* * *
Свобода — пізнана необхідність, — твердив класик. Це неточна й неповна формула.
Свобода — це реалізація пізнаної необхідності. А в теперішній Україні вона і не пізнана, і не реалізована. Після втечі з тюрми чи зруйнування «тюрми народів» сама по собі свобода не настає. Оголосити себе вільним — все одно що назватися Олександром Македонським.
Свобода — реалізація необхідності бути вільним, облаштування життя за непохитними принципами свободи. Це пізнана в поті чола необхідність після зруйнування тюрми власними руками розчищати завали, будувати свій дім вікнами до сонця свободи, незалежно від того, погода сприяє чи ні, небо чисте чи окутане хмарами. А якщо цього не робити, то на руїнах
тюрми життя стає гіршим і нестерпнішим, як у тюрмі, на руїнах утворюється і примножується хаос, — торжествують словоблуди, шахраї і гендлярі, що під масками рятівників народу і лжепророків торгують свободою.

* * *
— Чому посміхається Мона Ліза,
До рами прип'ята всі п'ять віків?
— Їй не потрібні ні паспорт, ні віза,
Щоб за обрієм зваблювать чоловіків.
А зорі злітають з космічних орбіт,
А коси космацькі вбивають у травах росу...
Краса не врятує ніколи світ,
Якщо світ не врятує красу.

Справедливість, досягнута силою, — подвійна несправедливість. Власне життя, збережене ціною людиновбивства, — то життя на кладовищі. До того йде, що вся земна куля, перенасичена кулями й бомбами, стане гігантським планетарним кладовищем.

* * *
— Що нині сталося з нами,
Колись гайдамаками й козаками?
— Землею Тараса грузькими шляхами
Українська ідея пішла з торбами.

* * *
Я розумію окремих диваків, готових накласти головою за «все прогресивне людство».
Але я не розумію «прогресивного людства», що готове загинути в битві з терористами
в ім'я свободи окремих диваків.

* * *
Ліки, які коштують дешевше від труни, як правило, не виліковують.

* * *

Злодій злодію моргає.
Шито-крито. Без зайвих слів
Голосування триває
Під час підрахунку голосів.

* * *
Істинний проміжок між народженням і смертю людини — це не завжди момент істини,
що називається життям, часто це момент непорозуміння, що загрожує істині життя.

* * *
Украли у мене мою країну,
Залишивши у назві, як звук, Україну,
Щоб без мови і пісні у звуці німім
Не помітив я в імені псевдонім.

* * *
Не лякайте нас пеклом — не треба, ми вже там побували. Не заманюйте раєм — доволі!
По дорозі до раю ми впали й полягали очима до неба і чекаємо лежачи волі.

* * *
Якщо ми запізнились на цілих триста років,
То як за мить історії прогаяне здобуть?!

* * *
Коли в людині оселився біс наживи, тоді вона стала БІСнесменом, щоб жити за принципом:
— Можна все на світі продавати, сину, — навіть землю й небо, навіть Батьківщину.

* * *
Не все, що угодне Богу,
Угодне вишколеному бульдогу.

***
Той будує, той руйнує,
А той, проявляючи спритність,
Рідного брата грабує,
Грішми кишені пакує
І лементує: — За єдність!

* * *
Зайшлі любителі фруктів виривають урожай у чужому саду ледь
не з корінням та ще й ображаються, коли за це їх називають садистами.

* * *
Коли благородна Українська Ідея
Дійде до кожного мудрого іудея,
Тоді славетне місто Тель-Авів
Раз на рік буде зватися Львів.

* * *
Думка, що не супроводжується блискавкою усмішки, — сира дровеняка,
не здатна загорітися і зігріти.

* * *
Безсмертя наступає лише після смерті, тому не розумію людей,
які поспішають стати безсмертними.

* * *
Вранці поет-постмодерніст зазирнув у дзеркало, звідки йому підморгнув нестаріючий красень з нахабним, самовпевненим виразом обличчя і елегантно привітався з ним. Якусь мить-другу поет і його двійник закохано дивилися один на одного. Потім той, із дзеркала, сказав:
— Нікому не признавайся, що бачив мене!

* * *
Я чеканю себе на чеканні,
Я черпаю в чеканні співи,
Та не знаю — канни чи каїни
На ранні смеркання поспіли.
А приречені речення з гонором,
Як горном, ідуть горлом, —
За грати рядків умирати
Поспішають дегенерати.

* * *
Коли енергія душі пригасає, а почуття регулюються розумом, настає пора відмовитись від журавля в небі й переконати себе, що синиця в жмені — саме той омріяний журавель.

* * *
Ще нічого не означає те, що людину не знає і не цінить суспільство. Адже на землі і в землі є багато цінних речей, про які навіть ніхто не здогадується, але вони від цього
не перестають бути цінними.

* * *
Уламки минулої політичної системи, чим більші, тим небезпечніші, як метеорити, що прориваються з космосу на землю і знищують усе на своєму шляху. Краще б вони
згоріли дотла в своїй галактиці.

* * *

Є в Україні багато людей, які нічого не варті, а їх влада обвішала різними високими відзнаками. Тим гірше для влади, яка публічно засвідчує, що їй недоступна шкала реальних цінностей.

* * *
Пишних нагород у нас — нівроку!
Лавр нагору вистеляє шлях,
Але де ж відзнака «Злодій року»,
Коли скільки гідних у «верхах»?!

* * *
Сучасним комуністом можна стати лише тоді, коли збагатиш власну комору невичерпними запасами всіх тих багатств, які виробило працююче людство.

* * *
Розумні люди, як правило, цікавляться один одним на рівні суперництва, тому не знаходять спільної мови. Дурні ненавидять розумних. Через те гуртуються, щоб спільно поборювати розумних за відомою формулою: «Гуртом і батька легше бити». Чи не в цьому розгадка розпорошення демократичних сил в Україні?

* * *
Якщо людина, наділена талантом творця і лідера, не належить своєму народові, то вона належить тим, хто використовує цей народ, як цемент у бетономішалці на будівництві державних цитаделей і храмів іншого народу.

* * *
Ніщо так не компрометує талант, як самопроголошення себе генієм, що не визнає нічого й нікого, крім себе і своїх творінь, вирощених на гідропоніці егоїзму і безмежних
претензій на винятковість.

* * *
В поворотні часи многотрудні
Володар майданних дум
Говорив, ніби грав на бубні,
Хоча в музиці був — ні бум-бум!

* * *
Слова, як і зерна, живуть у полові,
Тому треба шукати добірних слів,
А не вірить отим, що давно безголові
Головують у позах велебних голів.

* * *
Воістину творча людина — творча в усьому, навіть на застіллі в колі друзів чи в ліжку з жінкою. Якщо творчість обмежується писанням віршиків чи складанням текстів радіопісеньок, то це попахує графоманською запрограмованістю запічного цвіркуна.

* * *
Пам'ять — нагорода і прокляття для людини з розвиненою душею і проникливим розумом, але без пам'яті, особливо історичної пам'яті, немає ні доброго письменника, ні мудрого політика,
ні нормального громадянина.

* * *
Чи можна собі уявити, що в московському Кремлі на 16-річчя Жовтневого перевороту засідають Сталін, Троцький, Колчак, Денікін і Льова Задов? Не можна. А в незалежній Україні такі
засідання досі тривають.

* * *
— Бути чи не бути? —
Терзає все більше і вдень, і вночі.
— Людям треба скоріш роздобути
Від глузду забуті ключі.

* * *
Між нашим буттям і небуттям — лише один крок, а може
тільки спроба зробити цей крок, один-єдиний порух, за яким
розверзається безодня.

* * *
Все настільки просто в житті, що простіше не буває. Навіть смерть, найбільший співавтор життя, не може відмінити простої логіки життя, за якою все суще на землі не просто приречене, а народжене для загибелі в нових трансформаціях. І тут ні терорист Осама бен Ладен, будь він не ладен, ні президент Джорж Буш суттєво нічого не годні змінити.

* * *
Мій кожен день — останній день,
Мій кожен подих — перший подих.
Ніхто, ніколи і ніде
За мене мій не зробить подвиг.

* * *
Роблю черговий крок. Починаю з правої ноги, яку недавно підлікував у Феофанії, ніби-то звільнивши внутрішню вену від тромба, що там сидів, як причаєна бомба. Одна нога оперта
на землю, а друга провисає над безоднею. Не відомо, коли і за яких обставин друга нога полетить у ту безодню, певна річ, потягнувши за собою і першу, поки що оперту на землю,
і все моє тіло, що складаєтся із тимчасово відрегульованого хаосу, зникне в хаосі. А наразі
в душі у мене діється незбагненне і нижче пупа в цю мить штанина димить.

* * *
Собі і людям мізки морочимо,
Землю і небо блудом тривожимо...
Якби ж ми знали, чого ми хочемо,
Тоді б збагнули, що ж таки можемо.

* * *
Розповідала поетеса Любов Голота про поїздку в рідне село, аби відвідати могили батьків. Проронила фразу: — їду, думаю... Крім могил, ніхто не чекає... І радію, що чекають хоч могили...
Хоч їх побачу... — Людство вже потрапило одною ногою в безодню, в морок небуття, і навряд
чи йому вдасться висмикнути звідти свою ногу, скоріше за все там само опиниться і друга нога,
після чого за нами тільки загримить на всю галактику, а сусідні галактики, не кажучи про огром всесвіту, цього навіть не помітять, як не помічають на протилежному березі великої ріки,
що дитина з цього берега, граючись, кинула камінчик у воду.

* * *
Що нині є людяним, а що нелюдяним, коли всі найновіші відкриття людства рано чи пізно обертаються проти людини?! І якщо не напряму, то через навколишнє середовище, яке винищує техногенна цивілізація, а середовище нищить людину — головного ворога і пожирателя всього природнього на цій приреченій землі.

* * *
Коли об'єднують сили свої одиниці,
То разом копають в пустелі глибокі криниці.
А коли єднаються круглопузі нулі,
Тоді сохнуть джерела і в щедрій землі.

* * *
Скорочується відстань між життям і смертю, як між зеленим листям і пожовклим листям, і що більше людина намотує пройдених кілометрів, то безпораднішими стають ноги перед
кіломет­рами непройденими. Кожен початок нової дороги може бути зарахованим до останніх кілометрів, які тобі судилося пройти.

Всі заговорили про людство, а дехто говорить від імені людства. Певно, одна людина може бути людянішою за все людство, бо вона конкретна, здатна увібрати в себе найкраще, що
вміщується в людстві, а може бути страшним ненависником всього людського, потворним варваром, людинозвіром, увібравши в себе все найогидніше, що накопичилось в історичних каналізаціях і відстійниках людства. Тому людина людині — не рівня, і навіть все людство не завжди здатне бути суддею конкретної людини. І тим не менше:

Сам ублюдок і лідер ублюдства,
Рябої кобили дитя рябе,
Від імені всього людства
Любить самого себе.

* * *
Дуже часто конкретна людина має право, моральне і фізичне, затопити по фізіономії іншій конкретній людині, або навіть вдатися до фізичної розправи над нею (залежить від
темпераменту!), хоча в цивілізованому суспільстві цього не допускається. Але чому тоді групи людей, людські спільноти й держави досі вважають, що їм дозволяється по-варварськи винищувати сотні й тисячі (як, наприклад, 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку), десятки тисяч людей тільки за те, що вони живуть в державі, яка їм не подобається?!
Навіть не глянувши в обличчя одне одному, на відстанях, часто дуже великих (як це було в XX столітті), засобами потужної, далекосяжної зброї люди вбивають людей, серед яких може бути багато споріднених душ, багато однодумців, якщо судити за кри­теріями честі й сумління, загальнолюдськими морально-етичними принципами, і, таким чином, споріднені душі стають душогубами, винищують одне одного. В сучасних умовах цей процес, набуваючи поширення, може підвести людство до межі самогубства, всесвітньої катастрофи. Виходить, що в деяких аспектах людство убогіше духом і дурніше за конкретну людину.

* * *
Озброєні совістю лицарі небайдужі
Поборюють підлість озброєну.
А натомість
Підлі при зброї стають безоружні,
Коли їх перестріне згуртована совість.

* * *
Людина людині — не рівня! Поширений небезпечний тип людини, що сама собі ради не годна дати, а вважає, що покликана керувати іншими, видавати Укази й Накази, карати й милувати.
Це небезпечна-порода. Адже людина, що не здатна навести лад у власному домі, повернути в потрібному напрямку розвиток подій в своєму житті-бутті — ні сіло, ні впало! — претендує
на роль Провідника, що береться змінити хід Історії. Зрештою, ні Сталін, ні Гітлер не зуміли впорядкувати свого особистого життя, вони з хаосом в душі і в помислах взялися за вирішення
державних справ і глобальних проблем світу, тому й зазнали краху, до того ж, заразивши своїм хаосом душі й помисли мільйонів людей, яких повели за собою з буття у небуття, і разом з ними
мільйони тих людей поглинула безодня краху.

* * *
Коли не вирішуються політичні проблеми на користь культури, тоді культура приречена на злиденне існування, зате політику рано чи пізно очікує самогубство.

* * *
Відстань від вершини до безодні коротша, аніж від безодні до вершини.

* * *
Ми піднімаємося вгору ескалатором, який рухається вниз. Ці кілька слів точніше за все виражають наш шістнадцятилітній досвід, про що б там не говорили й писали політичні романтики, а тим паче — офіційні брехуни.

* * *
Пересвідчуюсь знову і знову на кожному кроці: руїна в голові поглиблює руїну в економіці.

* * *
Завдячуючи телебаченню Україна знає своїх мерзотників і агресивних примітивів в обличчя, але поки що не може дістати жодного хоча б одною цеглиною із поруйнованого ними
храму нашого майбутнього.

* * *
Зовні — праведник зирить з ікони,
Златовуст — тільки вийде на люди...
Та як злодій в законі пише закони,
То правди нема і наразі не буде.

* * *
Що спільного у землетрусу з ремонтом квартири? Під час і після землетрусу людина, якщо залишається живою, конвульсує під уламками. Під час ремонту квартири (чи держави?!) людина ходить по уламках і почуває себе вищою і сильнішою від землетрусу.

* * *
Кожна революція і війна, заливши ріками крові землю, згодом, на певній часовій відстані обілюється, міфологізується і вихваляється апологетичними істориками тільки тому, що до
здобутків кривавих переможців зараховують все те, що з роками й десятиліттями напрацьовують люди в умовах повільних і важких,
але неминучих еволюційних перетворень, які конче відбуваються
в усіх сферах людської діяльності.

* * *
Тобі хочеться знову в тюрму,
Де шанують не по уму,
Де в колі народів-братів,
Як ангелів, люблять чортів,
Де в храмах богують чорти,
Де в квітці ночує звір,
А на цвинтарі вбиті хрести
Зірками волають до зір.

* * *
Мудрегелі давно розпатякують про єдність форми і змісту. Інша справа — модерністи, які, не полюбивши змісту, гвалтують форму. Тоді у мене до мудрагелів питання на засипку:
— Що таке внутрішній зміст сучасного українського інтелігента, який ходить роками в потертих штанах і розтоптаних туфлях? Чи його теперішня «форма» впливає на внутрішній зміст, та ще й коли у нього «внутрі» бурчить не з причин духовної перенаповненості?
Оригінальну відповідь на це питання може дати хіба що сучасний модерніст чи постмодерніст, який давно переплутав форму і зміст.

* * *
Теорія дефективності — єдиний предмет, добре засвоєний і впроваджений на практиці в кадровій політиці сучасними чільними керманичами, які «збагатили» найгірші методи радпартноменклатури своїм злодійським і корупційним досвідом, що зверху донизу переймає вертикаль влади в умовно незалежній Українській державі.

* * *
В людині поєдналися в одно
І щире золото, і, вибачте, лайно.
Либонь, то єдність протилежностей? О, ні!
Одвіку золото ховається в лайні.

* * *
Драма — основний жанр нашої сучасності, але чомусь драматургія в літературній творчості
геть не на висоті.

* * *
Живемо в окупації і окупант шаленіє, невдоволений тим, що ми ще живемо, до того ж маємо нахабство у своєму Українському Домі нагадувати чужинцям про те, що ми — українці.

* * *
Діти в першому класі однієї із київських шкіл на уроці малювання
неспроста намалювали вампірів.

* * *
В білім світі звичайна гнида,
А за суттю шматочок лайна,
Та в ньому кипить зненавида,
Здатна убити слона.

* * *
Політична карта світу множество разів перефарбовувалась в рожевий, зелений, синій та інші кольори, завдяки чому тимчасово зникав домінуючий колір на карті — колір пролитої крові у
битвах за свободу і щастя народів, яким чомусь до чергової війни завжди не вистачало
свободи і щастя, як, до речі, і після війни.

* * *
Хвіст крутить собакою, а іноземні інвестори — українською економікою, яка примножує боргові хвости — і, таким чином, багато наших сил та енергії потрапляють коту під хвіст,
а точніше — кату нашого життя — хаосу.

* **
Кожен, хто не годен повернутися в молодість хоча б в уяві, той старіє набагато швидше.

* * *
Якщо державний корабель сам хоче плавати по всіх морях і океанах, то це самостійницька самоізоляція. А якщо його силою затягують у Північний Льодовитий Океан, то це
тепле братерське співробітництво.

* * *
Пророк від природи майбутньому брат,
Він відблиск грози, а не свічка із воску.
Пророка не висвітлить електорат,
Бо струму думок малувато у мозку.

* * *
Вчорашні блюдолизи й стукачі —
І на те нема ради! —
Ходять гонорово, як павичі,
Коридорами влади.

* * *
Громадянська війна не веде до створення громадянського суспільства, а тільки до скорочення розуму, честі й совісті громадян, що потім собі привласнює партія переможців.

* * *
Поступливість у відносинах з ненависниками Української Держави — хронічна хвороба політичних євнухів і таємних агентів безсмертного Третього Відділення.

* **
Державний візит до Японії доцільно здійснювати після землетрусу, а до Росії — після чергового штурму (збройного чи пожежного?) Останкінської вежі.

* * *
Сила політиків не в слабкості громадян, що їх обирають, а в силі історичних обставин.

* * *
Політики обіцяють бути мудрими, атеїсти — відкрити ворота до раю, а Домаха Карлівна обіцяє дітолюбному чоловікові непорочне зачаття, якщо він пошле її відпочивати на Канарські острови.

* * *
Пігмеї видають себе за титанів і пруть на циклопів, що дивляться на пігмеїв крізь оптичні приціли, аби хоча б у такий спосіб збільшити їх у своїх очах і, коли буде треба, поцілити в
них, гідних уваги завдяки збільшенню.

* * *
У стані злодюг пожвавлення —
Будуєм державу через роздержавлення.
Значить, уникнувши підсудної лави,
Можна хапать по шматку від держави.

* * *
— Милосердя — це злочин, — сказав Пол-Пот. — А щоб ти здох ще раз!

* * *
Той, хто сміється, не конче допомагає тому, хто думає, але той, хто думає, коли
засміється, допоможе багатьом.

* * *
Улюблений жарт Віктора Пинзеника: — Я ненавиджу собаку Ющенка, бо він кілька разів налякав мого сина, але це не означає, що я ненавиджу Ющенка.

* * *
Там, де гори, де ліси і пущі,
Де дзвенять ручаї невсипущі,
Тільки далеко від цивілізації
Зберігаються скарби нації.

* * *
Люди нарікають на швидкоплинність життя, на те, що бракує часу. Але ж, подумалось на тлі фортечних мурів у Кам'янці-Подільському: — У живих часу багато ніколи не буває. Багато
часу в каміння, ще більше — у мертвих, які залишили живим право розгадувати таємницю часу,
а живі йдуть за порадою до каміння, питають у мертвих — голоси зливаються з вічною
тишею і коло замикається.

* * *
Визріває мовчання в камінні тисячоліттями,
У глибинах землі набирається сили, стозвуке,
І пора настає, коли, скелю розсунувши ліктями,
Простягає твій предок до тебе камінні руки:
— Хто ти, хлопче, єси? — Він питає тебе погірдливо
І некліпно вдивляється в незнайоме юнацьке поличчя,
Певний права свого з небуття поставати прогірклого.
Певний роду свого, його вічності і величчя.

* * *
Продовження політики силою зброї свідчить про неможливість її продовження силою розуму, а це означає, що війна — улюблене заняття ідіотів.

* * *
Влада Рад не змогла дати собі ради, тому що всім давала тільки поради, тоді як реальна влада мусить сама, без керівної і спрямовуючої сили, вирішувати назрілі проблеми.

* * *
Будинки будуються чи барикади,
Прапор над райкомом чи на райраді,
Але найбільше бажання кожної влади —
Залишатися далі при владі.

* * *
Коли вдарив грім, в голові атеїста блиснула думка:
— Треба перехреститися, аби, не дай, Боже, хата не згоріла!

* * *
Якщо влади не бояться, то з неї сміються, а якщо цей сміх
закорінюється в житті, тоді жити стає сумніше і важче.

* * *
Смертна кара — антилюдське, диктаторське явище. Але безкарність може призвести до того,
що в суспільстві задомінують вбивці й гвалтівники, а це означатиме смерть демократії і гуманних відносин в суспільстві.

* * *
Хто не має розуму, а береться навчати розуму інших, той неминуче
стає посміховиськом, або катом.

* * *
Прозорі кордони потрібні тим, хто прагне прозорих стін у спальнях сусідів і прозорих
замків до чужих квартир.

* * *
Згадаємо свободу, мов легенду,
Як здамо Україну в оренду,
І одержим за безмір добра і краси
Відомий шмат гнилої ковбаси.

* * *
Діти — наше продовження, внуки і правнуки — наше продовження. А де ж наш початок?
На могилах батьків.

* * *
Свобода — антипод тюрми, але свобода приречена на загибель, якщо її душителі
перестануть боятися тюрми.

* * *
Стара людина і старе тіло — поняття не тотожні, якщо дух продовжує рвати тіло
до бою за нестаріючі ідеали.

* * *
Якщо я листок на дереві України, то смерті немає. Тоді я готов піти в землю, щоб через коріння роду і народу повернутися в буйнозелену крону України новим листком.

* * *
Чужі люди тільки тому чужі, що вони — уявіть собі! — думають про вечір, а я думаю про залитий сонцем ранок моєї України.

* * *
Хабарів брати не конче, їх можна з'їдати чи випивати.

* * *
Дурень думкою багатіє, а мудрець, виступаючи перед дурнями, цитує класиків.

* * *
Чому кавелери, оминаючи шляхетних дам, люблять танцювати з красивими дурепами? Кавалери знають, що у красивих дуреп ні в ногах, ні між ногами правди немає, але є щось привабливіше за правду шляхетних дам.

* * *
Одружена жінка, яка має коханця, надто оберігається, дбає про свою загублену честь більше, як звичайна дівиця, що свої честі ще не встигла втратити.

* * *
Без злочину немає кари. Без страждання немає радості. Але коли на долю кількох поколінь, як градобої й урагани на благодатну ниву, випадають одні злочини й страждання, то залишається накликати кару небесну на розпадлючених призвідців цього успадкованого лиха, аби, як сонце з-за хмар, до чесних і порядних людей зазирнула радість.
Хоч би раз на день, раз на рік, раз на вік.

* * *
На Острові Скарбів англійці колись випустили свиней. З гуманних міркувань. Свині буйно розмножились і підривають коріння дерев, руйнують структуру грунту. Тобто нищать природу.
І тому, щоб порятувати природу, люди відстрілюють свиней. Також з гуманних міркувань.

* * *
Коли отара перебирає на себе роль Пастора,
Тоді починається деградація отари,
Втрата нею того природнього начала,
Завдяки якому отара жила, множилась, гуртувалася,
Була спільнотою і під проводом Пастора
Знаходила шляхи до самовідтворення і самозбереження,
Здобувала нові пасовища й живлющу воду.
Отара, яка збунтувалася і поставила себе над Пастором
Пришвидшує процес перетворення вівці на шашлик.

* * *
Хто не створив собі власного світу, той мусить товктися у великій клітці з мавпами,
яка є реальним світом для людей, позбавлених будь-яких ілюзій і фантазії.

* * *
Гумористи — це переважно люди сумні, тому що віддають усі свої веселі сили, щоб сміхом світилися похмурі обличчя ближніх і далеких братів по розуму,
якого у них ніколи не було забагато.

* * *
Якщо демократія заважає тобі підпорядкуватися директору підприємства, створи власне підприємство і підпорядкуйся самому собі.

* * *
Перечитавши відому газетку «Товариш», мимоволі хочеться заснувати альтернативне видання «Тамбовський вовк тобі товариш».

* * *
Гетьман українського лайдацтва замість Універсалів творить універсальні тости.

* * *
Є в мене думка одна,
Яку висловлюю без помилки:
— Хто нині не п'є до дна,
Той заощаджує на поминки.

* * *
Овдовілі жінки поспіль доглядають і люблять могилу більше, як живого чоловіка, тому що це любов подвійна — і до небіжчика, і до себе, нещасної.

* * *
Мистецтво бути чесним заважає мистецтву бути багатим.

* * *
Сам по собі патріотизм з постійними освідченнями в любові й вірності та рятувальними заклинаннями рано чи пізно призводить до національної шизофренії. Без розумної, цілеспрямованої, конкретної дії це, на жаль, неминуче.

* * *
Привілей полум'яного патріота України порівняно з полум'яним непатріотом у тому, що він має право першим відмовитись від будь-яких привілеїв в ім'я процвітання своєї Вітчизни. Але сучасний ніби-то патріот щось не поспішає скористатися таким привілеєм.

* * *
І в годину ранкову, і серед білого дня,
І в годину вечірню, і в годину нічної негоди
Я триста років не злажу з коня —
Мчу і мчу до свободи і — не бачу свободи.

* * *
Все чітко окреслено на згубному шляху: подвійне громадянство — двомовність —
двоєдушність і — гаплик українській нації.

* * *
Мораль в політиці не існує окремо від моралі в житті: аморальних політиків породжує
тільки аморальне суспільство.

* * *
Політика і любов до ближнього перебувають у такому ж взаємозв'язку,
як бордель і щире кохання.

* * *
Перед нами виступає в котрий раз
Майстер компоновки пишних фраз.
Він підносить ювіляра вище Бога,
Щоб... самому примоститись біля нього.

* * *
Найважча ноша — це любов до ближнього... зарубіжжя, яка
відгороджує тебе, Україно, від великої світової спільноти.

* * *
Важко жити серед людей, які думають, що все знають,
а вони навіть думати не вміють.

* * *
Я дуже радію вашій свободі, але як би це зробити так, щоб ваша свобода
не робила мене невільником у власному Українському Домі.

* * *
Про свою заповітну мрію
Скажу коротко, як умію, —
Олігарх у свій зоряний час
Раптом падає в унітаз
І, почувши наказ народу,
За собою спускає воду.

* * *
Ентузіасти, що ігнорують людський досвід, знання і здоровий глузд,
здатні лише руйнувати, а не будувати життя на землі.

* * *
Типовий професор без цитатки, як козел без яєць.

* * *
Коли Уряд перетворюється в Добродійний Фонд,
тоді починається деградація суспільства.

* * *
— Ну, що, алкоголіку, нарешті заспокоївся? — 3 ніжністю каже вдова,
покладаючи квіти на могилу мужа.

* * *
Найкраща нагорода — це та, що присуджена посмертно. Принаймні нагородженого не запідозрять у тому, що він запобігав перед владоможцями, сам добивався їхньої ласки.

* * *
Минає життя, але все, що було, залишається в серці і не минає.

* * *
Сила поезії в незахищеності, наївності й відкритості. Вона більша за силу тюремних мурів, драконівських Указів і верховних Наказів.

* * *
Під вічним крилом небозводу тривають галюцинації — дивляться сни
про свободу поневолені нації.

* * *
Батько народів після смерті виявився хрещеним батьком більшовицької мафії.

* * *
Вони послали б танки і до нас,
Якби їм дать танкістів про запас,
Якби їм до уральської броні
Додать залізних витязів з Чечні.

* * *
Чаша терпіння ніколи не переповнюється медом солодкого життя.

* * *
До ніби-то гетьманського гасла «Навіки разом!» український комуніст Микола Хвильовий зробив геополітичне уточнення: «Геть від Москви!».

* * *
Щира покута не рятує від боргів, що залишилися від запозичених витрат на гріховодні забави.

***
Нове гасло «просвітителів» народу: — Вперед, кроти, до світлої мети!

* * *
Серце міністра фінансів має знаходитись у сейфі Національного банку — інакше банк-дюги переведуть українські грошики в офшорні зони!

* * *
Справжні поети своїм корінням починаються в надрах рідного народу, народжуються на грішній землі, але в духовному сенсі ще за життя поселяються на небесах, аби, з високості споглядаючи, оберігати не тільки свій край, а й усю землю.

* * *
У наш час, незалежно від наявності таланту, досягають високого становища передовсім моторизовані люди, коли мотором є «грошовий мішок», або корпоративна енергія.
Тільки це ілюзорна висота новоявлених каліфів.

* * *
Тактовність, як відзеркалення боягузтва і пристосуванства, нині не є ознакою шляхетності й високої культури. Незрідка в овечій шкурі такої тактовності торує собі дорогу, приховане до
пори до часу, агресивне хамство.

* * *
Під тим самим Знаком Зодіяка
Народжуються ангел і нахабна мордяка.
А мій друг переконаний, що козероги
Не наступають один одному на ноги.

* * *
Що складніша й делікатніша внутрішня душевна організація людини, то тяжчі життєві випробування чекають на таку людину.

* * *
Згоріти метеором у захмареному небі своєї Вітчизни, щоб освітити співвітчизникам дорогу до щастя, — перспектива героїчна для відчайдушної особи, але навряд чи потрібна юрбі,
що звикла до темряви і не любить яскравого світла.

* * *
Наївне уявлення таланту про те, що його колись оцінить метушлива юрба.
Як оцінить? За якими критеріями?

Розум у штанцях на виріст
Традиційно шанує сірість.

* * *
Якщо моральне тільки те, що відповідає інтересам революції чи нею встановленої влади, тоді кому, як не фашистам, світять її «світлі» ідеали?

* * *
Хто не вміє управляти демократичними методами, той майстерно використовує
мистецтво дубця і пряника.

* * *
Президентське правління порівняно з правлінням парламентським краще хіба тим, що гарантує на душу населення меншу кількість шахраїв і дурнів, які приймають державні рішення.

* * *
Коли державою управляють, як селянин запряженими у віз кіньми, тоді в суспільстві налагоджуються послушенство і тимчасовий порядок, але ж над хребтами
коней безперестанку свистить батіг.

* * *
У любителя пляшок і бляшок носителя
Бракує на пупі «Христа-Спасителя»,
Щоб грішне життя освятити своє...
А орден Леніна давно в нього є!

* * *
Істина полягає в тому, що не підлягає нікому.

* * *
Хто з чужої підказки публічно проголошує, що національна ідея не спрацювала і вичерпала
себе, той з тієї ж підказки зробить Державну мову Попелюшкою в рідному домі,
де пануватиме ОФИЦИАЛЬНЫЙ ЯЗЫК.

* * *
Якби кожна людина думала виключно про те, як потрапити в президенти чи в депутати, то нікому було б орати землю, доїти корів, учити в школі дітей.

* * *
Голос Америки кращий від Голосу Росії хіба тим, що звучить
здалеку і не нав'язує відчуття, ніби дихають тобі в потилицю.

* * *
Коли російські танки стріляють в Чеченії, це аж ніяк не означає, що в Києві
дзвенять шиби у вікнах від землетрусу в Японії.

* * *
Унікальна російська культура, кажуть фахівці, органічно вбирає всі яскраві набутки і особливості культур братніх народів, але, як свідчить історичний досвід, нічого їм не повертає.

* * *
Чи пан, чи пень, а чи пропав —
Все сьогодні в одному ряду.
Щодня вирулюю, немов пароплав,
Поміж скель, наражаючись на біду.

* * *
Наші біди й національні втрати
Добре віддзеркалюють лауреати,
Які, надуваючи щоки весь вік,
Вірять у силу надутих щік.

* * *
Хто прагне достроково потрапити в рай, неминуче потрапляє раніше за всіх до пекла.

* * *
Докторами й академіками стають насамперед ті, хто боїться
залишитися непоміченим серед розумних людей.

* * *
Рано чи пізно ті, хто сидить у залі, починають тихо ненавидіти тих, що сидять у президії.

* * *
Хто був ніким, той стає всім потрібний — для страйків, пікетування і мітингів — не відомо
в ім'я чого, та не важко здогадатися — заради чиїх інтересів.

* * *
— Кум — честь і совість епохи! — з гордістю казала кума Аврора Йосипівна про невгамовного і невичерпного Полікарпа Поліграфовича, який не тільки співав для неї: «Ой, кум до куми
залицявся...» Він думав про сексуальне призначення світового пролетаріату.

* * *
Поки я сидів у барі
І досушував півлітру,
Вона лежала на хмарі
І віддавалася вітру.

* * *
Відомий поет В. Крутивус так полюбив себе як поета, що забув про себе як про людину і вранці сідає не в туалеті, а прямо в крісло за письмовим столом.

* * *
Поезія — натягнута струна між серцем космосу і пупом землі, але тут зовсім ні при чому пуп постмодерніста Ксаверія Баобабенка, який стверджує, що світ і всесвіт
без його пупа приречені на загибель.

* * *
Найскладніше із мистецтв — це мистецтво самообмеження.

* * *
Коли все минає, то навіщо тоді те, що відбувається? А коли все, що відбувається, неминуче, то яка ціна людських зусиль, спрямованих на перетворення світу?

* * *
Державний муж не повинен вважати себе пупом землі, але зобов'язаний пам'ятати, де закопана його пуповина, і що вона є невід'ємною часткою рідної землі.

* * *
З найбільшою наполегливістю громадяни вимагають від своїх обранців того,
що самі не вміють робити і про що уявлення не мають.

* * *
Тих завжди обминаю тихо й гордо,
У кого тільки вітер в голові,
Але беруть на горло і за горло,
Щоб довести: лише вони праві!

* * *
Щастя в житті немає, але є солодкі хвилини, коли людина з радістю думає про щастя,
або згадує той час, коли, здавалося, до щастя — рукою подати.

* * *
Якби любов усвідомила, що вона більше любить себе, аніж будь-кого, тоді ми ніколи
не дізналися б про любов до ближнього.

* * *
Від сміху лягали і гречка, й овес,
Реготали черешня і хата,
Коли сучці сказав старий пес:
— Ти якась сучкувата!

* * *
Якщо курву називають пані курва, то це не означає, що вона тоді стає шляхетною дамою
і перестає бути курвою.

* * *
Без почуття гумору немає талановитого письменника чи політика, але коли гумор переважає
в таланті, то неспроста талановитий письменник перероджується в звичайного сміхотворця,
або й просто блазня.

Композиція 2001 р.

В епіцентрі всеукраїнської туги
Національна ідея ледь-ледь попискує.
А довкола кружляють професійні злодюги
І добивають її партійними списками.

1.
Комуністи вміють відправить на плаху,
Вміють довести суспільство до краху.
Але не знають механізму,
Як прийти до комунізму.

2 .
Компартія не помилялась ніколи й ніде,
Являючи силу ласкаву і грізну, —
Комуніст комуніста на розстріл веде
В ім'я торжества комунізму.

В мить величну і автократичну
Кум куму притиснув на мить,
Аби партію куму-ністичну
За кум-панію відродить.

Звикли мати блат за норму
Для підтримки організму
Й видають свою блатформу
За платформу комунізму.

Залізо й камінь, золото й алмаз
Вода ніколи в хвилях не гойдає.
Зате лайно в хисткий непевний час
Спливає на поверхню, ой, спливає!

В залі хрюкання, лемент і крики,
А храпу на зміну — майданний клич.
Придивляюся — морди, пащеки й пики,
І помітна обмаль облич.

Як на партійних зборах, колективно
Таврують все, що популістам супротивно:
Парламент відновив у час політреформи
В своїй роботі компартійні форми.

Я не можу зробить політичний прогноз —
Хто зна, яку завтра спізнаєм мороку.
Але знаєм сьогодні, що О.Мороз —
Переможець на конкурсі «Зрадник року».

Не червоні й не жовто-блакитні,
Домінують підступні й спритні, —
Ті, що вас навесні ошукали,
Восени розшукають вас, як шакали.

Глянь довкола! Наче всі свої,
Так співають, ніби солов'ї.
Та прислухайсь, безнадійний мрійник:
Кожен другий — соловій-розбійник.

Псевдопатріоти і псевдомесії,
Правонаступники Сталіна й Берії!
Я виступаю не проти Росії,
Я виступаю проти імперії.

Московська маячня навколо маяків
Ущемляє мої суверенні права
В той час, як маневри чужих вояків
Переконливо свідчать: за ними — Москва.

В одному блоці — шеф, і секретарка, і шофер
В суспільстві різні рівні, люди різних сфер.
Виходить, депутатський «дах» потрібен
Тим, що причетні до одних афер.

І Кучма, і Мороз — політики проворні,
Давно зійшлися на одній платформі:
Послабить владу й руйнувать державу
Найлегше у швидкій політреформі.

Зле дійство в театрі абсурду.
І поки триває зле дійство,
Далі множитись скверні і бруду,
Далі буде безкарним злодійство.

Живу начебто в Україні,
А нагадую чимось лелеку,
Що в пустелі шукає власної тіні
І мріє про Україну далеку.

Войовнича баба Ната
Виступає проти НАТО.
А хто йде наперекір,
Всіх відправить у Сибір.

Ніде в світі ще не було
демократії,
Яку ми здобули для партократії,
Що під синьо-жовтими прапорами
Веде Україну до останньої ями.

Незалежна Україна у світі розміщена
Там, де утворилась історична тріщина,
І тому відчуття, що свобода не вічна
Збурює душу, як зона сейсмічна.

Якщо до булави
Бракує голови,
То підбирають посаду
Тільки по заду.

Літо минає. День догоряє.
Осокори блищать, як собори.
А воля не знає, чому помирає,
Поставши із непокори.

Є ще вугілля. Ще родить зерно.
Ще співає пісень кума.
А чому так погано? І погано давно!
Бо немає давно ума.

Рада Велика, як ЦК, гонориста,
Знаменита в роботі недбалістю,
Добивається статусу Товариства
З обмеженою відповідальністю.

Кажуть, що острів Зміїний
Хочуть сусіди віднять в України.
Це неможливо. Бо острів зміїний —
В залі парламенту України.

Добре видно людську породу
В час великих національних втрат.
І не важко збагнути, чим від народу
Відрізняється електорат.
Народ — категорія вічна,
Електорат — публічна.
А норми в публічному домі
В народі давно відомі,
Добре відома мораль
Грошвою впокорених краль.

Таких допитливих немає ніде —
Все допитуються: — Де ж ми, де? —
Відповідаю вам, патріоти всесоюзні:
— Там, де й раніше, — в імперському гузні.

Трубадури союзних уз,
Сильні метою єдиною:
Комуністи пропили Союз,
Черга — за Україною.

Всюдисущі податківці
Дали пільгу бідній дівці:
За вночі нажиті статки
Не платитиме податки.
Та до дати й після дати
Доведеться бідній дівці
Тому дати й тому дати,
Як накажуть податківці.

Не сподівайтесь на позитивні зміни,
На те, що підемо в розвитку далі,
Поки Компанія Поневолення України
Возсідає у тронному залі.
То не партія, а осколок інквізиції,
Під назвою КПУ — осередок зміїний.
Підриває, нищить праведні пропозиції
Компанія Поневолення України.

Пігмеї пнуться в корифеї
І приміряють портупеї, —
Аби піднятись на вершину,
Вони гуртом живу людину
Затоптують у глину.
Було давно, триває нині:
Людині звично буть у глині,
Де є багато корифеїв,
Але ніколи на вершині
Не видно світові пігмеїв.

Приймак в команді лідера лише приймак,
Що Батьківщину проміняв на дармівщину,
Що ствердне «Так» запродав за п'ятак,
В собі зганьбивши українця і мужчину.
Здавен тоді нас гноблять сили вражі,
Коли між нами душі є продажні.

Вічно вчорашні геть очманіли,
Стають театрально в бійцівську позу.
Де комуністи нашкодити не зуміли,
Випадає натхненно трудитись Морозу,
Демонструючи, як треба вміло
Вести під укіс наліво.

Хронос і Харон, як рідні брати,
Ведуть неухильно до одної мети,
Туди, де в темницях Аїду,
Від сонця нема ані сліду.
Тож і думка пульсує в мені невгамонна
Ворогів України — всіх! — до Харона!

Казав один мудрий поляк,
Долаючи історичний переляк:
— Бути чи не бути?
— Перебути!

Старий стукач на межі епох
Оперативно працює за двох,
І тому одержує ставки дві:
Першу — в Києві, другу — в Москві.

Відомий майстер брехотерапії
Ніби-то діє на користь Росії.
Але, видно, Росія йому — до фені,
Його Батьківщина — у власній кишені.

На трибуні спокійний, як Ленін в гробу,
Слово до слова тулить довершено
І бреше єлейно на всю губу:
— Наша сила у тім, що не брешемо!

В час політичної боротьби
Сили гримлять владоможні.
А лоби, налітаючи на лоби,
Дзвенять найгучніш, як порожні.

Правом і правдою уповноважені,
Вони одночасно народ і держава.
Але якщо судді наразі продажні,
То наразі немає ні правди, ні права.

В нього вдача в дискусії ураганна,
Він блискуче наслідує орангутана:
Перетворює диспут в суцільний погром
І жбурляє в суперника власним лайном.

«Вболіває» з трибуни про бідних людей
Закоренілий совок,
Демонструючи інфляцію ідей
І повну деградацію думок.

Совок живе, як гном
З уявою багатою:
Мріє землю копати совком,
А гроші греби лопатою.

Композиція 2006 р.

* * *
Міняються часи, політичні формації, уклад життя, а незмінно насущними залишаються слова великого поета М. Ю. Лермонтова: «Вы, жадною толпой стоящие у трона,
Свободы, гения и славы палачи...»

* * *
Придворні завжди ближче до Верховного Правителя навіть тоді, коли скажуть йому щось не
під настрій, аніж люди, які шанують його на відстані.

* * *
Паскаль, певно, не мав рації, коли сказав: «Я мислю — значить я існую». Якби це було так,
давно би перестали існувати мільйони людей, які ніколи ні над чим не замислюються.

* * *
Партія багатих України (скор.БУ) влаштувала похід проти бідності, забувши перед тим повернути бідним майно, відібране у них шляхом остап-бендерських комбінацій,
шахрайства і прямого пограбунку.

* * *
Адміністративно-територіальна реформа конче потрібна, але для її реалізації треба знайти країну, в якій всі реформи давно відбулися і для суспільного збурення потрібна
хоча б одна проблема.

* * *
Думати не шкідливо, але не тоді, коли ти при владі серед олігархів і вирішив
сказати публічно що ти про них думаєш.

* * *
Просте головніше від складного, яке складається із простого.

* * *
У малих людей не буває великих ідей, зате малі люди, опинившись на верхотурі влади, здатні знецінити й перепаскудити найкращі ідеї, створити такі умови життя, за яких люди, віддані
своїм ідеалам, можуть зненавидіти те, що все своє свідоме життя любили й відстоювали.

* * *
Я розумію людей, що живуть сьогодні в одній країні зі мною і не знають в своєму житті
сьогоднішнього дня незалежної України, але я відмовляюся розуміти тих з їх числа, у кого
немає і не було вчорашнього дня, в чиїй пам'яті й душі відсутнє велике і трагічне минуле
України. Виходить, що вони взагалі не жили й не існували на нашій землі вчора, вони не
мають жодного відношення до неї нині, вони — люди нізвідки, вони — примари, інопланетяни, вони — непорозуміння в житті українського народу в ці дні й загроза його майбутньому,
а їхній Бог — пан Ніхто.

* * *
Куди б любові стежка вас не привела,
Вона всесильна і на диво безпорадна, —
Любов існує поза межами добра і зла,
Тому законам жодним не підвладна.

* * *
Віра й ритуал ідуть поряд. Без ритуалу віра згасає і може зовсім випаруватись, як свячена вода, якою окроплюють віруючих священики; богослужіння, специфічні театральні дійства в церквах
і храмах збуджують уяву, викликають запаморочення думки, що малює божественні картини життя в раю і страхає диявольськими муками в пеклі. Висновок для відкритих, незахищених душ: краще вірити, любити Бога, аніж вічно катуватися в пеклі, якщо ти невіруючий.
А звідси — гуманізм, повага до людського життя на Землі.

* * *
Мене цікавить, якою мовою говорив Бог, коли за первородний гріх виганяв з раю Адама і
Єву, — чи древньоєврейською, чи древньогрецькою? Біблія, здається, це приховує чи
принаймні не дає чіткої відповіді. Тимчасом священнослужитель в Київській Лаврі на
питання посла Хорватії: «Чому богослужіння в церкві на території Лаври не ведеться українською мовою?» впевнено відповів: «Патаму што українскій язик нє угоден Богу!».
Значить досі живем, як писав Т.Шевченко, на нашій — не своїй землі.

* * *
Правда в світі існує ще й для того, щоб її боялися брехуни і лицеміри.

* * *
Більшість сидить не в парламенті, а за його стінами, і саме від цієї більшості, від її голосування на виборах залежить прийняття подальших державних рішень,
які приймає парламент — всенародна меншість.

* * *
Людина, яка відвідує на цвинтарі своїх родичів і друзів, час від часу заглядає в своє майбутнє.

* * *
Коли людина після прожитих 60-ти років у думках своїх часто повертається в молодість, то це означає одне з двох: або людина багато согрішила і хоче виправити, відмолити свої гріхи, або недогрішила і прагне хоча б в уяві надолужити прогаяне.

* * *
Освідчення в коханні часто тільки перепустка в палаючий храм тіла.

***
Треба бути досвідченим істориком, щоб змінити своє минуле, бо тільки історики в нових умовах «по-новому» трактують минуле, а найспритніші з них здатні майбутнє повернути в минуле.

* * *
Людина, яка живе в Україні і шкодить їй нібито на користь Москви, шкодить і Москві.

* * *
Політичні демагоги, що ратують за слов'янський союз Росії, Україні й Білорусії, ображають
решту слов'янського світу, куди входить більшість слов'янських народів.

* * *
Якщо, за твердженням Марка Твена, всі політичні партії помирають, подавившись своєю брехнею, то незбагненно, чому в Україні народжуються все нові й нові партії, часто не
менш брехливі, як колишня «керівна і спрямовуюча сила»?!

* * *
Чекіст на чолі держави не може забезпечити вільний розвиток економіки, науки й суспільної думки, тому що історичний досвід і природа чекістів — контролювати,
придушувати і, зрештою, нищити.

* * *
Якби більшість людей в суспільстві не робили того, що вони роблять, то суспільство
було б давно щасливим.

* * *
Досягнутий ідеал насправді залишається недосяжним, інакше він зникає, окутується
пітьмою, як сонце, що заходить увечері за обрій.

* * *
Якби поряд буйним цвітом не цвіла гречка, чимало стабільних шлюбів відцвіли б
набагато раніше, аніж вони відцвітають.

***
Мій досвід і практика дискутантів, яких я знав, підтверджують: часом інтонація і поза
грають більшу роль, як логіка і аргументи.

* * *
Улюблене заняття письменника, що за життя претендує на місце в колі обраних, живих і напівживих класиків, — публічно хвалити лише мертвих, цим надвозначно натякаючи
на те, що його сучасники ще за життя приречені на забуття.

* * *
Молоді люди варті найбільшої уваги і підтримки в творчості з розрахунком на те, що вони згодом, через багато років, порозумнішають і на вершині своїх літ будуть гідні вершин суспільного визнання, якими мимоволі поступляться молодшим за них,
не конче талановитішим.

* * *
Я світу потрапив у сіті,
Примножую плач і сміх,
Чужий ледь не всім на світі,
Обнімаю з радістю всіх.

* * *
Тільки тупоголовий марксист і примітивний атеїст відкидають релігію і церкву, будучи не здатними усвідомити, що саме релігія і церква дають основній масі людей можливість духовного розвитку і морального самовдосконалення, зміцнюють їхню віру у власні сили і людське призначення на землі.

* * *
Мене часом підводить пряма мова, тоді як треба вміти так зневажати нікчем, щоб цього не помітили ні вони, ні пихаті честолюбці, в чомусь гірші за нікчем: зневагою людину не удосконалити!

* * *
Час повсякденного нашого життя та історичний час — не одне й те саме. Повсякденний час проходить через тарілки на кухні, подружні відносини, навчання, роботу в конторах і цехах; історичний час проходить через поля битв, міждержавні відносини, трибуни політичних протистоянь і баталій... Щоправда, лінії повсякденного та історичного часу перехрещуються, взаємодіють, перебувають у стані невидимих, але постійних взаємовпливів. І все-таки історичний час домінує над повсякденним і визначає шляхи розвитку й деградації етносів, націй, народів і держав, людини і всього людства.

* * *
Верховний владика правічних лісів і гаїв
Біля трону злодюг і бандитів пригрів,
А тим, хто в житті більше лиха накоїв
Звання дарував і медалі героїв.

* * *
Нам, людям, тільки здається, що ми твердо стоїмо на Землі, убезпечені земною твердю від падіння в безвість. Це великий просторовий самообман — ми щомиті разом із Землею пролітаємо над безоднями, ніким і нічим не гарантовані від несподіваного і, зрештою, неминучого падіння разом із Землею в космічну безодню.

* * *
Кінець світу може настати ще до космічної катастрофи, тоді, коли людський розум втратить здатність до самообмеження, внаслідок чого загине Земля на власній орбіті.

* **
Страх перед правдою життя відводить очі людини від Землі й повертає їх до Неба, в пошуках Бога, і, отже, захисту від вселенського зла.

* * *
Очі спрямовані в небо — одна з найлегших і найпоширеніших форм втечі від життя, нездатності людини знайти відповіді на питання, що обсідають її щодня, тривожать і лякають в цьому світі.

* * *
Людина, яка не годна знайти й відстояти свою правду в житті, обирає самообман, таку зручну форму неправди, що дозволяє свої кривди й надії перекладати на долю і волю Божу.

* * *
Людина, яка бреше шість днів на тиждень, не має шансів бути почутою, коли нарешті скаже правду в неділю.

* * *
Хто свій талант і здоров'я — чи то в літературі, чи то в журналістиці — віддає написанню державних од і пеанів, той має бути похований за рахунок держави, бажано достроково
і поза чергою.

* * *
Слава письменника, що неухильно шириться в ЗМ І, може різко звузитися, коли його шанувальники почнуть читати твори цього майстра здобувати славу.

* * *
Немає в світі бездарнішої музики, як та, що на кримському узбережжі серед ночі вривається у відкрите вікно твоєї спальні.

* * *
Говорити всім правду — не обов'язково й небезпечно, але жити по правді — святий
обов'язок чесної людини.

* * *
Любов до грошей не виключає любові до жінок, зрештою, це явища паралельні, вони взаємодіють, але без грошей любити жінку, свою чи чужу, — на це здатні лише виняткові мужчини, яким ціни нема ні вдома, ні на кримському узбережжі.

* * *
Постійно думати й говорити про розумне не варто — це втомлює і виснажує людину, але своєчасно похвалити думку свого начальника — розумний прояв думки, яка спрацьовує.

* * *
Якщо злодія в політиці притягають до кримінальної відповідальності, то звичайні злодії мають право на політичні переслідування.

* * *
Злодій в політиці, захищаючи свого соратника, також злодія в політиці, має право прикувати себе наручниками до нього, — це полегшує роботу правоохоронних органів: як не як, а спільні наручники міцніші за кругову поруку, що на той момент не спрацьовує.

* * *
Жінки, які сумніваються в силі краси свого обличчя, оголяють ноги.

* * *
Господь бездумних не карає
За те, що будять в собі звіра, —
Там рай, де думка процвітає
І пекло там, де править віра.

Недавнє минуле — цьому переконливе підтвердження: тоталітарний режим вимагав бездумно вірити в його догмати і схоластичні приписи, а вільна думка, творчий пошук в суспільних науках піддавались преслідуванням і остракізму; своїх вірнопідданих і «віруючих» просували по службі, нагороджували, а інакодумців, вільнодумців переслідували і карали.

* * *
Зневажити саму себе, пред'явити претензію собі нікчемна людина не здатна, навпаки — нікчемна людина завжди думає про себе краще, аніж про свого опонента,
тим паче — суперника.

* * *
«Світлі ідеали» черні
Пробуджують інстинкти печерні, —
Як не тепер, то в четвер
їх вожді поведуть до печер.

* * *
І слава, і воля вмирають щодня
І чомусь оживають на диво,
А правдою править нахабна брехня
І бреше на людях правдиво.

* * *
У певної категорії державних службовців немає ідейних однодумців, у них навиклі до начальницьких крісел однодупці.

* * *
Вичитав я в одній з липневих газет, що Б.Ступка в якомусь новому фільмі зіграє роль антисеміта. Цікаво, хто буде жертвою видатного актора? Українець, росіянин чи білорус? Гадаю, що не німець...

Грав Богдана, Чінгіз-хана і джигіта,
Грав молочника, філософа і сноба...
Було б добре в роль антисеміта
Вкласти образ українофоба.

* * *
Вірю в любов «русскоязычных» співвітчизників до російської мови, поки не прочитаю заповнену кимось із них анкету чи сторіночку-другу написаного тексту: не можна ж так безграмотно любити «великий и могучий»!

* * *
Організація «Наше право» відстоює права зайшлої людини в чужому храмі.

* * *
Як море плаче на прощання,
Знає тільки перше кохання.

* * *
Вода зранку в морі була така, що я згадав рядок із давнього свого вірша: «Вода була чиста і тепла, мов тіло дівоче». Дивним чином під вечір вода кишіла медузами, плавало в ній багато якогось сміття, кульків, паперу... Певно, тіло дівоче ближче до вечора, як і вода в морі, змінюється, а скоріше за все це вплив брудних політичних технологій, завезених в Крим на відпочинок депутатами з «нової опозиції».

* * *
Судячи з газет і телеканалів, сформувалася така сучасна журналістика, що компрометує свободу слова, перетворюючи право писати правду на право демонструвати свою лукаву любов до локальної, вибіркової правди, яка конче комусь потрібна в політичній боротьбі, де свобода одних заганяє в несвободу інших.

* * *
Фізична і творча праця пробуджує в людині нову енергію, облагороджує думку й душу, але, коли переступити межу, думка притуплюється, душа дерев'яніє, як письмовий стіл, за яким шкідливо сидіти надто часто і задовго.

* * *
Правда, як блискавка, здатна вбити людину, а брехня діє підступно й поступово, як садист,
що любить катувати.

* * *
Творці історії не повинні читати історію, тому що написане вони повикреслюють і повписують своє, звівши все до примітивізму правдивих фактів і подробиць, де не буде ні чару міфів, ні блакитного серпанку легенд.

* * *
В нашому суспільстві дуже багато безпринципних людей. Дивно, що на цій широкій базі досі не створена масова Політична Партія Безпринципних (скор. ППБ), хоча, коли взяти більше половини з числа існуючих понад 120-ти партій, то їх об'єднання гарантовано забезпечить створення масової ПеПеБе.

* * *
Після Помаранчевої революції вчорашні соратники Л.Кучми, злодюги в законі й корупціонери, так багато нині лементують про «політичні переслідування», що я не здивуюся, коли завтра у них появиться гасло: «Руки геть від чесних бандитів, які примножують національний капітал!»

* * *
Рекетир пропхався в депутати.
Припинилась кримінальна справа.
Прокурор бандита допитати
Вже не годен і не має права.

* * *
Так довго думав про надання допомоги своєму народові, що забув його адресу. А як не знаєш адреси, то й нема куди надсилати допомогу.

* * *
Якщо море, — подумав я зранку, — додає сил, оздоровлює, то чи варто поспішати до моря? Таж найбільший злочин людини перед життям — це померти здоровим!

* * *
Щасливі люди не помічають свого щастя; остаточне уявлення про щастя формується в спогадах.

* * *
Я знаю, що комуністи мають традиційне право не вірити в Бога, але правом не вірити в Україну їх наділяє імперська традиція.

* * *
У деяких сферах діяльності людям відкрилися великі можливості заробляти грубі гроші, а хто не використовує таких можливостей, йому заважає елементарне — людська порядність.

* * * *
Працювати одночасно в кількох місцях, тобто працювати за сумісництвом, нині поширене явище, як і бути одруженим, залишаючись в душі холостяком.

* * *
У кожної людини є майбутнє, з яким не розминутися, — невідворотна смерть: для одних — заслужена нагорода, для інших — передчасне покарання.

* * *
І душі загиблих, і загублені зорі
Купаються в морі у будь-який час.
Ми піднятися можем над рівнем моря,
Але море постійно вище за нас.

* * *
Жінка, яка вірить тільки в свою красу і власні достоїнства, позбавлена почуття гумору.

* * *
Любов сильна не тим, що все перемагає в житті, а тим, що вміє прощати і здаватися в полон ще сильнішій любові.

* * *
Перенасичення любов'ю — перша прикмета початку хвороби, від якої помирає любов,
і нема на то ради!

* * *
Не вірю, що похилого віку естрадна «зірка», скажімо, Лала Ругачова, свідомо уподібнюється до Нарциса, тому що в найвищий момент самозакоханості не осмілиться, як Нарцис, глянути в чисте дзеркало плеса, аби побачити там віддзеркалення баби Яги.

* * *
Покараний злочин — приклад для наслідування: потенційні злочинці вчаться, як уникнути покарання.

* * *
Якщо, врешті-решт, усі люди стануть багатими, то виникне сакраментальне питання:
— За чий же рахунок вони розбагатіли?

* * *
Йдучи назустріч побажанням трудящих, поверніть їм награбоване майно, і тоді вони влаштують таку бойню за перерозподіл, що ви більше не побачите ні майна, ні трудящих.

* * *
За всіх обставин і політичних систем говорити правду небезпечно, краще почекати, коли зміняться обставини. З цієї причини у нас розвелося багато людей, що люблять говорити правду тільки в минулому часі.

* * *
Це давня і сумна повість:
Хто не знає, що таке совість,
Не дізнається, що таке принциповість.

* * *
Погляди можуть мінятися, а принципи — ні!

* * *
Лайно любить підніматися на поверхню води, але ще більше любить лайно
підніматися набагато вище.

* * *
Політичні правонаступники Сталіна й Берії не можуть пишатися подвигами своїх попередників. А якщо таки пишаються, то вони ще гірші за своїх попередників.

* * *
Після всього, що було з людьми і народами, чого тепер не повинно і не може бути, «вірним ленінцям» не варто приймати пози рятівників людства, зрештою, це не переконливо і не життєво для спадкоємців мертвої ідеї.

* * *
Те, що не збулося в минулому, не збудеться і в майбутньому, але ліві радикали не вірять в логіку історичного розвитку людської цивілізації.

* * *
Оратор з кам'яним обличчям, відкидаючи демократію, кличе в кам'яний вік, де всі будуть рівні, а він стане вождем племені.

* * *
Мати власну думку чи мати власний рахунок в банку? Думаю, важливіше перше. Але в наш час гармонійне поєднання першого й другого було б ідеальним варіантом. Тільки у нас переважній більшості порядник людей така гармонія ажніяк не загрожує.

* * *
Кожен у цій країні має право стати Президентом, але це право усміхається не найкращим.

* * *
Небезпеки чигають звідусіль. Найбільше їх іде від дурнів, як тих, що «нагорі», так і тих, що
«внизу».

* * *
Перебуваючи далі в демократичній позі,
Зваживши набутки свої і втрати,
В опозицію перейшов старий мафіозі
І створив партію «Нові партократи».

* * *
Затято відстоюючи свою «комуністичну правду», комуністи скаженіють, коли їм кажуть правду в очі про них самих.

* * *
Зал чекання важко переплутати з ритуальним залом, тому що в першому випадку тут люди все-таки на щось чекають.

* * *
Приміщення залізничного вокзалу вигідно відрізняється від залізничного мосту тим, що в ньому наразі ще не спостерігалося зіткнення поїздів, хоча вокзали й бувають причетними до залізничних катастроф.

* * *
Високі любовні почуття, виражені в поезії, часто продиктовані нереалізованими низькими пристрастями.

* * *
Любов приходить несамохіть —
Її запалює жагуча хіть.

* * *
Людина не може розкритися як творча індивідуальність і водночас приховати
свої індивідуальні вади.

* * *
Мовчання закоханих подібне до мовчання неба перед грозою, поки вогонь сказаного слова не запалить знемагаюче від бажання тіло, яке заговорить неповторною мовою кохання.

* * *
Чесного чоловіка терзають сумніви, перш ніж він висловить свій остаточний присуд, а негідник, не задумуючись, рубає з плеча.

* * *
Якби можна було перенести дату своєї смерті, то наші друзі не скоро померли б від заздрості, дізнавшись про нашу посмертну славу.

* * *
Добродійні фонди об'єднують добродіїв, які діють насамперед для власного добра і
свого добропорядного оточення.

* * *
Перед реєстрацією в Мінюсті політичної партії її лідер, крім установчих документів, повинен пред'явити довідку від психіатра.

* * *
Якби демократія не передбачала право громадян критикувати уряд, то ми ніколи не довідались би про існування в суспільстві такої великої кількості агресивних примітивів.

* * *
Демократія надає право шахраям, злодіям і дурням не тільки голосувати, а й бути обраними.

* * *
Свобода слова на сторінках сучасних газет з великою перевагою піднімається над свободою чесної думки.

* * *
Права людини (тобто власника газети) переважають у ключових публікаціях над обов'язками газети перед людьми, що її читають.

* * *
Журналісти й політологи стверджують, що наше пострадянське суспільство хворе, і я вірю їм, тому що, виходячи з власного досвіду, вони судять по собі.

* * *
«Вірні ленінці» сьогодні — це насамперед ті, хто ніколи не заглиблювався в ленінську теорію і революційну практику її реалізації, тому їхня віра — ілюзія. За ними, а скоріше попереду них ідуть як вожді й керманичі ідейно збанкрутілі політичні негідники і невтомні соціальні брехуни.

* * *
Абсолютного розуму на Землі немає, хіба що є він над нами, в космічних безоднях. А людина, що прагне розсунути межі свого розуму, поводиться неадекватно і має шанс опинитися в Палаті Титанів Ума (скор. ПТУ), де живуть сучасні Наполеони і Коперніки.

* * *
Хто ненавидить усе життя, той не може бути щасливим, а хто любить, повинен здогадуватися, що він щасливий тимчасово.

* * *
Ніщо так не стимулює процес старіння, як самобичування з приводу втраченого в молодості.

* * *
Хто уникає спокус, той боїться розчарувань.

* * *
Першим старіє тіло, але якщо на цьому надто зосереджуватися, то душа постаріє
швидше за тіло.

* * *
Загублена думка ніколи не була думкою, якщо дозволила собі загубитися.

* * *
Голова, заповнена остаточно сформульованими й виваженими думками, навряд чи здатна народити свіжу думку.

* * *
Дурень думкою багатіє, якщо перехопить її у розумного чоловіка, який не знає як і до чого застосувати свою думку.

* * *
Просто слава і дурна слава. Яка з них поширеніша і триваліша? Звичайно, дурна слава, тому що дурні завжди в світі переважають.

* * *
Посмертну славу здобувають твори, яким пощастило не прославитись за життя автора.

2001-2005 рр.

* * *
Людське нахабство не скорочує дорогу до щастя, не веде до справжнього успіху, але дає можливість нехабам бути на видноті, часто фігурувати в колах успішних людей.

* * *
Кожен, хто помер, не має змоги особисто змінити свій імідж, зате його соратники й наступники, за умови, що небіжчик щось там писав і був публічною людиною, цілком спроможні прославити чи спаплюжити смертного чоловіка.

* * *
Хто не може жити чесно і наживає добро лише шляхом обману і шахрайства, той всіх інших людей тримає за дурнів і ворогів свого роду-племені.

* * *
Як би там агресивна політична дама не робила вигляд, що вона в своєму амплуа — левиця, вочевидь все те, що вона говорить і як вона говорить, розраховуючи на бездумних, зазомбованих совків, видає її з головою: агресивна дама — не левиця, а затята, знавісніла ослиця, що вперто домагається задоволення лише свого інтересу.

* * *
Марк Твен свого часу сказав: «Блоху можна навчити робити все те, що вміє робити американський конгресмен». Додам від себе: «... можна навчити і тому, що витворяє український парламентарій». Але, підкреслюю, не можна ні американського конгресмена, ні українського парламентарія вивчити на поета, тому що поетом треба народитися.

* * *
Цукрово-шоколадний король після «помаранчевої революції», влаштувавши в Україні «цукрову кризу», добре «насолив» тодішньому прем'єр-міністру, аби усунути конкурента в таборі переможців.

* * *
У віршах деяких поетес лірична героїня скидається на породисту кішку, майже левицю, що легко могла б схрумати мишку — свою жертву-обранця, але не робить цього чи то завдяки власному благородству, чи то завдяки своїм високим смаковим якостям: навіщо, мовляв, споживати жалюгідну істоту, мишку, коли поряд шугають породисті жеребці?!

* * *
Окремо думати і окремо відчувати — це шлях в нікуди. У поета ці якості мусять гармонійно поєднуватись, тому що в поезії думка має бути підтверджена почуттям, а істинне почуття в поезії захищає поетична думка.

* * *
Вірші про кохання не можуть замінити самого кохання, але вони здатні бути сильнішими за те, що було чи могло бути, та чомусь не збулося.

* * *
Самозакохані не здатні закохатися в собі подібних, вони обирають тих, хто їх не помічає, або ігнорує.

* * *
Безумство в коханні йде не від великих почуттів, а від того, що розум не здатний опанувати психікою, яка проникає в кожну клітину енергетично потужного організму.

* * *
Чужа красива жінка, як благодатна земля поряд з територією Росії: їй постійно загрожує зовнішнє вторгнення і віроломна окупація.

* * *
Любов до Батьківщини вимірюється смертю, яка продовжує життя Батьківщини.

* * *
Поезія не може замінити життя, тим наче те, що не склалося, однак поезія рятує душу, і не тільки того, хто пише, а й того, хто читає.

* * *
Любовні вірші, які пише жінка, не конче віддзеркалення того, що було в її житті і не конче передчуття закоханості в майбутньому. Це сконцентроване вираження втрачених ілюзій усіх безнадійно закоханих, ілюзій, без яких життя перетворюється в сіре тривання.

* * *
Життєрадісних людей від сумних відрізняє хіба що здатність не думати про те, що з кожним днем все ближче до життєвої катастрофи.

* * *
Якби на світі не було дурнів, то розумні ніколи не дізнались би, що вони розумні.

* * *
Ідея в літературному творі, як риба на глибині, а спливати часто на поверхню — згубно і для ідеї, і для самого твору.

* * *
Поетові притаманно в думках своїх піддаватися спокусам, але такі думки не дають жодних наслідків, допоки вони не виражені в поетичній формі. Тоді відстань між бажанням і його втіленням скорочується, або віддаляється, залежно від стану душі, що неминуче впливає
на стан тіла.

* * *
Деякі сучасні доктори філософських наук стоять на вищій суспільній сходинці, аніж сільські дядьки минулого століття, хлопські філософи на призьбі, але незрідка їхній інтелект, взятий без цитаток з великих мислителів, виявляється нижчим рівня призьби селянської хати.

* * *
Не відомо, чи виник би в літературі жанр ліричної поезії, якби не було в житті кохання, тим паче — кохання без відповіді, нещасливого кохання. Всі драми і трагедії на любовному грунті спочатку виникають у житті, а опісля переходять у книжки, щоб потім хтось із романтично налаштованих читачів, перейнявшись глибиною чужих почуттів, потрапив у свою халепу і, або став щасливим, або пережив той високий і складний стан закоханої людини, у якої душа спочатку, як птах, злітає в небо, а потім стрімко падає вниз і розбивається об земну твердь чи переборює болючий удар і стає міцнішою, здатною долати нові випробування, знаючи ціну справжнім почуттям і не боячись почуттів фальшивих, нежиттєздатних.

* * *
Поезія — це снайперська точність пострілу єдино можливим словом. У тексті, де багато приблизних, зовні ефектних і красивих слів, поезія і не ночувала. «Во многоглаголании несть спасения», — писав класик, ніби заповідаючи поетам бути безпощадно ощадливими у використанні словесного матеріалу.

* * *
Скільки б поет не розмірковував у віршах, не розцяцьковував (розцицьковував) свій текст вишуканими словами, він не схвилює читача, якщо не увіллє в написане хоча б крапельку власної крові і свого пережитого, вистражданого хвилювання.

* * *
Те, що не можна виразити в прозі чи в журналістській статті (репортажі), те може стати предметом поезії і втілитись у таких образах, де свідомість сусідить із підсвідомістю, а реальне проглядає крізь ілюзорне і ірреальне. Поезія переважно уникає прямого тексту, як цнотлива красуня привселюдно не любить роздягатися і ходити голою берегом моря під прицілом похітливих, нахабних очей.

* * *
У кожного оригінального поета свій стиль, породжений генетичними особливостями, життєвим досвідом і рівнем його культури, а не тільки здатністю ефектно менжувати словами у рядку і моделювати карколомні метафори. Доречно при цьому згадати слова Бюффона, французького вченого ХVІІІ-го століття: «Стиль — це сама людина». Отже, коли я читаю, наприклад, Бориса Олійника, я чую його голос, інтонацію, бачу його обличчя, жести... Коли ж у поезії немає свого обличчя, а є лише розпливчаста, невиразна маска віршописця — реаліста чи модерніста, не має значення! — я не сприймаю такої поезії, точніше — для мене її не існує.

* * *
Що б там не говорили про свято почуттів у ліричній поезії, Я схиляюся до думки великого французького естета Поля Валері: «Вірш повинен бути святом розуму», але уточнюю: розуму, що зберігає і оберігає почуття.

* * *
Відлуння давно пережитого почуття, що виникає в поезії, має сприйматися читачем так само природно, як відлуння грому з-за обрію, куди перемандрувала гроза, як відсвіт зірки в небі, що давно загинула, але її потужне світло, долаючи космічну далечінь, через світлові роки, доходить до землі. Без такого відлуння в світловому осяянні немає ліричної поезії, є завіршовані протокольні мемуари про давно втрачену любов.

* * *
Поезія створює певний стан, будить емоції, спонукає задуматись над чимось для тебе важливим... «Поезію треба шукати не в словосполученнях, а в атмосфері, яку створюють ці словосполучення», — сказав Еміль Верхарн, якого не назвеш консерватором форми. Зрештою, сучасна так звана модель, яку грає красива дівко-жінка, то є насамперед форма, про зміст якої можна тільки здогадуватись. Так само формою є звичайне відро, антична амфора і, скажімо, кришталева ваза, але не від цих форм залежить, чим їх наповнять — медом, французьким шампанським чи самогонкою із села Жабокряківка.

* * *
Новоявлені естети і самопроголошені судді в сфері літературної творчості зверхньо кажуть письменникам: — Не лізьте в політику! Нехай художня література буде вільна, незаангажована!.. — Але як тоді розуміти великого Вольтера, який сказав: «Трагедія повинна досконало передавати великі події, пристрасті та їх наслідки», як? То хіба в теперішній Україні мало великих подій, мало трагедій і пристрастей?.. От лише великих людей малувато. Зате повно таких, про яких небезпідставно варто сказати:
Пігмеї пруться в корифеї
і приміряють портупеї.

* * *
Було б не зайве сучасним можновладцям і псевдодемократам затямити такі слова Гете:
...А хто не чує голосу поетів,
Той тільки варвар, ким би він не був.

2006-2007 рр.

Дядя Вова, як вовчисько, знову
Нападає брутально на мову,
Ще й погрожує, злий-презлий:
— Кто не любит язык,
Тому скоро гаплык! —
Мій гнів спалахнув і зник,
Як згадав я, старий,
Що люблю давно й ніжно язик,
Ледь приперчений, заливний.

На фоні монументів позував,
Розповідав, як мужньо воював
У тих місцях, де зроду не бував,
Де й поле бою ледве уявляв,
Де згодом землю приватизував, —
Фальшивий фронтовик
До слави чужої звик.
Він грав у гарнізоні на трубі
І, кажуть, натрудив лише губу.
А що «здобув» у повоєнній боротьбі,
Заслужено здиміло у трубу.

* * *
Син письменника, сам — графоман,
Кабінетів партійних завсідник,
Все життя покладавсь на обман,
Нині гідний звання Негідник.

* * *
Вік людський споконвік
Має вимір астральний.
Пік життя — не пікнік,
А обід поминальний.
І тут ні багатий, ні бідний
Не лишається безобідний.

* * *
Втрачає в ціні життя,
Побите Серпом і Молотом,
В час, коли всяке сміття
Себе уявляє золотом.

* * *
За вікном показує на погоду,
Плоди обіцяє запущений сад, —
Вийшли ми всі із народу,
Пора повертатись назад.

* * *
Все життя сподіваюсь
На диво омріяне.
Караюсь і каюсь
За несподіяне.

* * *
Роками прикидався добрим другом,
Ледь не в обнімку виходив зі мною на люди...
І раптом зник за чужим виднокругом,
На щоці залишивши поцілунок Іуди.

* * *
Оминувши тюремні мури,
Я жив у хисткій тимчасовості,
І збагнув, що найтяжчі тортури —
Невідчепні тортури совісті.

* * *
Пам'ятаю ночі безсонні
В той час напівдикий,
Коли відчував себе в зоні
Воднораз і в малій, і в великій.

* * *
Мої роки не на припоні,
Дні і ночі — на бистрині.
А я далі живу, як у зоні,
В себе вдома, як на чужині.

* * *
Третій день хворіє вже Ваня,
Діагноз хвороби: надуживання.
А як не вживає деньок чи два,
Ще більше хворіє — болить голова!

* * *
Поїзд демократії рухається не в той бік,
Надто перевантажений вже шістнадцятий рік, —
На кращі місця провідник розсадив депутатів
У повній відповідності до куплених мандатів.

* * *
Все важче й важче зберігати з ним
Правічну ніжність українських слів...
Не міг він народитись кам'яним —
Виходить ВІН при владі скам'янів.

* * *
Довкола живих людей — море,
Голос вічності — в кожній хвилі.
Так чому, кам'яний командоре,
Ми тебе оживити безсилі?

* * *
Кажуть, що ВІН збожеволів,
Ум за розум — і твориться глум,
А як справді на все Божа воля,
Нехай Бог ЙОМУ верне ум!

* * *
Командоре, в мені не вбити
Силу духу і світло надій.
Але як ТЕБЕ полюбити,
Осоружний Каїне мій!

Точний удар під око — і маєш очко,
Далі удар по носі — і фраєр летить під укіс.
Б'ється на ринзі знаменитий Кличко,
Як боєць невідпорний Перебийніс.

2003 р.

* * *
Каже Михайло Михайлович: — Циферблат
Як істота вищої категорії:
— Коли людина людині — не брат, а блат,
Тоді легше переводити стрілки історії.

* * *
Собака натужно гавкала
У пізню примарну пору,
Ніби заскочила фраєра,
Що зайшов серед ночі в обору
І вламався в чужу комору.

* * *
Фашисти в народу кишені почистили
І лукаво назвалися антифашистами,
І в цинічному стилі підступних заброд
Паплюжать обкрадений ними народ.

* * *
В радянському домі, долаючи національну спрагу,
Із ближніх країв і чукотських дальностей,
Дружно жили за статутом ГУЛАГу
Багато різних — недорізаних — національностей.

* * *
Ми в світі жили, як могли,
Заповівши нащадкам не тілки могили,
Чужий фашизм все-таки перемогли,
А свій непобореним залишили.

Аби мати шматок до рота
І копієчку на сто грам,
Треба здати гектар болота
В оренду ірпінським чортам.
А коли облаштує бісота
В болоті чортячий дім,
То великий шматок до рота
Потрапить не нам, а їм.
Запаніють із нашої праці
І такої сягнуть висоти! —
Нас в болото зіпхнуть чорти,
А самі заживуть у палаці.

* * *
Все можна організувати!
Рецензії, премії, славу...
А на останок лягати
Доведеться самому на лаву.
Зрозуміло, чому пігмеї
Пнуться у корифеї,
Мораль ігноруючи гонористо.
Літературні терористи
Руйнують чесне товариство.

* * *
Ставши років прожитих домівкою,
Пам'ять в юність вернутися допоможе.
Правда, баба пригадує, як була дівкою,
Але дівкою знову стати не може.

* * *
То, певно, зловіщий знак
Чи сну і безумства тандем,
Коли раптом звичайний пішак
Уявляє себе королем.

* * *
Емілія Чобіток-Холоша —
Молодичка хороша-прехороша.
А яка вона поетеса,
Спитайте у дядька Дантеса,
Бо тільки дядько Дантес
Врятує поезію від поетес.

* * *
Відома телеповія
Вийшла заміж за Вія.
На весілля прийшли всі чорти,
Тільки Гоголь відмовивсь прийти.

* * *
Поки я добираю риму,
Пишу про ніжне і любе,
Вірні пси Колумбійського режиму
Гострять на мене зуби.

* * *
Незважаючи на політичну погоду,
Вертаймось до своїх предтеч,
Щоб сказать, як Микола: — Я — меч,
Я не слуга, а син народу.

Продажні ЗМІ
Звиваються, як змії,
І за будь здоров
П'ють кров
З української мрії.
На нашій землі неспроста
Торжествує чужинська мета.
А часопис «Праведний Каїн»
Доходить до темних окраїн —
І вже знає кожна окраїна,
Що то Авель зарізав Каїна

Лицеміри
лиця міряють.
Лицем до лиця
торкаються
і без кінця
обнімаються.
Вуса цілують вуса,
борода шелестить в бороді.
...Жаба від ласки бусла
оживає в болотній воді...
Лицеміри дійшли межі,
за якою емоції — несуттєві.
Очевидно, державні мужі
дволикі або двостатеві.

* * *
Мавпочка Зі-зі
Перевірилась на УЗІ
І з'ясувала вона,
Що вагітна від слона.

* * *
Пікатні ліричні травми
На пікніках у травні.
В кого травми такої немає,
Того весна оминає.

2003 р.

* * *
Мене ніколи не втомлюють рими,
що клацають, мов кінські копита
бруківкою середньовічного міста.
Мене втомлює відсутність думок,
певно, настраханих
клацанням римованих рядків,
немов кінських підків,
жаданих і довгожданих думок,
що втікають
за білі поля білих аркушів.

* * *
В павутинні міражних рядків,
під руїнами замацаних рим
я шукаю правдивих слів,
які не римуються
ні з чим і ні з ким,
але здатні озброїти строфи
на фатальній межі катастрофи.

* * *
Все, що вчора було, — не так!
Все, що діється нині, — не так!
Хоч тікай в підземелля,
де перспектива — чорна.
Тільки, людоньки,
я не збагну ніяк,
що ви робите нині
й де були вчора?

* * *
Шістнадцять років — срібна крапелина
лихоліть
Поряд з морем горя і сліз,
що заповнили кілька століть.
А ви нарікаєте, як скеля —
на ріку,
що ріка ту скелю омивала.
О, дай, Боже, щоб на довгому
віку
горда скеля, окрім чистих,
інших вод не знала.

* * *
Славні визволителі й нащадки
визволителів
спритно замінили нам
старих гнобителів
і примножили в народі
історичну втому.
Добре, що гнобителі втекли
із нашої обителі,
зле, що визволителі забули
вернутись додому.

* * *
Загадка часу чи загадка віку?
У центрі кола сумно чоловіку,
немовби усмішки і жарти недоречні,
слова не сказані, а вже приречені,
немовби в світі всі ми
родом із Хіросіми.

* * *
Доборолись дружною родиною,
що й не видно, де чия рідня, —
нині бути чесною людиною —
небезпечно і при світлі дня.
Довкола обличчя на диво веселі,
а йду попри них, ніби йду в пустелі.

* * *
Такий час настає,
коли дихати сил не стає,
не вистачає ні слів, ні повітря...
Зате чомусь легко, повірте,
Із грудей видихаються строфи,
Що стоять на межі катастрофи.

* * *
Колись багато мовилось про час
і малувато про людей, про нас,
звучало хвальковито й дуже просто:
— Ми підкоряємо і час, і простір! —
і з'ясувалось у непевний час —
час підкоряє всюдисущих нас.

* * *
Невже такі були ми всюдисущі,
націлені лише в літа грядущі?
Куди спішили? І куди прийшли?
І що нас в дні тутешні привело?
Либонь, що дні страшніші вже були,
Але ганебніших ще досі не було.

* * *
На історичному розпутті
В світлі глобальних обманів
бій політичних ліліпутів
видають нам за бій титанів.
ЗМІ малюють всі дії і протидії,
звиваючись ловко, мов приручені
змії.
Лиш правда на площі стоїть
безборонна
в передсмертнім напруженні
Лаокоона.

* * *
Зажерливість росте, звіріє мисль,
бандюги златом напихать сейфи,
а в душах порожніє, як в дуплі.
Але з телеекранів і з трибун
говорять про мораль і про духовність,
подбавши про кишень своїх
наповненість.

* * *
Вісім років сидів я в залі під куполом —
знався з продажними і непідкупними,
дивувавсь, як між геніїв і нездар
у розпалі політичної тріскотні
дехто проявляв мені недоступний дар —
рятувався від світу у солодкому сні,
а потім ще й класика цитував:
— Світ ловив мене, але не впіймав.

* * *
Є люди темні,
є темний ліс,
в якому блукає правічний біс.
Але ліс найтемніший —
це натовп,
який зазомбована баба Ната
агресивно веде проти НАТО.

* * *
Нам казали, що ми все зможемо
разом
що світле майбутнє виборе
колективний розум,
що думать — не конче,
турбуватися — анітрохи,
треба вірить в братерство
і керівну братію,
і ми не зчулись,
як честисовестьэпохи
Із партократії перейшла в бандократію.

* * *
Бандократія під широким плащем
демократії
опинилась у часу на крутій бистрині.
І злодійством примножившії
сили свої многократно,
поставила нашу свободу на службу брехні,
і нахабно у вирі політичної проституції
волає, що демократія зрікається Конституції.

* * *
Вчорашній час не оминає нас,
не відходить у небуття,
крізь нас протікає вчорашній час
і деформує нове життя,
руйнують майбутнє села і міста
віруси сталінського екстреміста.

* * *
Куди поділись відчайдушні герої,
що йшли у вогонь і воду,
щоб лобами розбити тюремні стіни
в ім'я свободи і щастя народу,
ігноруючи біль і страх?..
Натомість Геморої України
сидять на високих кріслах.

* **
Справа не в тому, що життя
іде на спад, погіршується чи поліпшується,
важливіше за все, як і коли
кажуть про це самопроголошені вожді,
що навчились брехню видавати за правду.

* * *
Ой, за гаєм-гаєм
злодій злодію моргає,
тому що добре знає,
що повинен знати:
— Як підем у депутата,
суд не зможе нас дістати!

* * *
Дорікають мені посланці з минулого,
що я відійшов від життя промайнулого,
коли вони мною і всіма керували...
Справа в тому, що вірив я в ідеали,
які вони самі розтоптали.
Нині краще бути ідеалістом,
Аніж агресивним псевдокомуністом.

* * *
Мої однодумці — Скрипник, Шумський
і Хвильовий,
Чесні люди, розстріляні по ГУЛАГах
і Соловках,
яких Сталін за правду прирік помирати
у диявольський час грозовий.
А ті, що сьогодні відстоюють комунізм
на словах
і забули про великі національні
втрати,
не забувши кишені надурняк напхати,
то є політичні дегенерати.

* * *
Коли сонце світить у безхмарному небі,
бандократія оголошує, що то її
заслуга.
А коли негода і дощ,
або сонце випалює колосисті лани,
каже, що винна в усьому демократія.

* * *
Є люди тимчасові і вічні,
є натури лагідні і є демонічні,
є агресивні й прогресивні соціалісти,
що прагнуть народу на шию сісти.
А поміж них, в кого демон в сраці є,
пруть щодня на демонстрації.

* * *
Вже не вперше і не вдруге
(я втратив варіантам лік!),
бачу свого давнього друга
то по цей бік, то по той бік.
Коли наших б'ють,
Він перебігає у БЮТ.
А коли негаразди в БЮТі,
він підморгує в РУХівські
лави розкуті.

* * *
Під широким плащем демократії,
що переливається усіма барвами веселки,
бандити стають багатими, бідні — убогими.
Агресивно в Українській Хаті
домінують рогаті,
які ще вчора були безрогими,
культуру очолюють безкультурні.
А винні в усьому спадкоємні дурні,
яких підгодовує бандократія.

* * *
Злодій в законі, проїжджаючи в «Мерседесі»
мимо тюрми,
подумав: — Варто віддати мільйон доларів
на будівництво церкви. За якийсь один
відсоток
з моїх грошей
я здобуду стовідсоткову славу
безгрішного
благодійника
і забуду дорогу до тюрми.

* * *
В глухому селі, через десять років
після грошової реформи,
безробітна селянка, колишня колгоспна
трудівниця,
вперше побачила 50-гривневу купюру
і з подивом вигукнула: — Ти диви!
на наших грошах — портрет Менделєєва. —
Гірко посміхнувся Грушевський на тій
купюрі:
— Справа не в бороді,
а в національній біді!

* * *
Демократи надмір балакучі
викликають з-за обрію тучі.
В добру погоду в ім'я народу
творять знічев'я негоду.
Будь що будь, а многоговорящі
погибають в невситимій пащі
нескінченного словоблуду —
в братерській могилі балакучого люду.

* * *
Компартійна рептилька під назвою
«Комуніст»
українського слова спотворює зміст,
паплюжить Павличка й Драча,
а на підверстку — Осадчука.
Нехай у писаки, в чиїй голові —
пітьма,
у якого честі й совісті не вистача,
у якого нема й не було ума,
при новій згадці про Драча,
про Павличка й Осадчука
під час писання усохне рука!

* * *
Ненажерлива Партія передмість
займала при владі все більше і більше
місць
і вірила, що їй м'ясоїди-комуністи
допоможуть всіх супротивників з'їсти.
Врешті, справа опинилась на грані згуби —
і перші, і другі поламали зуби.

* * *
Там, де шеф
робить гешефт,
перспектива його підлеглих,
як у воїнів полеглих
у нерівному бою
за справу не свою.

* * *
Ми не раз за волю воювали,
а здобували сміх і гріх.
У лютих недругів стріляли,
а поціляли у своїх.

* * *
Народолюбні вони на вид,
вірять в дорогу свою кривобоку, —
не визнавши, що голодомор — геноцид,
розтоптали трагедію тридцять третього
року.
Я вивчив цю більшовицьку породу
І облудність лукавих слів, —
видають себе за оборонців народу
правонаступники його катів.

* * *
Вчорашні кабінетні трудящі,
для будівництва комунізму негодящі,
як справжні лицарі удачі
поздовж Дніпра возвели котеджі й дачі;
вчорашній організатор комуністичної праці
живе у розкішнім панськім палаці...
Словом, все наше, найкоштовніше
й самобутнє
Увійшло елегантно в їхнє світле
майбутнє.

* * *
Маловідома партія передмість
надумала центр перевірить на міць,
заявила, що містом править охвістя,
тому Центром повинні стать передмістя.
Задуми зріють завжди з ембріонів,
що мислять масштабами регіонів.

* * *
Вашого збагачення кримінальний зміст,
вашої ієрархії пропорції очевидні:
вчора — рекетир, нині — пихатий міністр,
зверху — вельможі, а знизу — злидні.
Але бажано, щоб ви не забували
давню пісню, що поет Вороний переклав:
— Чуєш? Сурми заграли —
час розплати настав!..

* * *
Рішучий вождь племені
мумбу-юмбу,
поставивши тумбу на тумбу,
потайсвіту проник в українське місто:
першого-ліпшого прикадичив,
наступного пограбував,
школярку довірливу згвалтував,
купив собі квартиру в престижному
кварталі
і під час мітингу виявився на місці —
рішуче виступив проти расистів
у передмісті...

* * *
Начитаний поет — класикам сват і брат —
лякає неначитаних силою цитат,
ніби наші національні втрати
можна легко реанімувати
авторитетом мертвої цитати.

* * *
Думка генія з-поза тієї межі
сприймається з повагою,
як прах в урні,
тим паче, що бездумним — великі думки
чужі
в час, коли домінують довкола дурні,
і через хащі брехні непролазні
ведуть в нікуди політичні блазні.

* * *
Не все заримоване —
хаосом життя унормоване.
Часом у блискучу риму
вскакує безум нестриму,
тоді як думки зловіщі й віщі
сповна увіходять у білі вірші,
а все заримоване з нетерплячки —
щось від білої гарячки.

* * *
Ласкавий весняний вітерець
стелив нам постіль
на зеленій траві в гаю,
далекі зорі в небі підморгували,
ніби нас благословляли...
А що далі було, знає старий
гріховодник місяць,
але досі не сказав і не скаже нікому.

* * *
Любов'ю до життя сповнений ущерть,
я з жахом запитую:
— Що буде завтра? —
І намагаюсь думати,
що неминуча смерть —
то не покара, а мудрий життя співавтор.

* * *
Земля в невтримній круговерті
несе людей у світ буття,
в якому вічний поклик смерті
долає поклик до життя.

* * *
Повної свободи не було,
немає і не буде
в житті совісної людини,
яка поважає свободу
всіх інших людей, що живуть поряд.
Остерігаюсь, аби моя особиста свобода
Не порушила достатній рівень свободи
мого народу.

* * *
Все буде так, як має бути,
як провіщають нам Карпати і Тібет.
Тоді настане радісне майбутнє,
коли зламаємо байдужості хребет.

2007 р.

* * *
Налюблені до знемоги,
Наколисані снами,
Сказали жіночі ноги:
— Тільки між нами!

* * *
Якщо подруга хтива
І ніжна до знемоги,
Її прерогатива —
Щоб наставляти роги.

* * *
Що таке сімейний підряд,
Знає кожен од віку, —
Коли вірна жона всім підряд
І навіть... свому чоловіку.

* * *
— Дякую! — Лежачи на боку,
Попадя сказала дяку
І зітхнула: — Прости мені, Боже,
Але мій так не може.

* * *
Сусіда спіткала хронічна недуга,
Лікується він у дружини друга.
А друг-здоровань вимагає в дружини,
Щоб сусід замінив у дивані пружини.

* * *
Сказала жінка чоловіку:
— Зроби із мене знову каліку —
Щоб я ізвечора до ранку
Стогнала в хаті: — Ой... І-іва-анкуу!..

* * *
Все життя від спокуси за крок
Заявляю з позицій мужчини:
— Хто не любить чужих жінок,
Той ворог своєї дружини.

* * *
Українські пострадянські бабусі
Наслухались радіо Бі-Бі-Сі —
І створили товариство могутнє:
«Бабусі — за дівоче майбутнє!»

* * *
Жінки притомлені, осінні,
Що в штольнях міста мало діють,
На лузі в запашному сіні
Так відчайдушно молодіють!

* * *
Відколи дружина каркає —
Бачте, не той чоловік! —
У поета гарна друкарка є,
Віддана справі навік.

* * *
— Коли ідеш до дівки,
В сім'ї відчувши крен,
Забудь, що ти член Спілки,
Тоді ти просто член...
Товариства любителів природи.

* * *
— Я завжди підмітити рад
І повідомить про це,
Що в жінки розкішний зад —
Справжнє її лице.

* * *
Сусідка скаржиться сусіду,
Невинна,чиста, як мадонна:
— На інше місце переїду,
Як муж не вистрибне з балкона.

* * *
Бігає за дівчатами літній чоловік,
Незважаючи на пікатний вік,
А щоб справу узаконити до кінця
Домагається статусу біженця.

* * *
Молода красива секретарка
Вийшла заміж за багатого підстарка
І, поки він зверху директорує,
Молодичка ним знизу керує.

* * *
Гамуючи сором і такт,
В реальності та в напівсні
Вона вперто казала: «Так!»
Там, де мала б казати: «Ні!»

* * *
Порядком гуманітарної допомоги
Жінка чоловікові наставила роги,
А він в ім'я гармонії і краси
Сушить на них всіх коханок труси.

* * *
У мого сусіда жінка,
Як машина-вантажівка:
Чужих у кузов підбирає,
А на свого наїжджає.

* * *
Чорт попутав молоду поетесу
Надіслать свої твори Дантесу.
Відгукнувсь дуелянт до писучої чічки:
— Галю, жди біля Чорної річки!

* * *
Довершена, немов копичка сіна,
В забаганках своїх незмінна,
Шлях у життя пробивала коліном
І пахла спокусливо сіном.

* * *
Жінка, подібна до білої вишеньки,
Стрекотала зі сцени сорокою,
Намагнічено гарна в сорочці вишитій,
Ще гарніша — попід сорочкою.

* * *
«Цілуй її, цілуй її...» —
Витьохкують обскубані солов'ї,
Товариство веселе й гузисте
Співає, немов гімназисти.

* * *
На березі річки Кам'янка
Вона каже: — У тебе рука м'яка! —
А він каже, долаючи муку:
— Ти тримаєш мене не за руку.

* * *
Дивне чуття і прегарне,
Що тримає всю землю ветху,
Любов — явище авторитарне,
Бо мусить хтось бути зверху.

* * *
Публічно кавалери-перестарки
Залицяються до секретарки.
Вона всім відмовляє. Але конкретно
Любить кожного. Тільки секретно.

* * *
У мого доброго друга
Об'явилась дружина друга...
Якби першу не кинув під осінь,
Певно, був би живий і досі.

* * *
У нашій демократичній оселі,
Де засідають зануди,
Радісне світло ллється від Нелі,
Бо сяють, як лампи, груди.

* * *
Кримська красуня Настя
Сказала, хіхікнувши здуру:
— Як мало треба для щастя! —
І за ліфчик сховала купюру.

* * *
Вчора була гола й боса,
Ходила простоволоса.
А вийшла заміж за боса —
І до ліжка припнула барбоса.

* * *
Гора Ай-Петрі в полудневу пору —
Ай! Петре! — спокушає й вабить всує.
Але навіщо лізти на високу гору,
Як видно знизу, чим вона чарує.

* * *
Любій Сарі славний пан
Купив славний сарафан.
Славна Сара в спальні пана
Любить вийти з сарафана.

* * *
Через терни до дівок
Мчить захекений дідок.
А додому йде старий —
Шкутильгає ледь живий.

* * *
Трапилась хлопові молодиця,
Худа до пояса, як рахівниця,
В рухах і позах — вигадниця,
А знизу — суцільна задниця.

* * *
Коли між мужем і жоною — протиріччя,
Тоді бунт визріває в мозку.
Муж з дому втікає. І свою Беатріче
Впізнає в комерційнім кіоску.

* * *
Виявляючи двозначні інтереси,
Ходять серед київських кам'яниць
Дебелі чоловіки-поетеси
І жах наводять на молодиць.

* * *
Серед ночі рідна дружина
Буває солодкою, як малина.
Коли ж з ночі чужа вирина,
То бентежить уяву, як дичина.

* * *
Сидить у барі. Ногами соває.
Зазирає нахабно в очі.
У неї справа бізнесова є
І щодня, і щоночі.

* * *
У столичнім готелі
Натреновані панночки
Ногами на стелі
Відкручують лампочки.

* * *
Поганьбили пияцтво, хтиві танці і співи,
Почистили пір'я від сіна й трави.
А тоді товариство «Сузір'я Діви»
Утворили відомі старі курви.

* * *
Невже ми для того звалили цензуру
І червоних цензорів у Кремлі,
Щоб споглядати танцюючи дуру
На залитім вином столі?!

* * *
Найкращий у світі любові урок
Старий вчитель нагадує вже зі сфер неземних:
— Ніщо і ніде так не оберігає пташок,
Як велика дрібничка — любов до них!

* * *
І в науці жінки, як солдати,
Відзначають знаменні дати.
А як виникає: дать чи не дати? —
Не всі пробиваються в кандидати.

* * *
Загадково тиха медсестра,
Взявши білий, як халат, папір,
Видала з-під власного пера
Неповторний поетичний твір:
— Хай не знають про це дури,
Сови і сичі,
Які робим процедури
Пізно уночі.

* * *
Поетесу Анну критики знали
І постійно аналізували.
Навіть непідкупний Поліщук,
Що ловив у полі щук,
П'ятірнею скуйовдивши гривоньку,
Був промимрив: — Ах, ти, моя рибонько!

* * *
Нових курочок заманив у курятник,
Щоб імідж підняти на вищий рівень,
І при вході червоними буквами Півень
Вивів слово чарівне: Курвятник.

* * *
Після частих весіль, новосіль і застіль,
Залишаючись романтичною дурочкою,
Згадує бабуся Ізергіль
Той час, як була Снігурочкою.

* * *
Дівчата морально розкуті,
Не знаючи встиду й вагання,
Зарплату беруть у валюті
Без валютного регулювання.

* * *
Стоїть наполегливо Надя
За народовладдя.
А в найбільш підходящу мить
Вона за цю справу лежить.

* * *
Хто в ліжку витягнув ноги
І смачно спить до обіду,
Жде адресної допомоги
Чи підпалює хату сусіду.

* * *
Відомі жінки столичні
В коханні великі.
Бюсти у них античні
І лиця столикі.

* * *
Таке написати в альбом би,
Щоб грандеса від млості вмирала:
— Хто під кохтою носить дві бомби,
Звалить юнгу і адмірала.

* * *
Народившись чи ставши дурою
На Богом забутір'і землі
Сексуальною диктатурою
Лякає людей Наталі.

* * *
Не питайте в пані Лілі,
Що робити на дозвіллі, —
Наша пишна молодиця
Замуркоче, ніби киця.

* * *
Славна жіночка Ліля в біді не страждає,
Долає за Кіплінгом буття навіжене:
— Я — кицька, що гуляє, де сама собі знає,
І закутки всі однакові для мене!

* * *
І спитала пані Ліля:
— Яке зілля п'ють на похмілля? —
И відповіла пані Ліля:
— Немає кращого зілля
На похмілля,
Як сама пані Ліля!

* * *
В епіцентрі землетрусів
Дід звернувся до бабусі:
— Ти призналась не про все,
Тому нас тепер трясе.

* * *
І сказала баба діду:
— Я віддамся інваліду!
Бо тверда у нього ставка,
Ще й до пенсії надбавка.

* * *
Втік весною. Вернувся влітку.
Про кохання повів розмову.
Все дружині сказав. А сусідку
У садочку взяв за основу.

* * *
На трибуні бунтує Наталія,
Вносить гнівно гучні пропозиції,
Соціально позує каналія,
Намагнічена в секс-опозиції.

* * *
Посилають в Меццу Нату,
Молодичку небагату...
На віддяку меценату
Ната входить гола в хату.

* * *
Втративши в мужа віру,
На мужчин задивляється молодиця,
Знять готова із себе шкіру —
Не лише осоружну спідницю!

* * *
Настали часи марнотратні
Навіть для сутності слів:
Жінок малувато в театрі,
А в буфеті багато курвів.

* * *
Була первородна і щира вона,
Була, як давальницька сировина,
В неї очі горіли, як лампи з-під вій,
Ніби в ній загніздився енергоносій.

* * *
Жінки, що живуть не лише для народу,
Не марнують красу по базарах,
На руки одержують винагороду
Від гідних обранців лише у долярах.

* * *
Делегатка парламентських слухань
Мені слушно шепнула на вухо:
— Як обрали в делегати,
То сказали б, де лягати!

* * *
Законодавець Олена
Сказала як жінка натхненна:
— Оминувши проблеми статеві,
Всі в Законі статті — несуттєві!

* * *
Немов коровай на таці,
Сонце постало з-за обрію.
Лише корифеї сексуальної праці
Не бачать його під ковдрою.

* * *
Третього грудня — день інваліда,
Тому звертається баба до діда:
— Слухай, якщо ти люблячий дід,
Не поводься зі мною, як інвалід.

* * *
Маючи владу законодавчу,
Жінка вірна собі до скону:
Терпить владу лише виконавчу,
Ту, що любить її по закону.

* * *
Одна із пишних молодиць
Спокушає Верховну Раду
Тим, що повний кошик суниць
Носить постійно ззаду.

* * *
Очі сині, очі карії,
Пишні губи, як пампушки...
Де жінки парламентарії,
За яких би вмер пан Пушкін?!

* * *
— Проявити себе незмога, —
Зізналась чарівна дама, —
Нас вабила хатха-йога,
А звабила Хата-Хама.

* * *
Тихі сексуал-демократи,
Позашлюбні діти народу,
Не вміють ні жить, ні вмирати
За нашу і вашу свободу.

* * *
Готов я з Наталкою волю відчути
На далеких морських широтах,
Якби хтось нам виділив дві каюти
На різних двох теплоходах.

* * *
У вільній економічній зоні
Мерседеси гасають, мов коні.
А бізнесу вільна жона
Лежить під кущем не одна.

* * *
Приголублена разів сорок,
Підняла молодичка поділок
І зажадала в вівторок,
Щоб їй подали понеділок.

* * *
Одна емоційна дурепа
Заміж пішла за нардепа
І злюща вернулась у батькову хату:
— Нікчема у гривнях приносив зарплату!

* * *
Був молодим — гуляв за двох,
Хиляв пугарем до часу.
А коли йому корінь усох,
Нацупив святенницьку рясу.

* * *
Талановита дама на пенсії —
Які вже до неї претензії?
Але як тут в умовах присмерку й стресу
З бабусі зробить молоду поетесу?!

* **
Не всі залізні кобилиці
Працюють на залізниці.
А жінки, що духом підупали,
Готові лягати на шпали.

* * *
Березіль. Я вітаю жінок,
Хоч варто було б зберегти слова,
Допоки розтане сніжок
І підсохне зелена трава.

* * *
Дама в небесному светрі,
Якій наступив я на ногу,
Зойкнула ніжно: — Ай, Петрі! —
Ви жартівник, їй-богу.

* * *
Поки я сидів у барі
І досушував півлітру,
Вона лежала на хмарі
І віддавалася вітру.

* * *
Хай в перинах він, як ас,
Вас лоскоче в пізній час,
Але вранці ас перин
Хай не смокче аспірин!

* * *
— Ой, Галю, Галю! Гайнем до гаю,
Там я дерева... пороздягаю.
— Де ж ти був досі? Довкола осінь!
Давно дерева простоволосі.

* * *
Султан-горемика ходить по гарему
I не годен думать на одненьку тему,
Бо в султана скільки ласих тем,
Скільки одалісок вміщує гарем.

* * *
Секс, каже бабуся, це свинство,
Що в кризу життя завело.
Пам'ятаємо наше дитинство,
Де сексу тоді не було.

* * *
Хлоп не годен, хлоп не може —
Най держава допоможе!
А як в хлопа нема пуцьки,
Не зарадить і Богуцький.

* * *
Відомий моряк Кожин
Ходить по землі, як і кожен,
А тільки побачить пишних жінок,
Чомусь різко пришвидшує крок.

* * *
Пляжу найкраща реклама,
Над морем розкинулась дама:
Ніби золота злитки,
Сонцем налиті литки, —
Зліва литочка
Й справа литочка,
А посередині калиточка:
— Будь ласка, хлопці хороші,
Вкладайте в калиточку гроші!

* * *
Там, де я воли
Пас понад річкою,
Танцюють ди-я-воли
З моєю Марічкою.

* * *
— О, панно Інно, серед літа
Ви небезпечна, як півлітра,
Що в покаянні незамінна,
Як у коханні панна Інна.

* * *
Вийшов з дому недалечко,
Перебіг вночі дорогу,
Скочив із розгону в «гречку» —
І вивихнув ліву ногу.

* * *
— Взявши курс на молодиць,
Будемо прудкіші птиць
Й не впадем ніколи ниць
Під знаменами спідниць.

* **
Одна кобила
Мене любила,
Вночі водила на іподром,
Приревнувавши, любов убила —
Ледь нижче пояса копитом.

* * *
Мисливець дививсь, як у небі птах летить
І на дівку позиркував, бідолаха...
Дівку мисливець не здужав трахнути —
Трахнув з рушниці красивого птаха.

* * *
Дівчата грудасті, сумні і веселі,
Відходять на Захід із батьківських осель,
Вони прикрашають турецькі борделі,
Покинувши вдома суцільний бордель.

Композиція 2003 р.

Цих шістнадцять химерних літ,
Які починались із ейфорії,
Не змінили на краще наш світ,
Розбудивши столітні надії.
Малувато в суспільстві думок,
Сильних метою святою,
І надто живучий бездумний совок,
Зазомбований темнотою.
Розумію, наш бій затяжний
Сяйвом щастя не скоро поспіє...
Де ж той світоч, який навіє
Дітям темряви сон золотий?!..

2007 р.