Михайло Горинь
Глибоко дивиться в корінь,
Коли Хмарі у час лиходійний
Шлях підказує еволюційний.

* * *
Хто омріяв тюремні нари,
Поспішайте на поклики Хмари.
Але правда лиш Богу відома,
Де свобода — в тюрмі чи вдома.

* * *
Темниця — доблесть, а свобода — гріх?
Не розумію вас, пани-товариші!
Ви ж були вільні в помислах своїх.
А я носив кайдани на душі.

* * *
У нашому домі люди відомі
Полюбляють волать, що народ у нужді,
І вперто повторюють, як у дурдомі:
— Бо вже ми не вожді... А ми справжні вожді!

* * *
Довго жили ми не в рідній хаті,
Довго жили не на власній землі,
А в супергігантському інтернаті
З комендантом у супер-Кремлі.

* * *
Поріднилися споріднені тюрмою,
Поєдналися сплюндрованим добром,
Ти — ялинка під Кремлівською стіною,
Я — смерека над отруєним Дністром.

* * *
Сиджу в елегійній задумі я
З ясною, як грім, головою,
Певний того, що мумія
Вже не буде вічно живою.

* * *
Навіть замуровані в Кремлівській стіні,
Довівши народ і себе до згуби,
Вони далі прислужують сатані
І на Вкраїну вишкірюють зуби.

* * *
Зустрілись три коти в під'їзді
Опівночі, як заповів їм предок,
Й домовились, мов на партійнім з'їзді,
Створити свій котячий осередок.

* * *
Твердо знають, де чорне, де біле,
Кого — вгору, кого — до ями...
Цього досить, аби дебіли
Захотіли стати вождями.

* * *
Не постане пречиста мадонна з підлоти,
Не вийде з повії ласкавої пеньки.
І ніколи не виростуть в націонал-патріоти,
Перепрошую дуже, націонал-шизофреніки.

* * *
Невже там знизу підкладають хмизу? —
Нема держави — спалимо химерії!
Тоді вертаймося шукать Вітчизну
На триста літ у зашморгу імперії.

* * *
Скасуйте декрет як загрозу
І будете тричі праві,
Віддавши в оренду Морозу
Отой мавзолей у Москві.

* * *
Одні — туди, інші — сюди.
Маневри, їй-богу, безмежні.
Всі хочуть мати вільні суди,
Тільки від них залежні.

* * *
Принизить невинного — Боже боронь! —
Вже краще у скроню пальнуть з пістолета.
Та як ти на себе накличеш вогонь,
Коли полюбляєш стрілять з КАЛОмета?

* * *
Сівши верхи на хмаринку,
Ніби радіонуклід,
Я лечу. Куди? До ринку
Чи скоріше на той світ?

* * *
Біль головний — то небесна кара,
А не примха берета й папахи.
Не болить голова лиш у кума Макара,
Бо нема голови в бідолахи.

* * *
Відомо, що в Державній Хаті
Сидять не дуже головаті.
А в Головатого промові
Всі винятково безголові.

* * *
Депутат з більшовицьким прізвищем Червоній
На червоні знамена першим кинувся в бій,
А в ім 'я порятунку козацького роду
Сповідує вперто більшовицьку методу.

* * *
До кожної статті по дві причіпки,
Не всидить хвильки, не відкривши рота,
Твердий полтавець, спадкоємець Чіпки,
А кажуть, ніби він із Каріота.

* * *
Зорінтований на південь,
Де пригас козацький дух,
Депутат донецький Півень
Виступає, як Пєтух.

* * *
Скульптура відверто груба,
В суті своїй буденна.
Тому товариш Коцюба
Аж ніяк не мислитель Родена.

* * *
На оманливій лінії тиші,
Як прорік іменитий Ілліч,
Політично відшколені миші
Шкребуться і день, і ніч.

* * *
Істина полягає
В тому,
Що не підлягає
Нікому.

* * *
Наговорилися І заснули,
Мудрі, словесно за вуйка вищі.
А правда наша вростає в минуле,
Немовби калина на кладовищі.

* * *
Не гукай, не тужи і не плач,
Сліз не лий на холодні скрижалі,—
Жив-здоров наш улюбленець Драч,
Спить спокійно у тронному залі.

* * *
Знають небо, море й суходіл,
Знають Президент! І всі народи!!! —
Хто б не вів, а т і л ь к и Чорновіл
Виведе у царствіє свободи.

* * *
Виростав на природі, над озером,
Округлявсь, як гарбуз під дощем,
Понад кручами вився плющем,
А на рівному став бульдозером.

* * *
Людина-лантух, що там говорити!
Масштаб діянь, як власні габарити,
Обачний і практичний у житті,
Він сейф з валютою тримає в животі,

* * *
Один депутат у Львів
Рухівське теля вів,
А Павличко його завів
У любий душі Тель- Авів.

* * *
Оцей легковажний творик
Я склав не про панну Скорик,
Та дошкульніш не звідано ката,
Як панночка язиката.

* * *
Після всіх наруг і покар,
Найзатятіший серед нас,
Розповідає Макар,
Де і з ким він телята пас.

* * *
Переборов тотальний страх,
Зріднивсь нарешті з рідним краєм,
Обрав Кравчук скелястий шлях,
З якого вороття немає.

* * *
Речистий депутат Печеров
Прорікає від ранку до вечора.
Саме тому шматок до вечері
Нас чекає на ринку в печері.

* * *
Великий чоловік малого зросту,
Лицем ошатний, наче кущ шипшини,
Готов шубовснуть за Вкраїну з мосту,
Якби знаття, що втрапить на перини.

* * *
Яворівський на схилі віку
Оживляє народ-каліку,—
Кажуть, нібито вік радіації
Благодатний для лицарів нації.

* * *
Михайло Косів, тихий, як трава,
Яку скосити можуть, та не скосять,
Коли з трибуни вогняні слова
Спокійно шле в болото залу Косів.

* * *
Коли над шляхом клуби диму
І лине стогін по землі.
То знов партійці б'ють Гудиму
Десь у далекому селі.

* * *
Дурний запитує дурного:
— Чому дурних у Залі много?
І відрубав дурний дурному:
— Я тут, пробачте, ні при чому!

* * *
Той притих, незворушний, як пень.
Той сидить, мов до крісла п риліт...
Слава Богу, не кожен день
З конопель вигулькує Пилип.

* * *
Їй-богу, ми люди дивні,
Бездержавні, як завше,—
Мати хочемо доларні гривні,
Долар за гриву не взявши.

* * *
Ознака сучасної влади —
Любить давати поради.
Чи не тому сьогодні влада
В реальнім житті безпорадна.

* * *
Одні за Бога, інші проти Бога,
І в кожного словес болиголов.
Либонь, нема такого демагога,
Як в нашім домі пан Домоглупцон.

* * *
Давно не каже любий кум,
Що Партія — це честь і ум,
А п'є до дна, немов за тата,
І обнімає депутата.

* * *
Блюде моральний кодекс Рябокінь,
Супроти нечисті кричить на всю губу,
Щсб на колег ніхто не кинув тінь,
Хіба що по-партійному рябу.

* * *
Страждань на світі много
І навіть забагато.
А слухати Сухого —
То мука розпроклята.

* * *
Сатаніють державні мужі,
Гнуться долу верхів'я дерев,
Коли раптом із-під межі
Вигулькує Заєць, як лев.

* * *
Сокиркою тихо: «Цюк-цюк!»,
Як дід, що тесав ялину,
Витісує скромний Костюк
Спіженкові домовину.

* * *
— Що таке ринкова економіка? —
Гігант поспитав у гномика.
І почув: — Це коли з економіки
Витісняють гігантів гномики.

* * *
Три гілки нової влади
На дубі старого ладу.
Ой, наші всі біди і вади
Мають єдину ваду!

* * *
Не важко сягнути тієї межі,
За якого кінець у неславі,—
На арену виходять державні вужі,
А мужів щось бракує в державі.

* * *
Нам випав щасливий жереб
Прийти у цей світ, як в гості,—
Сьогодні ти мудрий Череп,
А завтра — череп і кості.

* * *
Дурак давно лякає дурака
І в холод лютий, і в спекотах літа,
Що в ріднім краї не його ріка,
А мудра проминушість Геракліта.

* * *
Все йде, все минає,
Пливе за водою.
А Гуренко наминає
Бутерброд з ікрою.

* * *
Мурашині бої на руїнах імперії.
Кожен б'ється за честь буть найбільшим з
мурах.
Посміхаються гірко ті, хто в бункерах Берії
До кісток сприйняли і відвагу, і страх.

* * *
Споконвічно належить народу
З первовіку народна земля.
А законники знайдуть нагоду
І відсудять на користь Кремля.

* * *
Хто пальці на кнопках перетрудив,
Той Раду в пекарню перетворив,
Щоб у час, як зникають з крамниць буханці,
Випікати Закони, немов млинці.

* * *
Тричі морду свою перемазав,
Кольорів не збагнувши в навколишнім,—
Тільки вибивсь в партбоси Мармазов,
Він стає перед ним навколішки.

* * *
Душа від злагоди притишена,
Всі слухають, не снить ніхто,—
Якби повірили в Дмитришина,
То засідали б років сто.

* * *
Чи то від Списа, чи від Нарциса,
Сповзла записка, немов павук:
«В борні зі СНІДом, ловкіш від лиса,
Спіженка вгробить пан Івасюк».

* * *
Людей поміркованих спадкоємець,
Завжди знайде підходящий момент
І виступить так переконливо Ємець,
Що міг би позаздрити сам Президент.

* * *
Не до лиця картати Голубця,
Він академік, депугат-цілитель,—
Хто вислухав його сумлінно до кінця,
Той теж замислився, як цей мислитель.

* * *
Волковецький — чоловік незлецький,
Тільки ж доля випала така,
Що хмурніє раптом Волковецький,
Лиш згадає владу Павлика.

* * *
Чого вам, хлопці? Коньяка чи руму?
Чи про ксьондзів щось хлопське розказати?
Хто в дружнім колі раз побачив Думу,
Того навік запишуть в демократи.

* * *
Все розуміти і мовчати в молоді літа —
Немає для людини більших мук.
Та розверзаються на мить його вуста —
І мисль прояснює, чому мовчав Чучук.

* * *
Незрідка жорстокого часу ріка
Заносить в лікарню Захарука.
Але навіть в колись компартійній лікарні
Про убогий народ бачить сни він прегарні.

* * *
Він в екстазі народні перлини
В кожну фразу кладе і махає руками,—
Пушик виступить конче повинен,
Хай би й булькнуло все, як у воду камінь.

* * *
Господь не повністю ребро Адама
Пустив на Єву. Дещо приберіг.
Тож вийшла в нього богорівна дама,
А з рештки Ребрика він сотворив, як міг.

* * *
Кажуть, мудріший на піввершка,
Він заступником став у самого Гришка.
А я чув спростування від скромняги Євгенія:
— Пробі! Ви не робіть із Новицького — генія!

* * *
Припорошений плащ із далеких доріг
В гардеробі повісив шляхетний Пиріг
І сидить собі в залі, і мовчать собі в залі —
Аж красі мовчазній заздрять деякі кралі.

* * *
В культурі багато скандальних тем,
До яких не дійшла керівниче рука, —
Через те одягайте сталевий шлем,
Йдучи в кабінет на прийом до Шлемка.

* * *
Був у залі Л ук'яненко, відробив у Канаді,
Сів на місце його славний хлопець
Костицький...
І так буде тривать при безвладній владі,
Поки жаба відома не дасть нам цицьки.

* * *
Найлегше жить, коли свою провину
Спихнуть на Павлика чи Яковииу,
А я себе запитую щоднини:
— Ти що зробив? Як жив для України?

* * *
Застійні явища в новому варіянті,
Які давно смішать мене, бігме! —
Стоять до мікрофонів варіяти,
Щоб знов сказать народу те саме.

* * *
Незалежно від теми, одні критерії:
Світла бій нескінченний супроти пітьми!
Дай лиш вдарить йому раз на день по імперії,
Буде сит Романюк, чим його не корми.

* * *
Свобода й достаток, як з Божої ласки,
І в хату прийдуть, і в світлиці панські,
Коли повкладає в інвалідні коляски
Колег-депутатів гуманіст Табурянський.

* * *
Відповідно до першої статті,
Старшої над статтями,
Гарантується, що старці
Залишаються далі старцями.

* * *
Демократична сучасність
До селянина сувора:
Йому дозволяється власність
Під наглядом прокурора.

* * *
Земельний кодекс мудрий до кінця,
Хоча гульнули там сокира з топором,
Напевно, скажуть про його творця:
— Земля йому сердешному пером!..

* * *
Немає тяжчого труду,
Як цей непосильний труд:
Слухати довго зануду,
Найбільшого серед зануд.

* * *
Той оратор сягне висоти
І першим потрапить в аннали,
Хто не годен з трибуни зійти,
Поки його не прогнали.

* * *
Співають, плачуть солов'ї,
Які ще вчора провіщали нам свободу,
Тому що не пророки — холуї
Верховно вознеслись до небозводу.

* * *
Довкола так мало сміху
Публіці злій на втіху.
Погляньмо на себе в момент історичний —
І спричинимо сміх гомеричний.

* * *
Наша воля сягнула безмежності,
Призабувши реальні спроможності.
Ой, боюсь, що Майдан Незалежності
Перезвуть на Майдан Незаможності.

* * *
Чи варто стрільців тримати
На високих державних стільцях,
Що вміють одне — стріляти
З гармати по горобцях.

* * *
Бучні істеричні сварки
Історично триватимуть далі,
Покіль політичні кухарки
Сидітимуть в тронному залі.

* * *
Хочеться на весь виднокруг
Написать серед білого дня:
— Депутат депутатові — друг,
Товариш і свиня!

* * *
Кінь Свободи,
Порвавши ненависну шлею уярмлення,
Вирвався в дике поле
І над урвищем
Б'є копитами по струнах бандури.

* * *
Хто ми нині? І де ми? Де ми?
Варті чого? І варті чи?
Чом так швидко й куди ідемо?
Оглядаємось чом ідучи?

* * *
Кепкував я над вуйком у кепці,
Що вмостився у сквері на камінь,
Бачив, справи у нього кепські,
Коли марно махає руками.

* * *
Чудеса! Коли вперше на площі
Вийшли ми, я не бачив тих,
Хто сьогодні язик полоще
В мертвих водах потоків брудних.

* * *
А люблять мене — до нестями! —
Пригощають не тільки пивом,—
Будь ласка, любий, до ями —
Трудилися всім колективом.

* * *
Взявшись за руки, п'ять баб
Пікетують, скажені з лиця...
Може я в демократії слаб,
Та загине вона без дубця.

* * *
Боже! Вчора такі веселі
Ви співали: «...Вкраїну храни!»,
А сьогодні в боях за портфелі
Посчіплялися, як барани.

* * *
Паркет встелили килими
Так само пишно, як і стіни.
Згадай копальні Колими
Й трудись, як в шахті, для Вкраїни!

* * *
Мій чорний хліб гірхіш від полину.
Прошу дружину, як за стіл сідаю:
— Спитають, то скажи:
Поїхав на війну!
Коли повернеться — не знаю.

* * *
Менталітет? В гурті свинячих рил
Жили півсвині й півсвиней творили...
Ми дожились до племені горил,
Коли в людей вгризаються горили.

* * *
Звичайно, винні «нагорі» —
Від можновладців лиш напасті.
А ти прокинувсь на зорі
Й пішов на спільне поле красти.

* * *
Так хотілось пізнати волю,
Як почуть голос неба в тілі.
Я звикаю до смутку, до болю
І втікаю в поля чорно-білі.

* * *
Стріляють там, стріляють сям,
А в нас — не бомбові руїни!
Спитай себе, зборовши страм:
— Ти що зробив для України?

* * *
Я на лоно природи прибіг,
Зачарований ритмом бігу,
І побачив зчорнілий сніг,
Чорні діри в чистилищі снігу.

* **
Промінно-ядерна імперія,
Найбільша в світі з ненажер,—
Життя твоє бере не Верія,
А всюдисущий тихий БЕР.

* * *
Спромоглись у незвідане браму
Розчахнути — і затужили,
Бо не годні ввійти до храму,
Натрудивши кайданами жили.

* * *
Верховна Рада. Кругом пікети.
І крики, й сльози калік і вдів.
Ідуть колони, несуть портрети —
Раби шукають нових вождів!

* * *
Сичать образи. Кублиться гаддя.
Є два шляхи — до раю й катастрофи.
Я вибрав шлях. І, сам собі суддя,
Вдивляюся у контури Голгофи.

* * *
Чи ти чорний, чи білий віл,
Чи рухливе дитя, чи ледаче,
Не клади лишень ноги на стіл,
За яким твоя мати плаче.

* * *
Клястись на вірність у піснях —
Немає нам в світах заміни!
А хто всерйоз обрав свій шлях,
Готуйся вмерти для Вкраїни.

* * *
Дивний світ, невичерпний, нівроку,
Спільна школа світових чудес:
Менеджер заходить з того боку,
З нашого — виходить Менжерес.

* * *
Не ходи допізна, синку,
Не затримуйсь по дівках,—
Містом бродить привид ринку
З монтіровкою в руках.

* * *
Я не годен сказати про всіх,
Зразу лівим і правим на втіху.
Дурнів мучить прихований сміх,
А розумні «вмирають» від сміху.

* * *
Наше нині зросло з учора,
Лабіринти вели в просвітління.
Барва сонячна й барва чорна
Малювали портрет покоління.

* * *
Оголивши срамотинку,
Дівка в пекло йде поволі.
Скільки ж тих, що йдуть до ринку,
Завтра також будуть голі!

* * *
Комусь дуже кортить і хочеться.
Щоб здиміла духовна Хортиця,
Щоб вічно вкраїнська піч
Правила нам за Січ.

* * *
Гімнописці, опора влади,
Нас привчали до поклоніння —
І примножили гімни-балади
Ми, зачумлене покоління.

* * *
Коли дійшли останньої межі,
Порятувались власними руками.
Лишивши дурням камінь на душі,
Ми з площі зняли сатанинський камінь.

* * *
З днів огуди щити словоблуду
Тиснуть груди, як мертве каміння.
Скільки житиму, не забуду
Ми — одурене покоління.

* * *
Життя іде из спад, на злам,
Коли життю душі не треба,—
Духовним пастором не може бути хам,
Що ставить власну браму вище неба.

* * *
Є логіка сувора і крута,
Яку віками формували люди;
Хто був беззубим в молоді літа,
Ой, ні, зубатим в старості не буде!

* * *
Вознеслись до небес у гордині,
Розтоптавши прокляте минуле.
Що ж ми з вами створили нині?
Тільки щоки надули.

* * *
На зустрічі вчорашній патріот
Сказав: — Ізот* потрібен нам, Ізот!
А я сказав: — Авжеж! Тебе, бродягу,
Послав би він в науку до ГУЛАГу.

*Ізот — перший секретар Городенківського райкому
КПУ на Івано-Франківщині середини 70-х —
початку 80-х рр., якого поза очі називали:*
Сержант Конвойних Військ.

* **
Десь у серці глибоко на денці
Ще не згасли великі надії.
Броджу ввечері по Городенці,
Мов шукаю людину дії.

* * *
Один шолудивий пес
Перебіг компартійний овес
І, пізнавши новий інтерес,
Наче ангел, здійнявсь до небес.

* * *
«Нікчемна продажна челядь...» —
Врубав блюдолизам великий поет,
Їм зі мною не випаде повечерять,
Хіба відкопають скелет.

* * *
Не уявляю, але, врешті,
В новій системі, не дай Боже,
Сподвижник при моїм арешті
Вже бути демократом зможе.

* * *
Життя мого велика суть
У тім, щоб рвати посторонки.
За це якраз мене уб'ють
Від пут врятовані подонки.

* * *
Минули весни, зими і віки,
Як лицарі долали нетрі й води,
Щоб після них зостались хробаки,
Зігріті в грізних променях свобода.

* * *
Кінчається держава за порогом,
А далі — розбрат, збурення по вінця.
Де Слово Перше, те, що було Богом,
Творцем, що робить з турка — українця?

* * *
Я жив не в дійсності, а в назві,
Тягнувсь до тьмяної зорі,
Весь вік — крізь нетрі непролазні,
Із чагарів — у чагарі.

* * *
Порвав кайдани заборон,
Спізнав тривожні зміни.
Життя мого короткий сон —
Початок України.

* * *
Під вічним крилом небозводу
Тривають галюцінації;
Дивляться сни про свободу
Поневолені нації.

* * *
Не все, що було — погане,
Але ж бо усе, що було —
Пекуче, як давні рани,
Що світ загубив їм число.

* * *
Коли ідеш до ринку,
Зрікайся творчих мук,
Привчайся гнути спинку,
Як в Азії віслюк.

* * *
Йшли вгору, вийшли під укіс,
Над прірвою тріщить попруга.
Щось мало тих, що тягнуть віз,
Охочих мало перти плуга.

* * *
Брутальна, цинічна цензура думок
Накладала на Слово партійний замок.
А свобода підмішує в слово бруду,
Ніби наша мета — торжество словоблуду.

* * *
Зустрілися дві горили,
Про красу поговорили.
І сказала одна горила:
— А я красивіш говорила!

* * *
Все зробити, віддать доостанку —
Поталанило ж раз на віку!
Одні вірять, що сила в танку,
Інші певні, що — в Танюку.

* * *
Хто працює, як верблюди,
Здобуває все трудом,
Неодмінно вийде в люди,
Нагороджений горбом.

* * *
Коли вітру нема, то висять прапори,
як ганчір'я.
Коли є на столі, то знайдуться охочі
лежать під столом.
Сутеніє в душі. Людство входить
у надвечір'я
І в коштовностях віку все гучніше
побрязкує металолом.

* * *
Все ж відкрилась нова доба
Під сонцем нової долі.
О, Вітчизно моя голуба
В золотім ореолі!

* * *
Будь, що буде! На те Божа ласка.
Втома, сумнів підкошують ноги.
Але навіть можлива поразка
Нас наблизить до перемоги.

* * *
Немає жодної людини
Безвинної в жорстокий час,—
Чуття єдиної провини
В покуті поєднає нас.

* * *
До сніданку і до вечері,
А хто прагне, то й на обід,
Поспішайте! Я вікна й двері
Розчахнув у безмежний світ.

* * *
До істини іду, як до причастя,
Вона ж сама до мене не прибуде...
Нового в Новім Році хочем щастя,
Тоді самі новими будьмо, люди!

* * *
Ой, що не відбулося й не збулось,
Не вернеться, як мертвий з поля бою.
А шанс ви маєте! Ідіть у фірму «Рось»,
В якій живою зцілюють водою.

* * *
Виживаєм як люди горді,
Загартовані в ринковім герці.
Хто носить шрами на морді,
Хто носить шрами на серці.

* * *
Течію стискають береги
І зливаються в одне на виднокрузі...
Те, чого не зроблять вороги,
Потихеньку зроблять добрі друзі.

* * *
Вільний птах і вільний стрілець —
У кожного вільна своя потреба.
Та замало їм неба з кінця в кінець,
Одного на двох неба.

* * *
Мій світ, як храм, в якому тата й маму
В іконостасі бачу між богів
І пам'ятаю, що Господь із храму
Повиганяв цинічних крамарів.

* * *
«Нікчемна продажна челядь..»,—
Від перепоїв хворі,
Щоб мати що повечерять,
Зробили корчму в соборі.

* * *
Той вміє піднімать людей на сміх,
Той в дошку хвацько вгатить долото...
Час настає, коли понад усіх
Спливає і регоче пан Ніхто.

* * *
Одкривають пророки нову любов,
Щоб прикрасить життя буденне.
Але ж одкровення — це коли кров
Цебенить із одкритої вени.

* * *
Доводять до приватизації
Древо пізнання всієї нації
І для дурнів вигадують гади
Все нові і нові принади.

* * *
Перепрошую, хто ви і звідки?
Я не знаю вас, підколодні.
Співучасники вчора, у свідки
Йдуть від правди до кривди сьогодні.

* * *
Чесно кажучи, спав погано,
Як зненавидів дядька у сквері,
І сусідці сказав: — Люба панно,
З'їжте серце моє до вечері.

* * *
Він по стінах на дачі давив п'ятами мух
І в газетах партійних обпльовував Рух.
Час минув. Призабулись ганьба й обережність,
Він у доларнім фонді полюбив Незалежність.

* * *
Отой, хто зрікся істини
Лишень заради їстини,
Наїв лице бульдоже,—
Отой вкусити може.

* * *
Хто прагне спинити мить,
Збирається вічно жить.
А перш, як спиняти мить,
Варто руки помить.

* * *
Все можна організувати —
Рецензії, премії, славу.
Але наосганок лягати
Доведеться самому на лаву.

* * *
І Шевченко не був лавреат,
І Вишня не був лавреат.
А зараз одні лавреати
І нема що читати.

* * *
Молоді записалися в метри
На шляху до мети уперті.
А мені залишається вмерти,
Аби «метрів», зустріти в безсмерті.

* * *
Серед старих митців горила
Про геніальність говорила —
Й старці покірно ухвалили,
Що геніальні лиш горили.

* * *
Пестунка слави — чорна фея
Вночі навідала пігмея,
Відтоді збуджений пігмей
Волає всім: — Я — корифей!

* * *
Сіла кицька на трубу
І зробила БуБаБу.
В чому тут глибинний зміст?
Батько кицьки — БуБаБіст.

* * *
Один писучий лайдацюга
Публічно шпетить свого друга
За те, що той не п'є за дружбу,
А ходить кожен день на службу.

* * *
За вікнами небо похмуре,
А витьохкує серце у Вані,
Бо він творить скарби культури,
Вперто лежачи на дивані.

* * *
Славолюбці і боягузи!
Під спідничку ховайтесь у Музи —
Може, вам за сонети й октави
Наколотять в Бразилії кави.

* * *
Сидів поет замислений за чаркою в "Емеї",
Йому шепнув на вухо безсмертний Агасфер:
— Я чув, що вільне місце є на Байковій алеї! —
Поет сказав: — Знаменіє! — І з радості помер.

* * *
Ми великі, стабільно великі,
Такі великі!.. Немає слів.
Ще вчора фанатиків юрмища дикі,
А нині у верших радах жебраків.

* * *
Кажуть, грошей нема,
Безгрошів'я, немов епідемія.
Почалося скорочення штатів ума,
В саморозпуску Академія.

* * *
Хмуриться древній Чернігів,
Регочуть нащадки Батиєві,—
Всі половці й печеніги
Давно прописалися в Києві.

* * *
Жінки притомлені, осінні,
Що в штольнях міста мало діють,
На лузі в запашному сіні
Так відчайдушно молодіють!

* * *
Відколи дружина каркає —
Бачте, не той чоловік —
У поета гарна друкарка є,
Віддана справі навік.

* * *
— Коли ідеш до дівки,
В сім'ї відчувши крен,
Забудь, що ти член Спілки,
Тоді ти просто член...
Товариства по охороні природи.

* * *
— Я завжди підмітати рад
І повідомить про це,
Що в жінки розкішний зад —
Справжнє ЇЇ лице.

* * *
Налюблені до знемоги,
Наколисані снами,
Сказали жіночі ногі:
— Тільки між нами!...

* * *
Якщо подруга хтива
І ніжна до знемоги,
Її прерогатива —
Щоб наставляти рога.

Що таке сімейний підряд,
Знає кожен од віку,—
Коли вірна жона всім підряд
і навіть свому чоловіку.

* * *
Сусідка скаржиться сусіду,
Невинна, чиста, як мадонна:
— На Інше місце переїду,
Як муж не вистрибне з балкона.

* * *
Сказала жінка чоловіку:
— Зроби із мене знов каліку —
Щоб я ізвечора до ранку
Стогнала в хаті: — Ой... Іванку

* * *
На березі річки Кам'янка
Вона каже: — У тебе рука м'яка! —
А він каже, долаючи муку:
— Ти тримаєш мене не за руку.

* * *
Там, де допізна я блукав
В позі гордого кавалера,
Залишились неторкані яблука
Під кохтиною, як холера.

Чотири рядки, як чотири дошки,
Зате п і д с у м к о в а вміщається суть!
Хотілось іще... ну ледь-ледь... ну хоч трошки,
Та незчувсь ідучи, а тебе вже несуть.

І
Горлопанили всемогущі
З-за високих Кремлівських веж,
Що потрапиш у райські кущі,
Лиш пильніш за сусідом стеж.
Лиш трудися до сьомого поту
І сконай у геройськім труді,—
Отоді станем вільні достоту,
Станем рівні в одній біді.
Ми дійшли до межі тієї ,
До якої нас довели,—
Голодранці і фарисеї,
Товстошкірі, слухняні воли.
А тепер нам потрібні винні,
Злидням конче потрібен розкол, —
У багнюці по вуха, як свині,
Вознеслись на свободи престол.
Цілий вік нас колючим дротом
Гуртували, націливши в «рай»,—
Щойно раб із зашитим ротом,
Нкні грізно волає: — Давай!..
Звідки взяти? Усе доостанку
В нас забрали, спотворивши світ.
Ну й кричи! Привезуть на танку
Незабутий колючий дріт.
Ну і кричи, заганяючи в чвари
Очманілий, лютющий народ.
Завтра прийдуть твої комісари
Й знов зашиють волаючий рот.

2
Час минущий, в якому живем,
Час рокований і проклятущий
Уявлявся батькам як Едем,
Як омріяний рай грядущий.
Нам затято ламали хребти,
Катували, гноїли в темниці,
А ми бачили шлях до мети,
Нам крізь грати світили зірниці
Того часу, в якому живем,
За який так боролись запекло,—
Невідступно ми шили в Едем,
А потрапили ніби в пекло.
Вибирались віками з пітьми,
Задивлялись в ясні небозводи.
Ось і маємо: діти тюрми,
Ми не стали дітьми свободи.
Мов прокляття над нами висить
Голос плоті, ротів ненасить,
І Шевченко сказав, як сьогодні:
«За шмат гнилої ковбаси
І Україну продаси...»
Голос плоті веде до безодні!
Час жаданий, омріяний час,
Ніби сонце, залив подвір'я,—
Віру лицарів вибили з нас,
А вживили жебрацьке безвір'я.
Смертю встелений шлях до мети
Подолати змогли не найдужчі,—
То біда, як ламають хребти,
А страшніш, як ламають душі.
Час минущий і проклятущий
Перемеле, як в жорнах, нас,
Переборе зневіру і скруху,
І Вкраїни грядущий час
В нас відродить нескореність духу.