Малі сини великого народу
Ведуть в майбутнє через пень-колоду,
Змагаючись завзято день у день,
Хто з них найкращий і... найбільший пень.

* * *
Твердо знає, де чорне, де біле,
Кого вгору, кого — до ями.
Цього досить, аби дебіли
Захотіли стати вождями.

* * *
Оті розбійники з великої дороги
Готові знов погнать безтямні сили
Від перемоги і до перемоги
Старим етапом — від могили до могили.

* * *
Люди, що мають уроджені вади
Чомусь найбільше рвуться до влади,
А потім виявляється, що влада —
Їхня найбільша вада.

* * *
Поїзд демократії чи дійде до кінця,
Коли маємо поспіль таких депутатів,
Що позаймали персональні місця
Відповідно до куплених мандатів.

* * *
Кажуть, що вони інтернаціоналісти
І ведуть на українців атаку за атакою,
А щоб на шию нам дружно сісти,
Гуртуються за національною ознакою.

* * *
Наклепник, клепаний на язик,
За межею совісті й гідності
Ярлички політичні клепати звик,
Шити іншим свої заяложені підлості.

* * *
Всі ваші ніби оновлені пропозиції
Родом із кагебівської інквизиції.
Через кризу всі ваші кремлівські критерії
Ведуть до відновлення старої імперії.

* * *
Він стоїть на Майдані чи пропхався до влади,
Він ширяє орлом чи плазує зміюкою,
Незалежно від статусу і посади,
Падлюка залишається падлюкою.

* * *
Комуністи вміють відправить на плаху,
Вміють довести суспільство до краху,
Але не знають механізму,
Як прийти до комунізму.

* * *
Наша воля сягнула безмежності
І в ній визрівають несподівані зміни:
Ой, боюсь, перехрестять Майдан Незалежності
На Майдан Незалежності від України.

* * *
Клани клацають зубами —
Пащі, як гарматні жерла.
Ще не все, здобуте нами,
Проковтнули ненажери.

* * *
Не вперше свої у нас
Борються проти своїх.
Лиш той опанує простір і час,
Кого омине братовбивства гріх.

* * *
Читачі перетворилися в анклав,
Що нагадує в термометрі ртуть,
Для них не важливо, що ти написав,
Гловне для читачів — як тебе звуть.

* * *
Одні дуже добрі, інші занадто злі,
Одні чомусь завеликі, інші - замалі,
Та найбільша проблема української землі —
Домінують над нами круглі нулі.

* * *
Я вдома чи в гостях? Чи довкола ординська навала?
Я господар чи наймит у заїжджого дачника?
— Українська ідея не спрацювала! —
Сказав Кучма словами Табачника.

* * *
І вчора, а ще більше сьогодні
Кожен амбітний знати повинен:
Відстань від вершини до безодні
Набагато коротша, як від безодні до вершини.

* * *
Мене ажніяк не радує,
Що комусь там я люб чи не люб,
Тому не йду у Пен-клуб за порадою,
З'ясувавши, що поряд Пень-клуб.

* * *
В білім світі звичайна гнида,
А за суттю — шматок лайна,
Та в ньому кипить зненавида,
Що здатна убити слона.

* * *
Куди йдемо? Багаті чим?
Твій шлях — від тину і до тину.
А білий світ, немов вітчим
Щокроку кривдить сиротину.
Сумнівами змучені — перемучені
На сьогодні живем в тій будчині,
Куди словом і ділом були спрямовані,
Нині згвалтовані і пограбовані.

* * *
Підступні й зажерливі без міри,
Назовні — люди, а в суті своїй - вампіри,
Головні архітектори нової руїни
П'ють безкарно живу кров з України.

* * *
Згадаємо свободу, мов легенду,
Як здадують Україну в оренду,
І одержим за безмір добра і краси
Класичний шмат гнилої ковбаси.

Творчість Петра Осадчука - це осібне явище в сучасній українській літературі, яке поки що не має усталеного літературознавчого визначення, але яке виразно позначене мистецтвом вияву українського національного гумору, філософськи оздобленої політичної сатири і жорсткої патріотичної лірики.
Свого часу я вже казав, що «справжній поет — не той, кого читають, а той, кого цитують», чиє слово западає в душу, як у благодатний, ідейно підживлений вітчизняно-патріотичний ґрунт.
Так от, Петро Осадчук належить до тих поетів, яких цитують, і в творах яких є чимало такого,
що хочеться перечитувати і душевно переболювати; що знову і знову примушує осмислювати політичні та морально-етичні реалії нашого українського напівдержавного нидіння. Відтак із цілковитою впевненістю можу стверджувати, що від часів Шевченка література наша не знала в своїх лавах поета настільки політично заангажованого, сатирично гострого й аналітично,
по-народному правдивого, яким постає перед нами Петро Осадчук.
Афористичність його мислення вдало підсилюється глибинним знанням українського політичного задзеркалля, а патріотична вивіреність світогляду відтворюється в творчому сарказмі та миттєвій реакції на висловлювання, явища і події поточного бутя. Можна лише пожалкувати, що не існує такого масового періодичного видання, в якому поет міг би так само оперативно оприлюднювати свої мистецько-політичні та соціальні рефлексії. А тим часом твори його настільки конкретизовані, а подеколи й політично персоні¬фіковані, що, зібрані в солідний том, здатні будуть слугувати нашим нащадкам своєрідним «літописом самовидця» або, як я назвав би той фоліант — «Новітньою хронікою хронічної української бездержавності».
Чи бездумності та бездуховності — то вже питання нюансів.
Його поетичні збірки «Чуття єдиної провини», «Віддзеркалення безодні», «Театр перед мікрофоном», «Реєстр українського лайдацтва», «Чорні метаморфози», «Паранормальні явища» — це ті зразки політичної публіцистики у її найвищому, гротескно-сатиричному вимірі. За якими не лише сучасники наші, але й прийдешні покоління справді зможуть вивчати черговий спіральний виток національного поступу до незалежності; виток, який супроводжується майже цілковитим витісненням етнічних українців-патріотів із Верховної Ради, Кабінету Міністрів та інших центральних владних органів; засиллям в них продажних політиканів, яким, як я вже писав свого часу, дуже потрібна Україна, але... без українців. І в яких ненависть до українськох мови, української культури, до всього, що дихає українською історією, така ж сильна і непогамовна, як і промосковське, прокомуністичне холуйство:

Вірний Сталіну до загину
Тих людей, у яких стріляв,
Він навчився стріляти в спину,
Так що краще за всіх поціляв.
Святкував Перемогу в самому Берліні
Після того, як інші взяли його.
Ним убієнних скорботні тіні
В душі не збудили покути вогонь...
... Гамував свою вбивчу спрагу,
На безмежних просторах ГУЛАГу,
Проявив себе, як ніде
У катівнях еНКаВеДе.
Відслужив, поселивсь в Україні,
Його помисли й досі незмінні,
Досі певний крутий сталініст:
Хто українець, той націоналіст.
З ним постійно уявний наган,
Мені ладен пальнути в обличчя.
Він іде на парад, як війни ветеран,
І в атаку - «За Сталіна!» - кличе.
Вірний монстрові до загину,
Він, як лютий хронічний кат,
Нині з осудом дивиться на Україну,
І бачить у ній недобитий штрафбат.

(«Хронічна вірність»)

Уважно перечитайте ці рядки, і ви побачите в ньому узагальнений образ сьогоденного україноненависника, з отих, хто, остаточно знахабнівши від безкараності, цілими кланами захоплює владні структури, хто перетворив наші засоби масової інформації на засоби дискредитації української національної ідеї, української історії і культури; хто цинічно повчає, якою нам бачити вітчизняну минувшину, якою мовою спілкуватися і яким богам молитися; кого мати за народних героїв, а кого - за зрадників цього народу. Це ті, котрі, як пише поет, «щоб на шию нам сісти, гуртуються за національною ознакою». Втім, і за ідеологічною - теж. Ті, що...

Жили в Україні, як дачники,
Українську зневаживши суть.
Нині ж там у державі табачники,
Де б тютюники мали буть.

Народний депутат України двох скликань (1990-1998), член ініціативної групи по створенню тепер уже всім відомих організацій — Народного Руху України і Товариства української мови
ім. Т. Шевченка; активний учасник усіх національно-патріотичних та національно-мистецьких заходів Спілки письменників України та інших творчих і громадських колективів, Петро Осадчук завжди залишався серед тих поетів, чиї вірші, гуморески та афористичні фрази і сентенції є прямим, але мистецьки вивершеним віддзеркалениям його громадянського життєпису.
А мирське бутя — позначене грішною праведністю мистецького відтворення усіх тих «викликів» української реальності, які творчо наелектризовують душу і талант поета.
Саме депутатський досвід Осадчука дозволяє йому поглянути на вищий законодавчий орган України, як на театр абсурду біля мікрофона. Саме там, шокований ідейнохабарницьким запроданством народних обранців, поет по-справжньому усвідомив усю безодню паралічу народної волі, українського національного духу та національної ідеї, які не здатні пробитися до парламентської трибуни через заслони манкуртів, володарів подвійних громадянств, москвофілів та партійно згуртованих, «обмандатнених» кримінальних авторитетів.
Пройшовши через цей «шок владних коридорів», поет вже не може не шокувати і свого читача. Але зауважу, що це шокотерапія жорстокою правдою. Поетично вираженою, але не опоетизованою, услід за якою з'являється убивчий, але невідворотний
соціально-державницький діагноз:

Опинилась людина в суспільній ніші,
В якій розчинились добро і зло.
Були вже часи набагато страшніші,
Але ганебніших не було.

«Найгаласливіший театр у світі, — пояснює поет в одній зі своїх прозових «Фраз» сутність того найвищого державного органу, що нібито ж покликаний формувати українську державність, але подеколи формує групи ідеологічного та промислового рейдерства, - український парламент, що незрідка приймає підозрілі рішення, але сірість його активно діючих персонажів - поза всякою підозрою».
Проте виникає запитання, а чому ж цьому імперськое-кономічному рейдерству не існує реального супротиву? Та, напевнее ж, тому й не існує, що...

В час передвиборної боротьби
Домінують прийоми безбожні —
І дзвенять, ніби дзвони, лоби,
Особливо — порожні!

У літературу Петро Осадчук входив ще в далекі 60-ті, але не залишився серед чималого гурту, як би я назвав їх, «запізнілих шістдесятників» (і тим паче не загубився в цьому гурті), а мудро торував свій власний шлях, самовіддано реагуючи на появу все нових і нових гарячих і больових точок українського політикуму; на двобої між тими, хто нашу українську незалежність виборов і вистраждав; і тими, хто, зневаживши зусилля патріотів, нахабно й україноненависницьки наживає на ній свій політичний, фінансовий і продажно-електоральний капітал, щоб потім, уже в самій Верховній Раді, перетворюватися на оті сумновідомі продажні «тушки», які, за хабаря, підступно переходять до вчорашніх ідейних супротивників, зраджуючи не лише свою фракцію і свою політичну силу — а зраджуючи народ. Втім, переважна більшість із них «своїм» український народ ніколи не вважали.
Саме на хвилі усвідомлення цієї національно-історичної несправедливості і з'являються судні рядки Петра Осадчука:

Ті, що були першими,
Чесними, порядними,
Свою справу звершили
Й стали другорядними.
Ті, які ховалися,
Рот відкрить не сміли,
По хребтах піднялися,
Нам на шию сіли.

Тож і виходить, що український народ змушений з болем у душі спостерігати за тим, як...

Коридорами ліберальної влади,
Не криючись, на повен зріст,
Ходить донецький Бен-Ладен
І каже: «Я - комуніст!»

Мужність і мудрість Петра Осадчука як поета полягає передусім у тому, що він не боїться «злободенності» своїх творів, а навпаки, активно вторгається в оту, здавалося б, таку осоружну для класичної поетики, але таку пекучу на пательні української соціально-політичної реальності «злобу дня», твердо вірячи, що «сьогоденне» - ще не означає «одноденне»; а подеколи й жертвуючи високим мистецтвом нетлінних тем і почуттів задля того, щоб залишитися зі своїм народом саме зараз, тепер, у найскрутнішу днину пізнання і прозріння - через самовизначення біля виборчих урн; через комуніст-ідеологічні імперські метастази і рефлексії; через комплекси москвофільства і хохляцької меншоватрості.
Ця творча жертовність зримо простежується, як у попередній його книжці з пророчо-застережливою назвою «Віддзеркалення безодні», презентація якої теж відбувалася під час Олійниківських читань на Одещині, так і в новій — «Сміх сильніший від плачу», що являється світові в «Бібліотечці лауреатів премії імені Степана Олійника». І це в той час, коли чимало естествуючих поетів усіляко намагається дистанціюватися у своїй творчості від будь-якої політичної визначеності. Хоча при цьому вони щиро переконані, що читачеві, власне, народові, потрібні не мистецько-політичне осмислення дійсності, а безнадійно збаналізовані недоноски чистої поезії. Але якби ж то справді «чистої» і справді Поезії, душею і талантом виношеної...
Ще одна особливість творчої манери Петра Осадчука полягає в тому, що він ніколи не покладався лише на поетичні збірки і публікації у пресі, як на «останні аргументи» поета і єдиний засіб його спілкування з «масами». Річ у тім, що й поезія, й афоризми Осадчука давно стали вишуканими проявами «розмовного жанру», з яким він неминуче постає не лише перед будь-якою формальною аудиторією, але й серед будь-якого політичного, письменницького, школярсько-студентського чи громадсько-активістського зібрання. Постійна націленість Петра Осадчука на епіграмну шаржовість мислення, на іронічне світосприйняття, на саркастичну оцін¬ку чергових політичних екзальтацій українських можновладців дозволила йому вигранувати певний морально-етичний кодекс, відлуння якого можна віднайти, ну, хоча б у таких його рядках:

Мені чужа естетика аскета,
Чужа також естетика кастета.
Я, многогрішний в слові і житті,
Не знаю втіхи в тихім забутті,
І не рятуюся лише в молитві,
Не бачу сенсу і в жорстокій битві,
В спасеннім слові віднаходжу суть...

Під час проведення Олійниківських читань та Всеукраїнських днів гумору на Одещині; під час роботи письменницьких з'їздів та пленумів; у часи найбільшої напруги, викликаної черговими ексцесами в Верховній Раді і навколо неї... - мені не раз доводилося бути свідком того, як пародії Осадчука, його гуморески, епіграми і сатиричні фрази народжувалися прямо в ході спілкування. Він — один із не багатьох сучасних українських майстрів розмовно-літературного експромту — дотепного, здебільшого простонародного, і завжди «виразково»-актуального в умовах сьогочасного
ідейно-політичного та економічного безладу в країні, на зразок:

«Ніхто нікого не силує йти на вибори (хоча спроби трапляються), але після виборів мільйони людей почуваються зґвалтованими»;
або
«Фізичні хвороби людини і хвороби суспільства взаємопов'язані... але в термінології тут трапляються невідповідності: наприклад, не може бути таких понять, як «прогресивний тоталітаризм» чи «прогресивний соціалізм», як в медицині немислимі визначення «прогресивний рак» чи «прогресивний атеросклероз».

Хто в своєму творчому пошукові панічно боїться бути сьогоденним і злободенним, той забуває, що для нащадків, задля яких, власне, й пише свої «нетлінки чистої поезії», — він може виявитися більш-менш цікавим не чуттєвим марноримуванням, а саме тим, що зумів віддзеркалити громадські і соціальні зрушення свого покоління; національно-патріотичні екзальтації свого народу і своєї епохи. Навіть якщо при цьому книжку свою він назве так, як назвав одну зі своїх книжок Петро Осадчук, підкресливши, що насправді його віддзеркалення дуже нагадує «Віддзеркалення безодні» — перед яким, на хвилі національного потрясіння, у черговий раз виявився наш багатостраждальний, але оптимістично налаштований, а тому невмирущий, мужній народ.

Богдан Сушинський,
лауреат премії ім. Степана Олійника.

* * *
Першого квітня людям на втіху
Народився засмучений майстер сміху, —
Гоголь в пітьмі спалахнув, як ватра,
Й дав людині побачить, чого вона варта.

* * *
Хмурніє Гоголь: — Ай-яй-яй!
Ще сонце котиться за пруг,
Ще Дніпр тече... Хоч рідний край
Терзають полчища злодюг.

* * *
Сміється Гоголь: — Дивний час!
Куди не глянь, кругом обнова.
Але ж, нащадки, серед вас
Постійно бачу Хлестакова.

* * *
Гоголь навчив нас чортів не боятись,
А жіноцтво — ночами гасать на мітлі,
І всім заповів: — Людям краще сміятись,
Аніж з туги конать в безпросвітній імлі.

* * *
Читає Гоголь стенограму
І паленіє весь від страху:
— Невже політики відомі
Говорять так, як у дурдомі?

* * *
Ти мовчиш і я мовчу,
Гоголь досі не мовчить, —
Сміх сильніший від плачу,
Бо сміятись - значить жить!

* * *
Весела одеська розмова
Після Ільфа і Петрова
Тільки одне означає:
— Гумор живе й перемагає.

* * *
Не претендуючи на лаври,
Обмацує форми дебелі.
Немає в Одесі більшої лярви,
Як цариця на сірій панелі.

* * *
Ображати не хочеться давнього друга,
Що без тями в камінні обійми побіг...
Та спитаю: — Навіщо тобі Катерина друга,
Як ти першу жону вдовольнити не зміг?!

* * *
Море сміється і катакомби
Зі сміхом показують нижню діру:
Одесит, що надумав іти до секс-бомби,
Ніколи не вибере лярву стару.

* * *
До ручки довожу свої думки,
Як у скронях задзвонять вони,
І той дзвін переходить в чотири рядки.
Немов у чотири струни.

* * *
Любов - найвища нагорода —
І в пеклі облаштовує рай.
Любов, принижена і горда,
Підпалить злоби небокрай.

* * *
Летить наш день крізь дні холодні
До теплих днів у гронах гроз.
Зневірені збагнуть не годні,
Що влітку не страшний мороз.

* * *
Нам випало стояти на межі,
На тріщині, що розповзлась землею.
Стать на межі покликані мужі,
А не вужі принишклі під межею.

* * *
Оті розбійники з великої дороги
Готові знов погнать безтямні сили
Від перемоги і до перемоги,
Старим етапом - від могили й до могили.

* * *
Очі холодні, гранітні лоби
Тебе, як бійниці, зустріли,
І в серце вікрите стріли злоби
З холодних бійниць полетіли.

* * *
Після аварії на чорнобильській траві
Коні ростуть на дві голові.
Але чом у Президії — питання просте —
Ні одна голова не росте?

* * *
По дорозі зверху вниз
В час тривожний і критичний
Добре видно всім стриптиз
Псевдосоціалістичний.

* * *
Не варто нарікати на життя
І рвать затято на душі закови, —
Життя - то перша фаза небуття,
Тому страждання наше - тимчасове.

* * *
«Вболіває» з трибуни про бідних людей
Закоренілий «совок»,
Демонструючи інфляцію ідей
І повну атрофію думок.

* * *
Українець найбільше може
Тільки те, що під силу Ікару:
В мент астральний покликання Боже
Обернути на Божу кару.

* * *
Від грому жовтневих відлунь
Стався з людиною чок,
І тому червоний хрунь
Носить червоний значок.

* * *
Парламент— і поле полемік.
І поле, де зріє врожай...
А поки що лемент. Пар-лемент,
Пар-тійні турніри і — край!

* * *
Чим сильні наші крикуни?
Кричать гучніше від гармати.
А докричаться до війни,
То будуть першими втікати.

* * *
Застрільники реставрації
Стріляють у серце нації,
Готові до реанімації
Сталінські формації.

* * *
Домінує мета убога.
Про яку й хунвейбіни забули.
Тому вірить не можу в бога,
Що кличе до щастя в минуле.

* * *
Кажуть, що майбутнє має бути,
Мов ті дні, що даром промайнули.
Але як відбудеться майбутнє,
Коли в нас відроджують минуле?!

* * *
Україно, сива ненько,
Ти не слухай Силоненка,
Він тебе назад веде
Під опіку КДБе.

* * *
Відчуваю поганий прогноз —
Навесні щось морозить не в міру.
Затріщить, певно, влітку мороз
Більше в Києві, аніж в Сибіру.

* * *
Приклавши до рота палець,
Набравши води в рота,
Тисне на кнопку неандерталець
І голосує проти.

* * *
В час передвиборної боротьби
Домінують прийоми безбожні —
І дзвенять, ніби дзвони, лоби,
Особливо — порожні.

* * *
Наш бюджет — то не райський сад,
Де, як зорі, яріють плоди.
А в культури голісінький зад —
Хто не вірить, загляньте туди!

* * *
Дівчата морально розкуті,
Не знаючи встиду й вагання,
«Зарплату» беруть у валюті
Без валютного регулювання.

* * *
Жили в Україні, як дачники,
Українську зневаживши суть.
Нині ж там у державі табачники,
Де б тютюнники мали буть.

* * *
Захмарилось на всю небесну синь
І в небі, і в душі чорніють хмари.
Та що б не сталось, України син
З почвари не піде у яничари.

* * *
Той вміє піднімать людей на сміх,
Той в дошку хвацько гатить долото...
Час настає, коли понад усіх
Спливає і регоче пан Ніхто.

* * *
Послідовно «ідейна» босота
Закриває свободі рота,
Бо принцип її і оплот —
Всенародно закритий рот.

* * *
Знавісніла баба Ната
Виступає проти НАТО.
А хто йде наперекір,
Всіх відправить у Сибір.

* * *
Після розвалу Союзу життя
За конфузом творить конфуз:
В Січеславі не прибирають сміття
Через те... що розпався Союз.

* * *
Кожен палкий проповідник
Відновлення імперії
Має право на заповідник
Імені Берії.

* * *
Дурень думкою багатіє.
А звідки у дурня думка є,
Якщо він нічого не вміє
І ні в чому не тумкає.

* * *
Свобода з добре підвішеним язиком,
Що рветься до зверхності напролом,
Своїм правом безмірним утішена,
За язик може бути підвішена.

* * *
Достоїнства друга я вигадав,
Не розгледів хапучу звичку —
В усьому шукать лише вигоду
І примножувать зиск на дурничку.

* * *
В час протистояння і полеміки,
Наскрізь пронизаний зненавидою,
Гнида пропхалася в академіки
І залишилася гнидою.

* * *
Вчора в новому й сьогодні в новому,
Але у ще кращому платті, —
Пані як тест Українського Дому,
Де панують лиш люди багаті.

* * *
Одесою ступає рішучий чоловік,
Невідпорний і гордий, як Беня Крік,
А в парламенті скромно собі сидить,
Ніби хоче, як Фауст, приборкати мить.

* * *
Хто в ліжку витягнув ноги
І смачно спить до обіду,
Жде адресної допомоги
Чи підпалює хату сусіду.

* * *
Совок живе, як гном,
З уявою багатою:
Мріє поле копати совком,
А гроші гребти — лопатою

* * *
— Призупинимо приватизацію
І порятуємо цивілізацію!..
— І пошлемо до Господа націю
На довічну дотацію.

* * *
В епіцентрі землетрусів
Дід звернувся до бабусі:
Ти призналась не про все,
Тому нас тепер трясе.

* * *
І сказала баба діду:
— Я віддамся інваліду,
Бо тверда у нього ставка
Ще й до пенсії надбавка.

* * *
І сказав бабуні дід:
- Краще їдь у вільний світ.
Лиш скупнись у Мертвім морі —
І живі побачиш зорі!

* * *
І сказала баба діду:
— Я в Ізраїль не поїду!
— Тоді на тобі адресу
І шуруй, стара, в Одесу!

* * *
В час політичного очманіння
Виникає позитивний прогноз:
Бомжам обіцяють, що до потепління
Приведе їх узимку Мороз.

* * *
Податковий інспектор з породи крутих
Багатіє новими крутими думками:
Скоро будемо дерти податки з тих,
Що сидять день у день під церквами.

* * *
Навітні рятівники нації
Перебувають стабільно в прострації:
Тільки вчора з колін повставали,
Нині б'ються за п'єдестали.

* * *
Все бачить Всевишній, все чує,
Зітхаючи на дозвіллі:
Той будує, той руйнує —
Усі малороси при ділі!..

* * *
Нарешті з трибуни горила
Про культуру заговорила,
Щоб у сірому залі горили
В землю культуру зарили.

* * *
Скута морозом планета
Повертає в епоху Батиєву.
А Льоня без бронежилета
З викликом ходить по Києву.

* * *
Старі компартійні трутні
Нас кличуть веред і вище,
Націливши в «світле майбутнє»
Через нове кладовище.

* * *
Три гілки одної влади
Будують нові барикади,
Щоб стоять на своїм до загину
І Вкраїну загнать в домовину.

* * *
Головуючий у серйозному трансі,
Але зовні тримає свій стан у секреті:
Лиш підтвердить наука життя на Марсі,
Тоді й грошики будуть в бюджеті.

* * *
Фарисеї люблять фарсі,
Якщо є російський тлумач.
Без перекладу вони всі
Чують лиш український плач.

* * *
Серп і молот бувалі в бувальцях
Прагнуть мати й при булаві.
Бо це зручно: серпом — по яйцях,
Молотом - по голові.

* * *
В Конституцію нашу іржаву
Вносять знову суттєві зміни,
Щоб легше було будувати державу —
Нову Україну... без України.

* * *
Коли Ленін втішався владою
І зробивсь державним терористом,
Він став кривавим Торквемадою
І перестав бути марксистом.

* * *
Ой, за гаєм, гаєм
Злодій злодію моргає:
— Як підем у депутати,
Суд не зможе нас дістати!

* * *
Винні, звичайно, народні обранці,
Що кризова буря ширяє над краєм.
Винні не менше бездумні поганці.
Ті, хто злодюг обирає.

* * *
Біль за межею думки,
Думка за межами болю.
Тоді легко ведуть недоумки
Бездумних в нову неволю.

* * *
Колишній ленінський піонер,
Смачно цвіркнувши через губу,
Сказав, як до стінки припер:
Я бачив Леніна в гробу!

* * *
Коли голубками прикинулись ворони,
Коли завмерли політичні бастіони,
Не поспішаймо тішитись примарним супокоєм,
Таке затишшя виникає перед боєм.

* * *
Опинилась людина в суспільній ніші.
В якій розчинились добро і зло.
Були вже часи набагато страшніші,
Але ганебніших ще не було.

* * *
Той виживає, надриваючи жили,
А в того вселився вірус наживи.
Вірус наживи і щедрий калим
Творять із Києва Вірусалим.

* * *
Поки не очистимось від вчорашнього сміття,
Ми не потрапим у достойне майбуття.
І поки при владі люди промосковської породи,
Україна не здобуде істинної свободи.

* * *
У промінні призахідного сонця
На висоті пташиного польоту
Купол Верховної Ради України
Скидається на літаючу тарілку.

* * *
Низів роботящих позірний друг,
Верхам керівним належачи,
Доктор міжрайонних лісосмуг
Здобула дисертацію лежачи.

* * *
Відомий зал, а люди невідомі,
Знайомі лиця тільки де-не-де.
З усього видно, що в Державнім домі,
Як і раніше, Партія веде.

* * *
Глянь довкола! Наче всі свої,
Так співають, ніби солов'ї!
Та прислухайсь, безнадійний мрійник,
Кожен другий - соловій-розбійник.

* * *
Не червоні й не жовто-блакитні —
Домінують підступні і спритні,
Сірі миші на лінії тиші
Примостились в незайняті ніші.

* * *
Куди — невідомо — летить паровоз,
Промчавши зупинку Комуна.
Класично працює система погроз,
Згорає система імунна.

* * *
Хто говорить часто всує,
Жить не може без котурнів,
Той постійно голосує,
Уповаючи на дурнів.

* * *
Слова з трибуни, як вода з труби,
Вировище у вирі ворожнечі.
Як мідні казани, дзвенять лоби,
І добрі наміри зникають в порожнечі.

* * *
Депутати кричать, як грабіжники,
Що з ножами гасають базаром.
А в Мороза горять запобіжники —
Значить, весна незабаром.

* * *
Одні прагнуть необмеженої влади,
Інші мріють завести гарем.
А популісти — із Верховної Ради
Хочуть зробить еМеМеМ.

* * *
Проявити себе незмога, —
Зізналась чарівна дама, —
Нас вабила хатха-йога.
А звабила Хата Хама.

* * *
В підколодній опозиції
Неможливі пропозиції,
Коли речники народу
Всіх гукають під колоду.

* * *
Вклавши вухо у навушник,
Спить у залі ДемПеУшник,
Зовні мудрий, як Сенека,
Все ж подібний на генсека.

* * *
Комуніст до комуніста
Уночі послав есбіста.
Наказавши: - Або вбить,
Або гада перепить!

* * *
КУН заговорив басом
І таке закундибасив,
Що навіть комуно-чорти
Кусали себе за хвости.

* * *
Де сиділи комуністи,
Ладні сісти УеРПісти,
Їхні помисли крислаті
Вже націлені в крісла ті.

* * *
Машини, примчавши з далеких доріг,
В далекі яруги вивозять сніг,
І тільки Мороз як зими давній друг
Не спішить із тепла в холоднечу яруг.

* * *
Одна тонна суперфосфату
За півтори тонни зерна.
Досить лиш цього факту,
Щоб сказати: —Селу — хана!

* * *
Коли кажуть в селі: - Пий до дна! —
Виникає думка одна:
— Хто першим осушує дно,
— Той першим іде на дно.

* * *
Упала ціна на олію —
В цьому ви справді праві!
Але чому — не розумію —
Олії нема в голові?

* * *
Вернигора не верне гори
Й не береже себе, на горе,
Народу вірний і планеті,
Постійно курить у буфеті.

* * *
Дивні сексуал-демократи,
Позашлюбні діти народу,
Не вміють не жить, ні вмирати
За нашу і вашу свободу.

* * *
На тому світі зуби не болять
І не страшніший там рак, ані ВІЛ-СНІД.
Все ж на той світ не варто поспішать,
На цьому не помучившись, як слід.

* * *
В саможерності заповзятий
Той зал скоро сам себе з'їсть,
Не сформувавшись у дві палати.
Стане палатою номер шість.

* * *
Коли обкомовець Найда
Підходящого слова не знайде,
То вміє майстерно себе показать,
Згадавши Христа-Бога-Мать.

* * *
Суходолом адмірал Кожин
В депутати прийшов, як і кожен.
І, за фахом твердь ненавидячи,
Пливе в демократію сидячи.

* * *
Не варто штовхатися, як худоба,
Йдучи в політичну науку, —
Спершу добряче набийте лоба,
А тоді вже наб'єте руку.

* * *
Група «Незалежні» з обережності
Не назвалась «Незалежні від незалежності».
Так легше вершити великі справи,
Будучи незалежними від держави.

* * *
Визріває весна, йде льодам напролом,
Коли око прискалює мить окаянна,
Й не рятує від повені лауреатський диплом —
Охоронна грамота графомана.

* * *
Приголублена разів сорок,
Підняла молодичка поділок
І зажадала в Вівторок,
Щоб їй подали Понеділок.

* * *
— Фінансуйте АПеКа
На потреби козака,
Що продав коня й овес
І сідлає мерседес!

* * *
— Знов у парламенті протистояння!
— Невже?! - Сполошилась Катруся, —
Коли вже й закони проти стояння,
Піду до Дніпра і втоплюся.

* * *
У вільній економічній зоні
Мерседеси гасають, мов коні,
А бізнесу вільна жона
Лежить під кущем не одна.

* * *
Варто кожному радикалу,
Як розумному, так і недоумку,
Здать на аналіз калу
Свою радикальну думку.

* * *
Замало добре трудитися,
Треба вміти крутитися,
Бо до ринку лише крутий
Прийде по дорозі крутій.

* * *
«Рятуйтеся, хто як може!» —
Все частіше лунає «згори».
Поможи тим порадникам, Боже,
Загриміти в тартарари!

* * *
Навівши на сонце тінь,
Кермуєш за обрій хмаринку.
Де тисячі поколінь
Давно повернулися з ринку.

* * *
Світ мій на тому боці.
Я ще на цьому боці.
Чую на кожному кроці:
Воскреснем в наступному році.

* * *
Сліди минулого, куди не глянь, —
Завулки темні, хмари пречудові, —
Від бруку сірого до золотавих бань,
Куди не глянь, іскряться краплі крові.

* * *
Очі сині, очі карії,
Губи пишні, як пампушки...
Де жінки-парламентарії,
За яких бив вмер пан Пушкін?

* * *
Виділялась у залі одна молодичка.
Пухка і ошатна, як сіна копичка.
А коли пропливала Державною хатою,
То пахло від неї травою прим'ятою.

* * *
Одна із пишних молодиць
Спокушає Козацьку Раду
Тим, що повен кошик суниць
Носить постійно ззаду.

* * *
Маючи вдачу законодавчу,
Жінка вірна собі до скону:
Терпить владу лише виконавчу,
Що творить любов до Закону.

* * *
Що таке сімейний підряд,
Знає кожен одвіку, —
Коли вірна жона всім підряд
І навіть свому чоловіку.

* * *
Сказала жінка чоловіку:
— Зроби із мене знов каліку
Щоб я ізвечора до ранку
Стогнала в хаті: — Ой... Іванку!..

* * *
Правонаступники катів
Не будують в майбутнє мостів,
Вірні своєму кривавому стягу,
Ладні вести нас назад, до ГУЛАГу.

* * *
Пізно нам світить прозріння,
Як промінь вечірній у вітті, —
Той, хто помер від куріння,
Не кашляє на тім світі.

* * *
Потрапив у село трактор,
Отриманий за контрактом,
А далі весь хліб і останню шкварку
Обміняло село на солярку.

* * *
Дід помер від простуди,
Як пройшовсь без пальто в пургу.
Але заповів нам: — Люди,
Тільки босі ходіть по снігу.

* * *
Якщо подруга хтива
І ніжна до знемоги,
Її прерогатива,
Щоб наставляти роги.

* * *
Голова, залягаючи в жито,
Без Віри не годен жити,
Відколи у тім'я, як цвях, заліз
Вірус віри у комунізм.

* * *
У будинку на Садовій,
Де колись цвіли сади,
Сидять пани посадові
І викохують зади.

* * *
Там, де допізна я блукав
В позі гордого кавалера,
Залишились незірвані яблука
Під кофтинами, як холєра.

* * *
Зодягнена в нове Снігурочка
В новий закохується світ.
Але з Морозом ходить дурочка,
Хоча він холоднючий дід.

* * *
Виступає аграрій Душейко,
Чеканить, як після рюмки,
Натренований удушейко
Демократичної думки.

* * *
— Не рівняйте його до коня,
Що міняє і воза, і шлею,
В тій системі він був свиня
І лишається в цій свинею.

* * *
Діяч Данило Дулиняк
Давив коров'ячий кизяк
І рикав радісно до хмар,
Що вміє добувать нектар.

* * *
Нині люблять вожді луганські
Проклинати замашки панські.
І, поклявшись народу в любові,
Стать панами давно готові.

* * *
Зірка свободи рання
Кровоточить в чеченській траві.
... Здавен в Росії кровопускання
Зміцнює храм на крові.

* * *
І кубляться ниці гадюки,
І шугають, як птиці, думки.
... То опускаються руки.
То, як бомби, ростуть кулаки.

* * *
Добре слово — єдина моя розрада,
Коли гине чеченець на порозі своєї хати.
Все можливе. І танків російських армада
Буде завтра мене від життя звільняти.

* * *
Рідні вони чи безрідні,
Готові підняти меч.
Сучасні негідники гідні
Кривавих своїх предтеч.

* * *
Хочуть збити нас з дороги,
Що іде з глибин віків.
Знавіснілі носороги
В табуні більшовиків.

* * *
Ринкових рухів натхненник
Суворо говорить Пензеник:
Не піймать вам жаданих жар-птиць,
Вперто лежачи горілиць!

* * *
Кожен підкоп під Верховну Раду,
Певно, зміцнює іншу владу.
Та не варто копати і вдень, і вночі,
Бо в яму впадуть і самі копачі.

* * *
Він не першим у Наталії
Тримає руку на талії,
Та доводить, минаючи страм і страх,
Що Ромео трапляються і в Ромнах.

* * *
Вчорашні стукачі
З ватаги режимних сук.
Нині заслужені діячі
Якихось шляхетних наук.

* * *
Шлють до Бога молитви натхненні
Богорівні священнослужителі.
А якби ще зашить їм кишені,
То, безгрішні, пішли б в небожителі.

* * *
Цього процессу ніяк не збагну,
Що стає визначальним для кризових днів:
Виплавляють все менше у нас чавуну
І все більше довкола чавунних лобів.

* * *
Доктор лихварських наук
Ледь не кожен день
Не виймає рук
Із чужих кишень.

* * *
Не пора, не пора, не пора,
Слухать те, що рече Мішура.
Бо він речник тієї пори,
Що творила вождів з мішури.

* * *
Створим блок, що кожен ахне,
Ще й промовить невблаганно:
— Блоком партій тут не пахне.
А як пахне, то погано.

* * *
Комуніст чи демократ —
То не суть, лиш оболонка.
Той мені в цім світі брат,
Хто не гад з нутром подонка.

* * *
Демократ чи комуніст,
То звання — не серцевина.
Всі звання — коту під хвіст,
Як людина — не людина.
* * *
Комуністи й демократи,
Всім призначено вмирати, —
Хто живе для Батьківщини,
Той ніколи не загине.

* * *
Від Заяви до Заяви
Вершимо великі справи,
І що більше тих заяв,
То все менше добрих справ.

* * *
Чи то віщий, чи зловіщий знак?
Хлопці в бій злітали, як орли.
Притомились. І з вогню атак
В соціальний захист перейшли.

* * *
Знявши обмеження й заборони,
В економіці творимо вільні зони,
Крізь найменші шпарини, в яких сатана
Легко проводить чужого слона.

* * *
За життя готувати вінків
Не повинна людині людина, —
Не буває поганих батьків
У хорошого сина.

* * *
Юність рвалася на простори,
Щоб зорю полюбить на зорі,
Поки чорт виглядав з комори
І відьма мурликала в димарі.

* * *
Ситуація вельми складна тепер
Та ускладнить її багатьом охота...
Там, де годен пройти БеТееР,
Легко і швидко проходить Пєхота.

* * *
Економіка падає. Ціни ростуть.
Нестабільність — то наша спадкова суть.
Либонь, довго іти на спад ще нам.
Якщо падать — Ікарова спадщина.

* * *
Дивись реально на все, як є,
І не гамуй свої збурені дні!
А як жовта газетка на тебе плює —
Значить, ростеш у ціні.

* * *
Третого грудня — день інваліда,
Тому звертається баба до діда:
— Слухай, якщо ти люблячий дід,
Не поводься зі мною, як інвалід!

* * *
Припинимо вигуки й свисти всі,
Щоб не збурити сили причаєні,
І не будем чіпать особистості,
Якщо вони є, звичайно.

* * *
В час жорстокий, несамовитий
Вбитий винен у тому, що вбитий,
Бо не зміг у фатальну мить
Ні себе, ні свій край захистить.

* * *
На вершині законодавчої влади
Триває розумове недомагання, —
Депутати, готуючись до Олімпіади,
Скасували спортивні змагання.

* * *
Весна торжествує помалу,
Пташки цвірінчать надворі.
А Процюк маневрує по залу,
Як миша в колгоспній коморі.

* * *
Мито на шкури овечі
Встановлюють диваки,
Забувши про те, до речі,
Що давно одягли їх вовки.

* * *
Лілі не вперше немає в залі.
Мандрує від Києва далі й далі. —
Минаючи округ, судьба невблаганна
Лілю виводить на шлях Магелана.

* * *
Ой, не хмурте полинялі брови,
Поряд з Ідолом не горбтеся сумні!
Любите минуле таборове,
То без нас туди ідіть самі.

* * *
Немає правди і не буде
На розшматованій землі,
Допоки юди і приблуди
Плекають в людях сили злі.

* * *
Таборове мислення настраханих
Тим, чого нема на лежаку...
Не боюсь вождів, боюсь намаханих,
Що свободу душать в сповитку.

* * *
Розлуки ждуть нас і розпуки,
Примари й нари Соловків,
Допоки домінують шлунки
Й ведуть пророки без голів.

* * *
Самопроголошений корифей
Припустився прикрої помилки:
Не запросив мене на ювілей —
Не піду до нього на поминки.

* * *
Серед бідних найбільший багач,
Я сміхом поборю плач,
Приречений вічно ловить
Свою усміхнену мить.

* * *
Кожна розумна книжка —
Налитий свободою глек.
А книжку таврують нишком,
Щоб мала свій номер, як «зек».

* * *
Прийнявши лицарську позу,
Аграрій включився в «розминку»
І за хвилину Морозу
Легко підсунув свинку.

* * *
Воно тупе, як трухлявий пень,
Представляє хтозна яку націю,
А в парламенті кожен день
Загострює ситуацію.

* * *
Демократи у трансі постійному.
Від трибуни і до трибуни
Поводяться «по-партійному»
Гомінкі вихованці комуни.

* * *
Не представляючи нації,
До чужинців потрапиш в полон, —
Донощик не має рації,
Він має лише диктофон.

* * *
Кажуть, що після нас
Настане прекрасний час.
А скоріш без таких, як ми
Настане царство пітьми.

* * *
Немає на критику заборони,
Навіть карлик курличе: «Кар-р-кар!»
Та каркать на рівні ворони
Не варто, якщо ти і Карл!

* * *
Набувши людської подоби,
Позбувшись в'їзного мита,
У залі посланці худоби
Ревуть, як скотина невмита.

* * *
Втративши в мужа віру,
На мужчин задивляється молодиця,
Знять готова для хлопа шкіру,
А не тільки міні-спідницю.

* * *
Настали часи марнотратні
Навіть для сутності слів:
Жінок малувато в театрі,
А в буфеті багато курвів.

* * *
Дуже багато красивих слів
У демократичній розмові.
Тільки бракує мудрих голів
В роки роковані й безголові.

* * *
Жиріють нові буржуїни
На відкритій землі України,
Возвівши палаци до хмар...
А Жир худне, як пролетар.

* * *
Посланці гніву і любові,
Звикаєм сміятись на кутні...
А колись, як лицарі Франкові,
Ми йшли в одну громаду скуті.

* * *
Настала криза в поетів:
Замість гонорарів — дулі, —
Міняю вінок сонетів
На свіжий вінок цибулі.

* * *
Дивні-предивні діти
Незбагненного часу
Знов принесли мертві квіти
Живому Тарасу.

* * *
На крутому історичному повороті
Розум дитячий росте во сто крат:
Тільки демократ із Соскіним у роті —
Воістину молодий український демократ.

* * *
Секс, каже бабуся, це — свинство,
Що в кризу життя завело,
Пам'ятаємо наше дитинство,
Де сексу тоді не було.

* * *
Товариство вельми дике,
В намірах гранично щире:
Йде на сповідь до Владики,
Щоб гострити знов сокири.

* * *
Явивсь мені Ісус Христос
І сказав у розмові зі мною:
— Ви справді вірите, що Мороз
Конче потрібен весною?

* * *
Хлоп не годен, хлоп не може —
Най держава допоможе!
А як в хлопа нема пуцьки,
Не зарадить і Богуцький.

* * *
Складно говоримо, не доп'яти,
Що й до чого, простій людині.
Тим часом життя нас хапає за п'яти,
А ми незворушні в своїй гордині.

* * *
У тиші принишклих нив
Колос про корінь забуде...
А чутку про те, що я жив
Поширили заздрісні люди.

* * *
Сезон відкрився чи шизон?
Шизон, звичайно, унікальний.
Лиш ті ґвалтують мікрофон,
Хто має норов маньякальний.

* * *
Свобода плекає нові сорти
Після збурень і окультурень.
Але як не крути і як не верти,
Дернем лишається дурень.

* * *
Розгадка деструктивної генези
У тому, хто природі супротивен,
Коли шаблони, як думок протези,
Стабільно затискають рештки звилин.

* * *
Ти знову минулим мариш,
В газету «Товариш» уткнувши ніс.
Тамбовський вовк тобі товариш,
Хоч і дивишся в рідний ліс.

* * *
Ті сталь варили, ті поле орали
І годували людей чужих.
А найспритніші пішли в ліберали,
Щоб осідлати і тих, і тих.

* * *
Діяч Силоненко кричати звик,
Коли ще сидів за рулем обкому.
І стає на трибуну, як на броньовик,
Щоб знову не дати пощади нікому.

* * *
Накликає Лггренко червоні вітри.
Посилає з трибуни громи й блискавиці.
Певна того, що можна пошить прапори
Для нової системи із старої спідниці.

* * *
Зганьбивши давно депутатські мандати,
Не здатні нічого народові дати.
Діячі, що давно всіх людей ошукали,
Сновигають по залу, немов шакали.

* * *
Лежить під грушею Данило,
Вслухаючись у тиші суть,
І каже: — Щоб їх удавило,
Що довго їсти не несуть.

* * *
Пес на перон прибіг
І сказав неспроста:
— Нумерація бліх
Починається з хвоста.

* * *
Павлик Морозов і Саша Мороз —
Хлопці з одного загону,
Далі хай мчить собі їх паровоз,
А ми помахаєм з перону.

* * *
Істина мені відкрилася вночі,
Як довкола встановилась мудра тиша:
Партія лише у саранчі
Найчисельніша і найлютіша.

* * *
Компартія не помилялась ніколи й ніде,
Являючи силу ласкаву і грізну:
Комуніст комуніста на розстріл веде
В ім'я торжества комунізму.

* * *
Втрачає в ціні життя,
Побите Серпом і Молотом,
В час, коли всяке сміття
Себе уявляє золотом.

* * *
Буває, від гніву горять запобіжники
І зір затуманюють приступи сліз:
Раюють у нас шахраї і грабіжники,
А не ті, що впряглися в державницький віз.

* * *
Рано чи пізно протистояння
Веде від збурення до повстання.
Врешті, хто часто протистоїть,
На колінах опісля стоїть.

* * *
Говорили про все потрохи,
Хто б на трибуну не вліз,
Прояснивши сутність епохи —
Всеохопний балакунізм.

* * *
Обравши шлях алкоголізму,
Він не дійшов до комунізму.
Ліг на обочині пігмей
І далі бреше: — Я — Мойсей!

* * *
— Поряд з троном стоїть ешафот! —
Від Владики почув народ
І, повіривши в правду щиру,
Загадково погладив сокиру.

* * *
Найкраще брешуть златоусти,
Оті пани-товариші,
В яких у головах не пусто,
Зате пустеля в душі.

* * *
У кого розвалилась голова,
А психіка в наближенні авралу,
Незмінно він повторює слова:
— Свобода привела нас до розвалу.

* * *
Радує думка одна,
Що вібрує на грані прозріння:
Коли вже впадемо до дна.
Сповільняться темпи падіння.

* * *
Кожен ранок Господу дякую,
Відточивши сердечності дар,
Що живу не з такою мордякою,
Як рум'яний півннний цар.

* * *
На крутому історичному повороті
Часом пресихає у спраглому роті...
Та блякнуть незлагоди і незгоди,
Як блимне з-за хмари зоря свободи.

* * *
І після закону про владу
В державі немає ладу.
Тому що керують в державі
Люди на розум кульгаві.

* * *
Бабцю знову з контори погнали,
Не дали їй ні дров, ні муки.
Бо керують там феодали,
Відродивши середні віки.

* * *
Поки не розікрали дорешти
Нашу землю, і надра, і води,
Проголосуємо за арешти
В ім'я порятунку свободи.

* * *
Здорові хлопці й веселі дівки
Об'єднались у творчі спілки
І ради примноження власної слави
Вимагають дотації від держави.

* * *
Була первородна і щира вона,
Була, як давальницька сировина,
В неї очі горіли, мов лампи, з-під вій.
Ніби в ній загніздився енергоносій.

* * *
Посилають в Меццу Нату,
Молодичку небагату, —
На віддяку меценату
Ната входить гола в хату.

* * *
Жінки, що живуть не лише для народу.
Не марнують красу по буденних базарах,
На руки одержують винагороду
Від гідних обранців лише у долярах.

* * *
А жінки підневільної нації
Самі прагнуть дискримінації,
Щоб пустити сльозу при нагоді:
— Ой, які ж ми нещасні в нещаснім народі!

* * *
Не чекайте небесної мани,
Переходьте на кашу манну.
Бо коли вже жінки — наркомани,
То ми йдем у глибини туману.

* * *
Делегатка парламентських слухань
Мені слушно шепнула на вухо:
— Як обрали в делегати,
То сказали б, не лягати!

* * *
Довго будемо Вітчизну
Будувать з кривавим потом,
Поки привид комунізму
Згине за колючим дротом.

* * *
Верховна Рада накладає вето,
Немов несе Указ до туалету.
Дограється! Її в наступний раз
Упхають в історичний унітаз.

* * *
Молодий демократ Грох,
Що був донедавна в Русі,
Любить ловити блох
У чужому кожусі.

* * *
В одну церкву заганяли монархи,
Будь-кого розіп'яти готові.
А тепер всі попи — патріархи,
Кандидати в боги почергові.

* * *
Прямувать до свободи помалу
Буде скривджена доля народу,
Допоки до криміналу
Не відправимо несвободу.

* * *
Мліє демон в кратері.
А вулкан пригас.
Попіл демократії
Облягає час.

* * *
Демократи, де вони?
Де їх горній шлях?
Язикаті демони,
Попіл не вустах.

* * *
Приклад народам усіх земель,
Як вирішувать надзавдання:
Окремий рахунок має бордель,
Окремий рахунок — баня.

* * *
Люди гримлять, як труби,
Наклавши на мудрість табу...
А завтра - лиш диму клуби —
І свобода летить у трубу.

* * *
Пожалійте Мороза,
Люди суворії:
Він випав із воза
Історії!

* * *
Наслухає з минулого клич
Одеський аграрій Лукич,
Бо любить село в нічну пору,
Як злодій — громадську комору.

* * *
Закликаючи до мордобою
Континенти, моря й океани,
Залишились самі собою
Схарапуджені росіяни.

* * *
Злодій ходить за лягавим
І за гаєм залягає.
Йде лягавий зелен-лугом
І лягає поряд з другом.

* * *
Ти все робив, що міг,
Для рабської породи,
Забувши про батіг
Як інструмент свободи.

* * *
Коли воля металева,
Торжествує мета лева.
А не маєш волі, брате,
Будеш в рабстві помирати.

* * *
Слова стають вічними тільки тоді,
Коли в їх розріджену плоть
Пружно влітають думки молоді,
Щоб смерть-пустоту побороть.

* * *
Простота уявляє, що простуємо далі.
Що ступаємо вгору крутими сходами.
А слова і діла у сваволі повсталі
Пригасають на волі. Відходимо.

* * *
Все ж нас кличуть нові вершини,
На які шуганемо з низин,
Але мусимо окремі меншини
Підняти до рівня більшин.

* * *
Після блискавки, бурі і грому
Зажурилися українці —
На руїнах рідного дому
Опинились як погорільці.

* * *
Життя в політиці не знає втіх,
Коли довкола все страшне й похмуре.
Змиває з себе первородний гріх,
А як зламати віковнні мури?!

* * *
Навколо мене нецікаві люди
І я цим людям також нецікавий.
— Ви хто такі? Тутешні чи приблуди?
— А ви хто є? Тим часом не з ЦК ви?

* * *
Якщо не позбираєш потрібних віз
По всіх начальниках в Україні,
Навіть Чумацький Віз
Не визнають у Кабміні.

* * *
В час проривів і зневір,
Де любов упала в порно,
Нами править бузувір
Трьохсотлітньо-невідпорно.

* * *
Відомий журналіст Лис
Спілку за горло стис:
— Як полюбиш, віддам свою шкурку.
А як ні - то задушу, мов курку.

* * *
Кандидат невідомих наук
Творчих не звідав мук.
Та задумався серед ночі:
— Чом у рака заплакані очі?

* * *
Роль у боях аж ніяка,
На тілі ані рубця.
Та вдягається, як вояка.
І приймає пози бійця.

* * *
Не всі залізні кобилиці
Працюють на залізниці.
А жінки, що духом підупали,
Готові лягати на шпали.

* * *
Березіль. Я вітаю жінок,
Хоч варто було б зберегти слова.
Допоки розтане сніжок
І підсохне зелена трава.

* * *
В голові є великі пустоти,
Попільницю нагадує рот.
Не жінки, а бездумні істоти,
До безтямних готові пригод.

* * *
Ладні в чужий полон
Потенціальні зрадниці.
Не зарадить одеколон,
Коли з рота несе, як із задниці.

* * *
Як дивлюся на вас, курці,
І ковтаю ваш дим, як зміюку,
То подумки у руці
Стискаю важку каменюку.

* * *
У ліричній повісті
Є всякі загадковості.
Але кохання в повісті —
Вершина загадковості.

* * *
Вечірньої години
Закоханий юнак
З любовної вершини
В траву упав навспак.

* * *
З вершини чи з дружини,
У сні чи наяву,
Упав юнак з вершини
В затоптану траву.

* * *
Між нами мігрують мігранти
І бомжі, і франти.
З-поміж них заявив Мікроб:
— Многих вложил я в гроб!

* * *
Талановита дама на пенсії —
Які тут до неї претензії?
Але як тут в умовах присмерку й стресу
З бабусі зробить молоду поетесу?

* * *
Довівши справу до страму,
Добре йому потрафив я, —
Де вписати мав епіграму,
Красується епітафія.

* * *
Нової моралі чарівний завзятько,
Павлик Морозов продав свого батька,
А сьогодні на дарівщину
Він готов обмінять Батьківщину.

* * *
Після розпаду СРСР
Крила розправив україножер.
Не дивно, що першими з'їсти
Україну — готуються комуністи.

* * *
Сіріє сутінь під сутаною
У затінку сумних думок.
І сатана перед осанною
В сум'ятті осені примовк.

* * *
— Скінчилась казочка! — Дитя
Від розпачу слізьми вмивається.
— Найкраща казочка — життя.
Але й вона кінчається.

1

Стихли звуки бравурних мелодій,
В натовп пхаються папарацці.
Возвеличений натовпом злодій
Безголовим дає по шапці.
Ще не випита чаша до дна,
Ще на дні є запаси отрути,
І печаль моя, досі страшна,
Ще страшнішою може бути.

2

Незалежно, в які розмальовано барви
Їхні слова і напористі прапори,
Не готов ні Барбосу, ні Барбі
Я повірить цієї пори.
Відчуваю мембранами вух —
Десь ростуть буревії злі.
А він і вона чужинецький дух
Здатні множить на рідній землі.

3

Батька й матір я не забув,
З ними долаю свій стид і страм.
Та з ким би не знався, з ким би не був,
Я всюди лишаюся тільки сам.
Рахуюся з думкою тих і тих,
А позиції власної не віддам.
І в пеклі ідей, і в соборах святих
Я підзвітний лише небесам.

4

Натовп шумить, ніби темний ліс,
Що розгойдує хмари похмурі.
Поселився у натовп лукавий біс
І живить жадобу до збурень.
Натовп лихими чутками обріс,
І напруга у ньому зростає.
Та з'являється міс Компроміс —
І жадоба до збурень згасає.

18-25 січня 2010 р.

Він сам собі писав листи
І цитував їх при нагоді,
Щоб спритну думку піднести,
Як апробовану в народі.
Він, професійний патріот,
Як профі прославляв Вітчизну,
Щоб легше грабувать народ
В ім'я свого патріотизму.

— Катерино, відчини-но,
Катерино, дай-но!..
— Не чіпай мене, скотино!
Геть іди негайно!!!
Ради свого інтересу,
Хтивий парубоче,
Чимскоріше їдь в Одесу,
Там є та, що хоче.
Стоїть баба на панелі
У позі цариці:
Ноги, як стовпи, дебелі
І, як бомби, циці.
Стоїть баба гандрабата,
Втілення розпусти,
Вона сходу секс-пірата
Під спідницю пустить.
Дожились в часи веселі
У ринковім стресі:
Вже й цариця на панелі
Сучиться в Одесі.

Молода, красива медсестра,
Взявши білий, як халат, папір,
Видала з-під власного пера
Незбагненно самобутній твір:
Хай не знають про це дури,
Сонні сови і сичі,
Які гарні процедури
Робим пізно уночі.

Пляжу найкраща одеська реклама —
Над морем розкинулась пишна дама:
Ніби золота злитки,
Сонцем налиті литки, —
Зліва литочка
І справа литочка,
А посередині — калиточка:
Будь ласка, хлопці хороші,
Вкладайте в калиточку гроші!

Таку розмову тет-а-тет
Почути міг лише поет.
Налюблені до знемоги,
Наколисані снами
Сказали жіночі ноги:
— Тільки між нами!

* * *
Жінка, подібна до білої вишеньки,
Стрекотала зі сцени сорокою,
Намагнічено гарна в сорочці вишитій,
Ще гарніша — попід сорочкою.

* * *
У мого доброго друга
Об'явилась дружина друга.
Якби першу не кинув під осінь,
Певно, був би живий і досі.

* * *
Одеська красуня Настя
Сказала, хіхікнувши здуру:
— Як мало треба для щастя! —
І за ліфчик сховала купюру!

* * *
Чорт попутав молоду поетесу
Надіслать свої твори Дантесу.
Відгукнувсь дуелянт до писучої чічки:
— Галю! Жди біля Чорної річки.

Мудрагель запримітив модель
І представивсь на пляжі: «Я — Лель!»,
А вона, в синю хвилю одіта,
Грайливо назвалась: «Лоліта!»
Кругловида красотка, жилава,
Сексопілка, як олімпійка...
«Невже вона досі невживана?» —
Мисль закралась у парубійка.
І він, мораліст, розім'як,
Спохмурнів на межі закохання
І сказав сексопілці слабак
Ледь не в сльозах на прощання:
— Живемо у час протиріч,
Але вперто йдемо до гармонії.
Вам зичу я тисячу й одну ніч
Любовної агонії!..

ГРАФ ВИПИВ УСЕ, ЩО БУЛО В ГРАФИНІ,
І фото замовив собі без графині.
— Однографія вийшла! — графиня сказала,
Коли ту фотографію споглядала.
Граф згодом відцмулив лиш півграфина
І фото замовив: — У точку потрафив я!
Була однографія, тепер — парно-графія.
Та що тут казати, глаголити всує!
У графа й графині все склалося гарно.
І все-таки день, що без них не існує,
Вливається в ніч й торжествує попарно.

— Гей, хто в лісі, озовися!
Гей до гея усміхнися,
А якщо ти Гей Василь,
З лісу мчи за сотні миль!
Не потрібні в лісі п'янки,
Де гукають: — Дружно, гей!
Бо озвуться лесбіянки —
Буде збочень апогей.
— Дружно гей! — не варт кричати
На застіллях в ювілей,
Та ж подумають дівчата.
Що гукає гея - гей.
— Гей, на горі!.. сурма грає.
Всім лихим вітрам навстріч
Козаки йдуть попід гаєм
Не на Лезбос, а на Січ.
Через гульби й через січі,
Аби рід свій звеличать
Козаки спізнали вічність
В колі праведних дівчат.

Підкручуючи невидимий вус,
Я усміхався до красотуль
І чомусь утікав від спокус,
Як тікає заєць від куль.
Жіночий ансамбль «ДАРОМДАМ»
Весь час виступав тут і там,
Та з якоїсь чудної причини
Я уникав дармівщини.
Виглядаючи кращу з доль,
Я чекав на свою Ассоль,
Але тільки морський прибій
Лікував мій задавнений біль.
Врешті, буднів стихія скорила
Червоні мої вітрила.
Як наставник я мав інтерес
До творінь молодих поетес
І на трепетній грані руки
Шліфував я дебелі рядки.
Був чутливий на слово і звук,
Самотність поборював з мукою,
Та ніколи й ніде Осадчук
НЕ БУВ ПАДЛЮКОЮ.

* * *
Якби небо цінувало совість
І роботу до самозабуття,
Воно б не дозволило в тимчасовість
Обернути людське життя.

* * *
Хочеться ніжності й білосніжності,
Хочеться рівності й благовірності...
Але як це спізнати у дні,
Що стоять на шахрайстві й брехні?!

* * *
Свині хрюкають, корови мукають,
Іван випиває бормотухи барило...
Життя характерне такою штукою,
Що на кожному кроці - свиняче рило.

* * *
Зоряне небо не кожному видно,
Певно, не в кажнім така потреба.
А порядній людині іноді стидно
Підводити очі до чистого неба.

* * *
В роботі бути несамовитим,
Ставить роботу на рівень кохання.
Але всіх на світі і все полюбити —
То є немислиме недзавдання.

* * *
Про моральний імператив
Часто патякають аморальні.
А той, хто Любить, як і Любив,
У Любов сповиває слова прощальні.

* * *
У нашій українські хаті
Не вчора, а давно колись
Люди послідовно дурнуваті
На лихо землі завелись.

* * *
Кажуть, якось треба убити час.
А як то можна свій час убити?
Необхідно свій час любити
І достойно його прожити,
Інакше час уб'є нас.

* * *
Наша Україна — Україна не ваша
І вашою не буде вона ніколи,
Допоки вас кличе Росія-мамаша
У Сибірські свої видноколи.

* *
Знову вдарив вечірній дзвін,
Розганяючи сірі хмари.
А ворони — йому навздогін:
— Кар-р-ри злодюгам, кар-ри!

* * *
Думки народжують реальні відчуття,
А відчуття усіх думок основа.
В мені щемить моє серцебиття
Так, як у думці українська мова.

* * *
Ніщо з нічого не виникає?
Лукрецій рації нині не має!
Інакше ніщо у цю пору похмуру
Не змогло би пропхатися на верхатуру.

* * *
Які ж перед Богом провини
У сучасної людини?
Серед тисяч найбільша провина,
Що не кожен із нас — Людина.

* * *
Маючи деякі гуманітарні знання,
Він і в політиці дещо шурупа,
Тому заслуговує на високе звання —
Генералісімус власного пупа.

* * *
Часто люди безсоромні
Роблять вигляд, що вони скромні.
Але спробуй зачепити їх — пожалієш,
Від лайна відмитися не зумієш.

* * *
Коли хтось обіцяє, що зробить, що вміє,
А насправді не тямить і не розуміє, —
Це сучасний політик - прошу пробачення! —
Якого цікавить самозбагачення.

* * *
Завжди поряд гарне і потворне,
Йдуть пліч о пліч любов і зрада...
Ой, не все, що людиною створене,
Перемагає оголена правда.

* * *
Невибаглива тьотя Настя
Своїх намірів не скривала,
Тому привселюдно сказала:
— Як мало треба для щастя! —
І вайшла заміж за генерала.

* * *
Партійна приналежність —
Не завжди від партії залежність.
Часто спритного комбінатора рука
Спрямовує партію, як віслюка.

* * *
Любов — дивовижна квітка.
Але при першій нагоді
Прибуває людина нізвідки
І квітку зриває в чужім городі.

* * *
Вона вогню любовного ізнизу
Підкидала, як у вогнище хмизу.
А він міркував: — Погамуйся, дура.
Часто кохання — лише процедура.

* * *
Світ не стане справедливим
І ніколи не стане цнотливим.
Навіть кращі з новітньої ери
За крок від тих, що вийшли з печери.

* * *
Вродливі жінки можуть стати щасливими,
Але цього замало — бути вродливими.
Жінка красива — трапляється часто! —
Серйозна загроза, як мандат у нещастя.

* * *
Хто паплюжить свою Вітчизну,
Щоб славу підняти чужих країв,
Той самому собі поминальну тризну
Готує у колі її ворогів.

* * *
Той, хто справді будує майбутнє,
Не руйнує ніколи минулого.
Так було і так має бути
Ради сущого і промайнулого.

* * *
Є в цьому тривога і красота —
Починати день із чистого листа.
А коли почуття і помисли чисті,
То народим слова від народження чесні.

* * *
Заздрість у ненависть переростає,
А далі пліч о пліч крокує з нею.
У творчім змаганні ніхто не знає,
Що на шляху його підстерігає,
Де правда зіллється з брехнею.

* * *
Треба вірити в себе самого,
А вже потім у чорта чи в Бога.
Лиш тому посильна життєва дорога,
Хто в себе повірить, як вірять у Бога.

* * *
Ідеї вбивали силою зброї
Через репресії і депортації...
Якщо в храмі духу ми не ізгої,
То в нас визріває прийдешнє нації.

* * *
Коли вип'ємо чашу свою до дна,
Чи настане обнови жадана весна?
А може залишимо дещо в тій чаші,
Щоб завершили справу нащадки наші.

* * *
Невже є на світі така країна,
Красивіша і краща, аніж Україна,
В якій би я вільно і легко міг жити
І за Україною не тужити?!

* * *
Не варто жаліти людей нещасних,
Пожаліймо щасливих, бо дуже часто
Саме за щастя їх доля карає
І тоді нещасливіших в світі немає.

* * *
Ви знаєте, це штука непроста —
Дожить собі так років аж до ста,
Задуматись і вигукнуть завзято:
— А мучитись навіщо так багато?!

* * *
Літні люди в побуті і в посильному труді
Зостаються такими, як були молоді.
А як буть з бідолахами, з тими,
Які в молодості не були молодими?

* * *
Скажуть: — Отямся, ти не тямущий,
Про владу згадай і глянь правді в вічі...
Ну, що ж! Владоможці в цім світі минущі,
А ми з Україною сущі і вічні.

* * *
Ми станемо сильні, ми будемо разом,
Як нас об'єднають свобода і розум,
А як будемо жити для зиску й корита,
То настане майбутнє, як могила розрита.

* * *
Колись хатки ліпили з глини й глею,
У пишних палатах себе не бачили,
Але вірили в національну ідею
Й не боялися зайшлих табачників.

* * *
Якщо наша мрія не перейде в дію,
Якщо наше слово не стане мечем,
Тоді поховаєм останню надію,
Як завжди, з українським плачем.

* * *
Коли ми справді шануємо волю
І ладні змінити осоружну долю,
То не варт гайнувати часу даром,
Мусим на кожен удар відповідать ударом.

* * *
Не надбав нічого, не нагріб,
Те, що мав, і сьогодні маю, —
Був би на столі насущний хліб
І вода джерельна з ріднокраю.

* * *
Одних вивозили, інших завозили,
Щоб з інтера імпер творити нині.
Чужинці діють тепер, як бульдозери,
В національній мішанині.

* * *
Наше сіре повсякдення
Не збурює поетичне натхнення,
Та в спекотні дні і в дні сирості
Кличе діяти проти сірості.

* * *
Ті писали відозви, ті крутили амури,
Ті шукали гармонії з примарним ладом,
І так дожилися до демократури,
Кожен із власним посильним вкладом.

* * *
Треба віддати йому належне:
Керувати - має бажання безмежне,
І там, де підводить його сила знань,
Покладається тільки на силу бажань.

* * *
Доморощені говіркі ліберали
Здобуту свободу у мене вкрали,
Як легко дали абсолютну свободу
Тим, хто паплюжить долю народу.

* * *
Моя логіка незмінна,
В чому переконую вас:
— Донбас — це таки Україна,
Але Україна — це не Донбас.

* * *
Надходить ніч. Темніє на полях,
На вулицях темніє і в гаях.
Диктує ніч режим свій в головах,
Що мали б вивести на світлий шлях.

* * *
Ми хочем і прагнем. Хотіти замало!
Давно-предавно ми і хочем, і прагнем.
І скільки в історії нас запропало,
Як і прагнення ті, що розвіялись прахом.

* * *
Жартівники тепер не ті,
Як у часи Олійника і Вишні, —
Хто любить прислужитись глупоті,
Ті в масках блазнів на естраду вийшли.

* * *
Одні на життя день у день нарікають,
Інші взивать у зажурі до неба.
Ті стогнуть, ті просять, ті владу лають,
І ніхто не спішить нарікати на себе.

* * *
Політик істину перетворює в істину,
Ніби-то цілі сповідує благородні.
Час не скоро прийде, що повірять в істину
Ті, що без неї зостались голодні.

* * *
Винен Віктор Ющенко, сучий син,
Що чекіста підвів, хоч собакою вий,
Чекіст йому всучив дорогий діоксин,
А він не помер, він і досі живий.

* * *
Незалежно від чоловічої чи жіночої статі,
Кучеряві, лисі чи густо патлаті,
Кожен, хто вчора був там, а нині — тутка,
Зветься просто — політична проститутка.

* * *
Прогресивно-агресивні соціалісти,
Що не здатні суспільству нічого дати,
Вміють нахабно в чужі справи лізти
І поводяться, як сомалійські пірати.

* * *
Здавалось, вічні революціонери,
А вернулись до старої печери, —
Яка ж то битва несамовита,
Що знов привела до корита.

* * *
Подуріли старі аксакали —
Вчорашніх себе обскакали:
Чи то з гонору, чи то здуру
Провладну формують номенклатуру.

* * *
Розум парує, думка блукає,
Землю немовби туман сповиває.
Дивно це нині спостерігати
За тим, що повинно світить і сіяти.

* * *
Якщо не будуємо спільну дорогу,
А плекаємо думку покірну, убогу,
Тоді зупинімось в непевний час,
Хай будують дорогу кращі за нас!

* * *
У роки зрад, сум'яття і тривог,
Коли зі злом іде на брата-брат,
Невже це бачить всюдисущий Бог,
А якщо бачить, рад він чи не рад?

* * *
Якщо він є в час ґвалтів і розрух,
Все чесне бачить і про лихо знає,
Чому ж тоді сховавсь за виднокруг
І наших кривдників не покарає?!

* * *
Я жив тоді, коли ще жив Гомер,
У ті далекі, недосяжні дні,
Античний світ в той час відкривсь мені
Й живе в душі і досі не помер.

* * *
Людину можна підкорити,
Зламати її принциповість,
А совість людську можна тільки вбити,
Якщо вона справжня совість.

* * *
Агресивні, малокультурні
Не знають страму дурні.
Хто розкошує на верхатурі,
Не шукає себе в культурі,
Не шукає і не знаходить,
Але зверху культурі шкодить.

* * *
Жоден природжений блазень
Не виконує своїх зобов'язань,
Тому при старих і нових дворах
Блазні в фаворі лише на балах.

* * *
Кажуть, ніколи й ніде задоволення
Не постає з приневолення.
А майстер, втому прогнавши пріч,
Із задоволенням трудився цілу ніч.

* * *
Імперські маніпулятори мене дістали —
Пхають ідолів царських на п'єдестали.
Вони переходять у вовчу категорію —
Мітять, як вовки, зайняту територію.

* * *
Хто переглядає ним сподіяне
І нарешті визнає вину свою,
У того сонце появляється під віями
І він щебіт пташиний чує в гаю.

* * *
Аби не сталась психологічна халепа,
І щоб діяв успішно політичний театр,
Новими помічниками в сучасного нардепа
Мають бути психолог, кілер і психіатр.

* * *
Не варто обіцять і бить себе у груди,
Доволі каятись і знову обіцяти,
Коли поводяться політики як люди,
Яким людьми не пощастило стати.

* * *
Не справдиться наша велика мета
У вировищі чвар і в пустій колотнечі,
Поки в нас і над нами сидить глупота,
А провидці домашні не злазять з печі.

* * *
Кубляться всюди юди, як змії,
Поспішаючи діють аврально,
Певні того, що на користь Росії
Працювати у Києві — не аморально.

* * *
Легко нарікати на важке життя,
Легко верещать і вимагати,
Важче розібратись у ньому до пуття
І в ім'я життя натхненно працювати.

* * *
Не думаю, що життя моє
Лиш одному мені належить,
Інакше навіщо зозуля літа кує
І зоря заповітна за мною стежить.

* * *
Не рвись до правди, не черпай до дна,
Як не готов із себе шкуру здерти,
Бо правда не прекрасна, а страшна,
Від неї можна моментально вмерти.

* * *
Дурні люблять різні прикраси,
Особливо жіночої статі дурні.
Начепивши публічно свої прибамбаси,
Роблять вигляд, ніби культурні й гламурні.

* * *
Створити щось таке яскраве,
Щоб світлом сірий світ залило,
Але пантруйсь: проміння слави,
Аби тебе не осліпило!

* * *
Сповідатись не буду ніде і нікому —
Ні тому, що в мантії, ні тому в сутані.
Хто відчув себе родом з небесного дому,
Поговорить із небом в хвилини останні.

* * *
Андріяшик сказав колись: «Люди зі страху».
Він поцілив у точку, пальнув без промаху.
Роздивляюсь по наших українських рядах —
Бачу живе, зберігається страх.

* * *
Казав Овідій, зайнятий піднебесними справами:
«Любов не лікується травами».
Зате гуцули, яким Овідій не в голові,
Лікують Любов у травневій гірській траві.

* * *
Не всіх вінчає позахмарна мрія
В час протидії золота й сердець,
Де в ритмах буднів зріє аритмія
І перетворює початок на кінець.

* * *
Коли живе народ в нужді
Й не знає що йому робити,
Тоді самозванні вожді
Люблять народ дурити.

* * *
Звісно, іржаві труби
Систему ведуть до згуби.
Та часом надмірне очищення
Призводить до самознищення.

* * *
Коли чоловік не має рації
І губиться в розмаїтім загалі,
Тоді романтичні галюцинації
Віддаляють його від Галі.

* * *
Жене людей життєва веремія
З глибин буття в безодні небуття,
І тільки той щасливим буть уміє,
Хто у гріху не знає каяття.

* * *
Один борзописець-невтомник
Видав пишний чотиритомник...
І навіщо роками вимучують диваки
Те, що вкладається в чотири рядки?!

* * *
Ординарні люди люблять ордени,
Навіть як діяння їхні примарні,
І ранньої осені, і пізньої весни
Орденами марять люди ординарні.

* * *
Люди винятково хоробрі,
За вдачею дуже добрі,
І, як свідчать вороги наші,
У битвах за волю — безстрашні.

* * *
В санаторії, далеко від дому,
Але близько до моєї кімнати,
Зустрів я жінку зовсім незнайому,
Яка запитала: — Вам не холодно спати?

* * *
Навіть як муха в голову заліта,
Я правді насущній дивлюся в вічі,
А вона промовляє: - Прожиті літа —
Суддя і прорадник тобі, чоловіче!

* * *
Прочитавши табличку: «Обережно — кліщі!»,
Він і вона не зайли у кущі,
А стали під дубом і обнялись,
І надовго з тим дубом ніби зрослись.

* * *
Так, як Сталін, коли всіх суперників перебив,
І влади своєї відчув апогей,
Азаров диктаторські слова повторив:
— Жить стало легче, жить стало веселей!

* * *
Ми зліплені не з такого тіста,
Щоб знов повірить ординській братії,
А потім жити в ярмі чекіста,
В лабетах неосталінської демократії.

* * *
Вони знову хочуть воз'єднання,
А насправді - приєднання,
Щоб ми стали слухняні й безборонні
І почувались, як у вічнім полоні.

* * *
Не варто боятися страху,
Він своє місце знає.
Варто боятися краху,
Що з усіх боків наступає.

* * *
Як правило, люди героїчні
Довго на землі не живуть,
Зате чесноти їх довговічні
Нащадки в собі бережуть.

* * *
Зіткнулися два порожні лоби
І в образах перейшли на ти.
Певно, немає більшої ганьби,
Аніж амбіції пустоти.

* * *
Може слова мої недоречні,
Та зігріті любов'ю, вони не злі:
Ми від народження приречені
Стати часткою рідної землі.

* * *
Безвідносно до висоти лоба,
Незалежно від професії і застільного поводження,
Людське життя - це хвороба,
І смерть починається від дня народження.

* * *
Яким би шлях не був тяжким,
Його треба проходити з піснею.
А людина, що з хати викидає книжки, —
Небезпечна для суспільства.

* * *
Економіці нашій потрібен масаж
В районі хребта й голови,
Щоб так не згиналась аж-аж
У бік зореносної Москви.

* * *
Все у цім світі можливе —
І важливе, і не важливе.
Та відколи існує світ,
Красиве поборює некрасиве.

* * *
Мені поскарживсь старий бухгалтер,
Колись легінь лайдацької краси:
— Тепер не розрізняю, де блузгалтер,
А де в пишної жінки труси.

* * *
Свої порядки нав'язати —
Це значить підпорядкувати
І встановити універсальний закон,
За яким з України зроблять Регіон.

* * *
— Чому обличчя у тебе сумне?
— Тому що думаю про те саме:
Можуть завтра прийти сусіди
І братами назвуть себе чінчізіди.

* * *
Хто не сприйняв максизму-тероризму,
Той нарешті будує свою Вітчизну,
Тому й відкидає той інтернаціоналізм,
Яким прикривають імпер-націоналізм.

* * *
Маючи фантазію хвору,
Один мікровождь у непевну пору,
Той, що завжди домагався посад,
Дивиться вгору і тільки вгору,
А кличе уперто людей назад.

* * *
Навіть зозулі кують не файно,
Кують на тему: «Все — і негайно!»
А пора вже нової нам закувати,
Свого бравого коника підкувати
І запущене поле чесно орати.

* * *
Мовчання знає все. Тому й мовчить.
В мовчанні таємниця визріває.
Ми вміємо радіть, але не вмієм жить
У світі Мудрості, в якому нас немає.

* * *
На алеях листя опале,
Літом спекотним спалене,
Скрючене кричить під ногами,
Ніби в полум'ї прощається з нами.

* * *
Печалі мої і біль мій
Ідуть від «братерських» обіймів,
В яких товариство несамовите
Прагне ближнього задушити.

* * *
Думки мої настояні на тім,
Що випромінює весняний грім,
Але внизу і на крутім узвишші
Плекаю мудрість в солідарній тиші.

* * *
Навіть як гарна з лиця ти
І маєш осонцене тіло,
Ніколи не варт обіцяти,
Як не можеш робити діло.

* * *
Брат мене при зустрні обняв,
А я добре слово йому сказав.
А він відгукнувся: — При новой встрече
По-человечески гавари, человече!

* * *
Каркають ворони безкарне «Кар-кар!»,
Все нижче кружляючи над землею,
Ніби землю звільнити хочуть від чвар
І небо високе хочуть з'єднати з нею.

* * *
Ворони шугають у повітря слизьке,
Каркають на слизькі санаторні палати.
Певно, знають вони щось містичне, таке,
Чого людям живим ще зарано знати.

* * *
Справедливість, до часу в баблі не скупана,
Виглядає, як панночка непідкупна.
А нараз виникає виняткова можливість,
То й продажною панною стає справедливість.

* * *
Моральність — то є загадкова повість,
Складніша навіть і за геніальність.
А як по вчинку мучить совість,
Тоді в людині постає моральність.

* * *
Хто нам сподобався і трохи прислужив,
Того ми хвалимо і кажем: — Молодчина! —
А може статусом він надужив
І доброчинним стать була своя причина.

* * *
І хочеться, і колеться... Давно
Підмічено правдиво і єхидно:
На грані сорому всіх стримує одно —
Чи їхню безсоромність буде видно?..

* * *
Ми заглядаємо іноді в аннали,
В яких зафіксовані чужі ідеали.
Але їх захистити, їх повторити —
Все одно, що могилу чужу розрити
І в марнім бажанні небіжчика оживити.

* * *
Життя кінчається, а ти іще не жив,
Житейське море ти безжурно переплив,
Та в світлі дні свої і в дні похмурі,
Не зміг вітрило розвернуть супроти бурі.

* * *
Коли звучать старі пісні,
Які я співав колись і любив,
Спершу радісно, потім сумно мені,
Ніби життя своє я загубив.

* * *
Сміятись варто, але не спішіть,
Сміх виникає так же, як і смуток.
Без сміху сміхачів не пережить,
Бо в них живе жадоба проституток.

* * *
Перш ніж судити про інших,
Навчися судити про себе.
Якщо із тебе соловей не вийшов,
Не торкайсь і в снах солов'їного неба.

* * *
Чи є межа в поезії і в прози?
Нема, якщо і те, і те природні.
А якщо вигадка, то всі красиві пози
Поринуть до абстрактної безодні.

* * *
Не кажи про духовні потреби,
Як не знаєш про дух у самого себе,
І не думай, що колись з перепою
Дух воспряне й покличе до бою.

* * *
День за днем проминає,
Ніхто не стріляє і не підриває,
А щось дороге зникає
І тривога моя наростає.

* * *
Силою духу вирвався з рабства,
Долав у житті перевали круті,
Але завжди бракувало нахабства
Красуватися на видноті.

* * *
Чим дихає старий чоловік,
Коли увіходить у Новій Рік?
Навіть як склалось усе доладно,
Дихає він на ладан.

* * *
У день захисника видзвонюють чарки,
А пальці сосок промацують, мов курок,
І стають ніжними захисники
Чужих розманіжених жінок.

* * *
Прородні монополісти,
Тендер пославши до фені,
Вперто продовжують лізти
У бюджетні кишені.

* * *
Коли безконтрольні правителі
Почуваються як небожителі,
Тоді основна в них продукція
Зветься корупція.

* * *
Фонтанують слова до хмар,
Вимальовують пекло раєм:
На вибори популістський піар
Навіть мертвих з могил піднімає.

* * *
В саморекламі був навтомним,
Собі шукав найкращих слів —
І став Віслюк найбільш відомим
Серед плюгавих віслюків.

* * *
Плюндрують український сад
Псевдополітики нової доби
І поради дають з глибини безпорад
Пограбованим людям жлоби.

* * *
Популісти — завзяті люди,
Прагнуть вище діяльних сісти,
А хто проти, лицемірні зануди
Ладні тих з потрохами з'їсти.

* * *
Представляючи особливу категорію
Тих, що йдуть напролом,
Вони свою братолюбну історію
Пишуть заднім числом.

* * *
Справжній гуморист, сильний у словах,
Заради сміху дає читачу по зубах,
А потім каже: — Дорогий читачу,
Я без тебе за чаркою плачу.

* * *
Де предки надривали жили
Від зорі і до зорі,
Там поле кров'ю заволочили
Царі і перші секретарі.

* * *
Небо розхмарилось. Добрий знак!
Поряд до сонця усміхаються квіти.
Я — просто людина, не птах, не літак,
А хочеться в небо злетіти.

* * *
Ми з атомів постали і з молекул,
В яких наш дух, як сутність, невидим.
Процес пішов! І час той недалеко,
Коли перейдем у вогонь і дим.

* * *
Ворони — легкокрилі молодці
Злітаються на тематичні зльоти
І обговорюють проблеми в Трускавці,
Які не встигли заладнати патріоти.

* * *
Вони екологи, ворони, в час лихий
Кружляють галасливо понад гаєм,
Пильнують, чи який рубака злий
Ялину потайсвіту не рубає.

* * *
Різноголосі, але в дружнім хорі
Співають, як ворони, заповзято,
А в небі плавають, мов хвилі в морі,
Що люблять одна одну здоганяти.

* * *
Чуття у них на верем'я й негоду,
Вони злітають, щоб повідомляти.
Живуть ворони для свого народу,
Не каркають дарма, як депутати.

* * *
Все правильно! Вони такі-сякі,
Посланці ваші на вершині влади.
Пильніш вивчайте вади їх людські,
Впізнаєте себе і власні вади.

* * *
Хто всмалить з горя шпагатівки шклянку,
Хто на закуску вгробить півкнура,
Коли почує Україна зранку,
Що Плющ відкрив засідання з утра.

* * *
Біда довкола! В цьому ви праві.
В ніч новорнну вам нашепчуть гномики:
— Коли у вас руїна в голові.
Вона заземлена в руїні економіки.

* * *
Деформації, акції й пертурбації,
Бартери, банди і бариші.
І найбільша недуга нації —
Гіперінфляція душі.

* * *
Мікрофони, як звичні решета,
Воду слів поглинають до решти.
Але в тихі слова треба вміти
Підкладати думок динаміти.

* * *
Усіх єднає політична лайка —
Чи ти мудрець, чи вроджений дурило...
В словеснім герці знавіснілий Швайка
Готов загнати в опонента шило.

* * *
Ми оселедці, Фокіни-Масоли,
Ми козаки, розкучмені Юхими...
А поряд з нами москалі й масони
Здаються не такими вже й лихими.

* * *
Ой, не журіться, буде все якраз,
Як ви захочете. Можливі варіанти.
Або прийдуть ще гірші після нас,
Або прийдуть ще кращі... варіяти.

* * *
Два Воробйових зійшлись на розмову.
Дай глузду, о милий Боже!
А то Воробйов Воробйову
Виклювать око може.

* * *
Їй-богу, він молодець,
Цей мужній Василь Дурдинець:
У п'ятницю порожньо в залі,
А він править парламентом далі.

* * *
Цілком реально: в новорічну ніч,
Як Бог поможе вижлуктити браіу,
Присниться вам всезнаючий Ілліч
І скаже: — То не влада без ГУЛАГу!

* * *
То різні люди — Чобіт і Шкарбан,
Але прийшли для того в депутати,
Щоб «роздягати» кривду і обман
І добре супротивника «взувати».

* * *
Коли в сусіда грошей три мішки,
А в вас лиш три мішки з-під бараболі,
Вам не страшні з переїдання болі, —
Як струни скрипок, грають вам кишки.

* * *
Прислухайтесь до мови Колінця —
Йому не кожне слово до лиця.
Вживає вперто він такі слівця,
Що варті часом ззаду колінця.

* * *
Я цим не відкрию Америки
Й не доточу нікому ума, —
Гримлять політичні істерики,
Бо немає того, що нема.

* * *
Незалежні у нас профспілки,
Як оті незаміжні дівки:
Коли в батька є грубі гроші,
Тоді й женихи хороші.

* * *
Залишило життя уроки нам
На шляху від Масола до Фокіна.
А скінчилось правління Кучмине,
Життя стогне: — Ой, Фімо, не муч мене!

* * *
Гаркавий українцю, в складі «ер»
Долати складнощі не уникай тепер,
Коли і в Алтуняна, як окраса,
Розкотисто гримлять слова Тараса.

* * *
Вчорашні примітиви й жлоби,
Висуванці перебудовної ери,
Підозріло тверді лоби,
Чимсь подібні на БеТееРи.

* * *
Іваничук долає виднокруги
Й веде віки за пружні поводи.
І сам Роман, і творить романюги,
Що йдуть полками насупроть орди.

* * *
Чи погіршиться, чи поплохєє вам,
Є рятунок насамкінець!
Ви сприймайте, що каже Яхеєва
Так замріяно, як Семенець.

* * *
Скільки мудрості заховано
В безстатеве слівце «Стаття!»
Прочитаєш - все чисто враховано,
Все споважено, окрім життя.

* * *
Ягофьоров у кожному разі
Тужно каже про «старые связи», —
Що поробиш, колишній Союз
Жить не міг без нав'язаних уз.

* * *
Президент на лопатки поклав цього разу
Здичавілу Систему, всадивши їй клізму, —
З молотка буде проданий після Указу
Незавершений нами довгобуд комунізму.

* * *
Де дорогу напитати,
Що веде у депутати?
Хай розкаже хитрий лис,
Друг Щербицького — Борис.

* * *
Хто зве його отець-Іуда,
У того на очах полуда.
Цей чорнорясий гуманіст
Давно заслужений чекіст.

* * *
У роки юності безжурні
Не раз я пошивався в дурні.
Але пошитися в пророки —
Немає більшої мороки!

* * *
Імітуючи вдачу сувору,
Педалюєш на грізний тон,
А всім видно: слабкому танцору
Заважає ще й мікрофон.

* * *
Бартер, відомо, — це баш на баш:
Їм — бочка, нам — імпортна пляшка.
Виступ з трибуни — то Барабаш,
А від мікрофона — лише барабашка.

* * *
Немає заняття більш підходящого,
Як захищать інтереси трудящого, —
На цьому шляху не одному герою
Перепав не один бутербродик з ікрою.

* * *
Мислення мав депутат незалежне,
Треба віддати йому належне! —
І з виду - рішучий, і в слові - затятий,
І в своїй послідовності... дурнуватий.

* * *
Пітекантроп Івановим Козолуп
Говорить спокійно, як предок з печери,
Ніби знає, що годен звичайний дуб
Розчухрати гілляччям небесні сфери.

* * *
І спікеру, і президенту: «Цить!»
Він говорив, твердий, як антрацит,
Всім демократам вперто супротивен,
Вступає у бій, не прихопивши звилин.

* * 8
Ви не дуріть себе і не дуріть народ,
Рай обіцяючи безвольним і ледачим,
Не кожен, хто відкрив свободі рот,
Збагнув, чому в душі руїна плаче.

* * *
Були серед нас ще й такі депутати,
Що могли будь-кого будь-куди послати...
І гриміли вони, мов каміння згори,
Ніби мчали щодуху в тартарари.

* * *
Той дім, де розриваються серця,
Був зведений для пана Калинця,
Але ввірвалась, як весняний грім,
Лиш пані Калинцева у той дім.

* * *
Депутат-бородань виступає щоднини,
Вперто лізе в усі делікатні щілини,
Ніби він заповзявся жити для публіки
Як головний гінеколог республіки.

* * *
Високі державні стіни
Крижаними сповиті вітрами, —
Що вище стрибають ціни,
То глибше стрибнем до ями.

* * *
Я бачив вас і чув вас — не оглух,
І споглядаю: дух високий нидіє,
Бо вабить вас не животворний рух,
А бовваніння мертве у президії.

* * *
Наш парламентський бомонд
Знов створив солідний фонд.
Певно, крихта з того фонду
Втратить і на стіл бомонду.

* * *
Мій добрий приятель і пан,
Що виріс із майданних рухів,
Міняє прізвище Мовчан
На більш рухливе — Говорухін.

* * *
Ймовірно він син селянський,
Із тих, що завжди праві,
Все доказує Табурянський,
Немов табуреткою по голові.

* * *
Змагання партій і змагання груп.
Вже й двірники м е т у т ь , як П р о м е т е ї,
Не кожен пут — землі своєї пуп,
Коли ж і пуп землі, то все ж — чиєї?

* * *
Він жив із совістю не в лад,
Тому чинив содомський гріх, —
Любив лизать одному зад,
Але випльовував на всіх.

* * *
Плив мов колода за водою,
Тлумачив право, як зануда.
Він звався ніби Кочергою,
А мав би зватись просто Юда.

* * *
Зустрілись вони на одній стезі,
Де ступала нога Пілатова, —
Чвародєєв, Хусейн і Шізі
Умамалуватова.

* * *
Душити свободу мого народу —
То була його пристрасть і вроджений хист,
А він, шовінюга, ловив нагоду
І квакав з тирбуни: — Я — антифашист!

* * *
Свій свого не підведе!
Коли Партія веде,
Заведе
І в СНД.

* * *
Минуло шістдесят з часів голодомору
Над прірвою у присмеркову пору.
Катів наступники, вам каятись пора,
А не грозить: — Ми знову візьмем гору!

* * *
Це ж аномалія! В скорботі цілий світ
Схиляє голови, всміхнутися безсил,
А ви, зневаживши себе і власний рід,
Танцюєте над безвістю могил.

* * *
І зліва, і справа сичать погрози
В час екстремальний.
Сидять у парламенті два Морози,
До речі, один нормальний.

* * *
Під мікрофоном, як під кущиком,
Топталась довго Гастроющенко, —
Хай свідчить та і та нога,
Що тут проходила Яга.

* * *
До всіх аргументів давно оглух,
У Шмарченка тема постійна:
Всі соплі політики сплоджує Рух,
Найкраща пора - застійна.

* * *
Виступає депутат з Одеси —
Добре видно свої інтереси,
В унісон депутату з Донбасу
Говорить начальницьким басом.

* * *
Ніби витязь, що зціливсь від ран
І тепер непідвладний нікому,
Передчасно волає Руслан,
Що свобода - в обіймах обкому.

* * *
Видно по всьому: порозбивали лоби
Ще в час передвиборної боротьби —
І більшість не годна розмовлять із століттями,
Тому в залі працює задами і ліктями.

* * *
Навіщо верзти про права людини,
Обіцять злидарям дармові калачі?
Відверто скажи, що терзає щоднини:
— Віддайте назад від обкому ключі!

* * *
Щось подібне було й раніше,
Багряніло в живих на лиці,
А тепер почалось найстрашніше —
Загарчали червоні мерці.

* * *
Правонаступники катів,
Тієї ж прагнучи мети,
Самі не маючи хребтів,
Ідуть, ламаючи хребти.

* * *
Чи ти Коцюба, чи Яцюба,
З одного витесані дуба,
Той дуб нові часи спиляли,
Де два соколи розмовляли.

* * *
Кажуть, кривда — то наше минуле,
Ну а правда, пробачте, де вона?
Я вдивляюсь в життя промайнуле
І не бачу вкраїнського демона.

* * *
В сні бачив я далеч безмежну
І споруду високу, залізну.
Пригладаюсь: на телевежу
Виліз Паша і каже: — Не злізу!

* * *
Певно, природою створені
Для революції Горині,
Та, зборовши мордовські бараки,
Уникають прямої атаки.
* * *

Пушик говорив про піхту й тис,
І про камінь над Прутом навислий,
А як зал вже остаточно скис,
На трибуні появився Кислий.

* * *
Звичайно, Михайло Горинь
Глибоко дивиться в корінь,
Коли Хмарі у час лиходійний
Шлях підказує еволюційний.

* * *
Хто омріяв тюремні нари,
Поспішайте на поклики Хмари.
Але правда лиш Богу відома,
Де свобода — в тюрмі чи вдома.

* * *
Темниця — доблесть, а свобода — гріх?
Не розумію вас, пани-товариші!
Ви ж були вільні в помислах своїх.
А я носив кайдани на душі.

* * *
У нашому домі люди відомі
Полюбляють волать, що народ у нужді,
І вперто повторюють, як у дурдомі:
— Бо вже ми не важді... А ми справжні вожді!

* * *
Поріднилися споріднені тюрмою,
Поєдналися сплюндрованим добром,
Ти — ялинка під Кремлівською стіною,
Я — смерека над отруєним Дністром.

* * *
Сиджу в елегійній задумі я
З ясною, як грім, головою,
Певний того, що мумія
Вже не буде вічно живою.

* * *
Навіть замуровані в Кремлівській стіні,
Довівши народ і себе до згуби,
Вони далі прислужують сатані
І на Вкраїну вишкірюють зуби.

* * *
Зустрілись три коти в под'їзді
Опівночі, як заповів їм предок,
Й домовились, мов на партійнім з'їзді,
Створити свій котячий осередок.

* * *
Не постане пречиста мадонна з підлоти,
Не вийде з повії ласкавої неньки.
І ніколи не виростуть в націонал-патріотки,
Перепрошую дуже, націонал-шизофреніки.

* * *
Невже там знизу підкладають хмизу? —
Нема держави - спалимо химери!
Тоді вертаймося шукать Вітчизну
На триста літ у зашморгу імперії.

* * *
Скасуйте декрет як загрозу
І будете тричі праві,
Віддавши в оренду Морозу
Отой мавзолей у Москві.

* * *
Одні — туди, інші — сюди.
Маневри, їй-богу, безмежні.
Всі хочуть мати вільні суди,
Тільки від них залежні.

* * *
Принизить невинного — Боже боронь! —
Вже краще у скроню пальнуть з пістолета.
Та як ти на себе накличеш вогонь,
Коли полюбляєш стрілять з КАЛОмета?

* * *
Сівши верхи на хмаринку,
Ніби радіонуклід,
Я лечу. Куди? До ринку
Чи скоріше на той світ?

* * *
Біль головний — то небесна кара,
А не примха берета й папахи.
Не болить голова лиш у кума Макара,
Бо нема голови в бідолахи.

* * *
Відомо, що в Державній Хаті
Сидять не дуже головаті.
А в Головатого промові
Всі винятково безголові.

* * *
Депутат з більшовицьким прізвищем Червоній
На червоні знамена першим кинувся в бій,
А в ім'я порятунку козацького роду
Сповідує вперто більшовицьку методу.

* * *
До кожної статті по дві причіпки,
Не всидить хвильки, не відкривши рота,
Твердий полтавець, спадкоємець Чіпки,
А кажуть, ніби він із Каріота.

* * *
Зорінтований на південь,
Де пригас козацький дух,
Депутат донецький Півень
Виступає, як Пєтух.

* * *
Скульптура відверто груба,
В суті своїй буденна.
Тому товариш Коцюба
Аж ніяк не мислитель Родена.

* * *
На оманливій лінії тиші,
Як прорік іменитий Ілліч,
Політично відшколені миті
Шкребуться і день, і ніч.

* * *
Наговорилися і заснули,
Мудрі, словесно за вуйка вищі.
А правда наша вростає в минуле,
Немовби калина на кладовищі.

* * *
Не гукай, не тужи і не плач,
Сліз не лий на холодні скрижалі, —
Жив-здоров наш улюбленець Драч,
Спить спокійно у тронному залі.

* * *
Знають небо, море й суходіл,
Знають Президент! І всі народи!!! —
Хто б не вів, а тільки Чорновіл
Виведе у царствіє свободи.

* * *
Виростав на природі, над озером,
Округлявсь, як гарбуз під дощем,
Понад кручами вився плющем,
А на рівному став бульдозером.

* * *
Людина-лантух, що там говорити!
Масштаб діянь, як власні габарити,
Обачний і практичний у житті,
Він сейф з валютою тримає в животі.

* * *
Оцей легковажний творик
Я склав не про панну Скорик.
Та докульніш не звідано ката,
Як панночка язиката.

* * *
Після всіх наруг і покар,
Найзатятіший серед нас,
Розповідає Макар,
Де і з ким він телят пас.

* * *
Переборов тотальний страх,
Зріднивсь нарешті з рідним краєм,
Обрав Кравчук скелястий шлях,
З якого вороття немає.

* * *
Речистий депутат Печеров
Прорікає від ранку до вечора.
Саме тому шматок до вечері
Нас чекає на ринку в печері.

* * *
Великий чоловік малого зросту,
Лицем ошатний, наче кущ шипшини,
Готов шубовснуть за Вкраїну з мосту,
Якби знаття, що втрапить на перини.

* * *
Яворівський на схилі віку
Оживляє народ-каліку, —
Кажуть, нібито вік радіації
Благодатний для лицарів нації.

* * *
Михайло Косів, тихий, як трава,
Яку скосити можуть, та не скосять,
Коли з трибуни вогняні слова
Спокійно шле в болото залу Косів.

* * *
Коли над шляхом клуби диму
І лине стогін по землі,
То знов партійці б'ють Гудиму
Десь у далекому селі.

* * *
Дурний запитує дурного:
— Чому дурних у залі много?
І відрубав дурний дурному:
— Я тут, пробачте, ні при чому!

* * *
Той притих, незворушний, як пень,
Той сидить, мов до крісла прилип...
Слава Богу, не кожен день
З конопель вигулькує Пилип.

* * *
Їй-богу, ми люди дивні,
Бездержавні, як завше, —
Мати хочемо доларні гривні,
Долар за гриву не взявши.

* * *
Ознака сучасної влади —
Любить давати поради.
Чи не тому сьогодні влада
В реальнім житті безпорадна.

* * *
Одні за Бога, інші проти Бога,
І в кожного словес болиголов.
Либонь, нема такого демагога,
Як в нашім домі пан Домоглупцов.

* * *
Давно не каже любий кум,
Що партія - це честь і ум,
А п'є до дна, немов за тата,
І обнімає депутата.

* * *
Блюде моральний кодекс Рябокінь,
Супроти нечисті кричить на всю губу,
Щоб на колег ніхто не кинув тінь,
Хіба що по-партійному рябу.

* * *
Страждань на світі много
І навіть забагато.
А слухати Сухого —
То мука розпроклята.

* * *
Сатаніють державні мужі,
Гнуться долу верхів'я дерев,
Коли раптом із-під межі
Вигулькує Заєць, як лев.

* * *
Сокиркою тихо: «Цюк-цюк!»,
Як дід, що тесав ялину,
Витісує скромний Костюк
Спіженкові домовину.

* * *
— Що таке ринкова економіка? —
Гігант поспитав у гномика.
І почув: — Це коли з економіки
Витісняють гігантів гномики.

* * *
Три гілки нової влади
На дубі старого ладу.
Ой, наші всі біди і вади
Мають єдину ваду!

* * *
Не важко сягнути тієї межі,
За якою кінець у неславі, —
На арену виходять державні вужі,
А мужів щось бракує в державі.

* * *
Нам випав щасливий жереб
Прийти у цей світ, як в тості, —
Сьогодні ти мудрий Череп,
А завтра - череп і кості.

* * *
Дурак давно лякає дурака
I в холод лютий, і в спекотах літа,
Що в ріднім краї не його ріка,
А мудра проминущість Геракліта.

* * *
Все йде, все минає,
Пливе за водою.
А Гуренко наминає
Бутерброд з ікрою.

* * *
Мурашині бої на руїнах імперії.
Кожен б'ється за честь буть найбільшим з мурах.
Посміхаються гірко ті, хто в бункерах Берії
До кісток сприйняли і відвагу, і страх.

* * *
Споконвічно належить народу
З первовіку народна земля.
А законники знайдуть нагоду
І відсудять на користь Кремля.

* * *
Хто пальці на кнопках перетрудив,
Той Раду в пекарню перетворив,
Щоб у час, як зникають з крамниць буханці,
Випікати Закони, немов млинці.

* * *
Тричі морду свою перемазав,
Кольорів не збагнувши в навколишнім, —
Тільки вибивсь в партбоси Мармазов,
Він стає перед ним навколішки.

* * *
Душа від злагоди притишена,
Всі слухають, не спить ніхто, —
Якби повірили в Дмитришина,
То засідали б років сто.

* * *
Чи то від Списа, чи від Нарциса,
Сповзла записка, немов павук:
«В борні зі СНІДом, ловкіш від лиса,
Спіженка вгробить пан Івасюк».

* * *
Людей поміркованих спадкоємець,
Завжди знайде підходящий момент
І виступить так переконливо Ємець,
Що міг би позаздрити сам Президент.

* * *
Не до лиця картати Голубця,
Він академік, депутат-цілитель, —
Хто вислухав його сумлінно до кінця,
Той теж замислився, як цей мислитель.

* * *
Чого вам, хлопці? Коньяка чи руму?
Чи про ксьондзів щось хлопське розказати
Хто в дружнім колі раз побачив Думу,
Того навік запишуть в демократи.

* * *
Все розуміти і мовчати в молоді літа —
Немає для людини більших мук.
Та розверзаються на мить його вуста —
І мисль прояснює, чому мовчав Чучук.

* * *
Незрідка жорстокого часу ріка
Заносить в лікарню Захарука.
Але навіть в колись компартійній лікарні
Про убогий народ бачить сни він прегарні.

* * *
Він в екстазі народні перлини
В кожну фразу кладе і махає руками, —
Пушик виступить конче повинен,
Хай би й булькнуло все, як у воду камінь.

* * *
Господь не повністю ребро Адама
Пустив на Єву. Дещо приберіг.
Тож вийшла в нього богорівна дама,
А з рештки Ребрика він сотворив, як міг.

* * *
Кажуть, мудріший на піввершка,
Він заступником став у самого Гришка.
А я чув спростування від скромняги Євгенія:
— Пробі! Ви не робіть із Новицього - генія!

* * *
Припорошений плащ із далеких доріг
В гардеробі повісив шляхетний Пиріг
І сидить собі в залі, і мовчить собі в залі —
Аж красі мовчазній заздрять деякі кралі.

* * *
В культурі багато скандальних тем,
До яких не дійшла керівниче рука, —
Через те одягайте сталевий шлем,
Йдучи в кабінет на прийом до Шлемка.

* * *
Застійні явища в новому варіянті,
Які давно смішать мене, бігме! —
Стоять до мікрофонів варіяти,
Щоб знов сказать народу те саме.

* * *
Відповідно до першої статті,
Старшої над статтями,
Гарантується, що старці
Залишаються далі старцями.

* * *
Демократична сучасність
До селянина сувора:
Йому дозволяється власність
Під наглядом прокурора.

* * *
Земельний кодекс мудрий до кінця,
Хоча гульнули там сокира з топором
Напевно, скажуть про його творця:
— Земля йому сердешному пером!..

* * *
Немає тяжчого труду,
Як цей непосильний труд:
Слухати довго зануду,
Найбільшого серед зануд.

* * *
Той оратор сягне висоти
І першим потрапить в аннали,
Хто не годен в трибуни зійти,
Поки його не прогнали.

* * *
Співають, плачуть солов'ї,
Які ще вчора провіщали нам свободу,
Тому що не пророки - холуї
Верховно вознеслись до небозводу.

* * *
Довкола так мало сміху
Публіці злій на втіху,
Погляньмо на себе в момент історичний
І спричинимо сміх гомеричний.

* * *
Наша воля сягнула безмежності,
Призабувши реальні спроможності.
Ой, боюсь, що Майдан Незалежності
Перезвуть на Майдан Незаможності.

* * *
Чи варто стрільців тримати
На високих державних стільцях,
Що вміють одне — стріляти
З гармати по горобцях.

* * *
Бучні істеричні сварки
Історично триватимуть далі,
Покіль політичні кухарки
Сидітимуть в тронному залі.

* * *
Хочеться на весь виднокруг
Написать серед білого дня:
— Депутат депутатові — друг,
Товариш і свиня!

* * *
Кінь Свободи,
Порвавши ненависну шлею уярмлення,
Вирвався в дике поле
І над урвищем
Б'є копитами по струнах бандури.

* * *
Хто ми нині? І де ми? Де ми?
Варті чого? І варті чи?
Чом так швидко й куди ідемо?
Оглядаємось чом ідучи?

* * *
Кепкував я над вуйком у кепці,
Що вмостився у сквері на камінь,
Бачив, справи у нього кепські,
Коли марно махає руками.

* * *
Чудеса! Коли вперше на площі
Вийшли ми, я не бачив тих,
Хто сьогодні язик полоще
В мертвих водах потоків брудних.

* * *
Взявшись за руки, п'ять баб
Пікетують, скажені з лиця...
Може я в демократії слаб,
Та загине вона без дубця.

* * *
Боже! Вчора такі веселі
Ви співали: «... Вкраїну храни!»,
А сьогодні в боях за портфелі
Посчіплялися, як барани.

* * *
Паркет встелили килими
Так само пишно, як і стіни.
Згадай копальні Колими
Й трудись, як в шахті, для Вкраїни!

* * *
Мій чорний хліб гіркіш від полину.
Прошу дружину, як за стіл сідаю:
— Спитають, то скажи:
Поїхав на війну!
Коли повернеться - не знаю.

* * *
Менталітет! В гурті свинячих рил
Жили півсвині й півсвиней творили...
Ми дожились до племені горил,
Коли в людей вгризаються горили.

* * *
Звичайно, винні «нагорі» —
Від можновладців лиш напасті.
А ти прокинувсь на зорі
Й пішов на спільне поле красти.

* * *
Так хотілось пізнати волю,
Як почуть голос неба в тілі.
Я звикаю до смутку, до болю
І втікаю в поля чорно-білі.

* * *
Стріляють там, стріляють сям,
А в нас - не бомбові руїни!
Спитай себе, зборовши страм:
— Ти що зробив для України?

* * *
Я на лоно природи прибіг,
Зачарований ритмом бігу,
І побачив зчорнілий сніг,
Чорні діри в чистилищі снігу.

* * *
Промінно-ядерна імперія,
Найбільша в світі з ненажер, —
Життя твоє бере не Берія,
А всюдисущий тихий БЕР.

* * *
Спромоглись у незвідане браму
Розчахнути — і затужили,
Бо не годні ввійти до храму,
Натрудивши кайданами жили.

* * *
Верховна Рада. Кругом пікети.
І крики, й сльози калік і вдів.
Ідуть колони, несуть портрети —
Раби шукають нових вождів.

* * *
Сичать образи. Кублиться гаддя.
Є два шляхи — до раю й катастрофи.
Я вибрав шлях. І, сам собі суддя,
Вдивляюся у контури Голгофи.

* * *
Чи ти чорний, чи білий віл,
Чи рухливе дитя, чи ледаче,
Не клади лишень ноги на стіл,
За яким твоя мати плаче.
* * *

Клястись на вірність у піснях —
Немає нам в світах заміни!
А хто всерйоз обрав свій шлях,
Готуйся вмерти для Вкраїни.

* * *
Дивний світ, невичерпний, нівроку,
Спільна школа світових чудес:
Менеджер заходить з того боку,
З нашого - виходить Менжерес.

* * *
Не ходи допізна, синку,
Не затримуйсь по дівках, —
Містом бродить привид ринку
З монтіровкою в руках.

* * *
Я не годен сказати про всіх,
Зразу лівим і правим на втіху.
Дурнів мучить прихований сміх,
А розумні «вмирають» від сміху.

* * *
Наше нині зросло з учора,
Лабіринти вели в просвітління.
Барва сонячна й барва чорна
Малювали портрет покоління.

* * *
Оголивши срамотинку,
Дівка в пекло йде поволі.
Скільки ж тих, що йдуть до ринку,
Завтра також будуть голі!

* * *
Комусь дуже кортить і хочеться,
Щоб здиміла духовна Хортиця,
Щоб внно вкраїнська піч
Правила нам за Січ.

* * *
Гімнописці, опора влади,
Нас привчали до поклоніння —
І примножили гімни-балади
Ми, зачумлене покоління.

* * *
Коли дійшли останньої межі,
Порятувались власними руками.
Лишивши дурням камінь на душі,
Ми з площі зняли сатанинський камінь.

* * *
З днів огуди щити словоблуду
Тиснуть груди, як мертве каміння.
Скільки житиму, не зубуду:
Ми - одурене покоління.

* * *
Життя іде на спад, на злам,
Коли життю душі не треба, —
Духовним пастором не може бути хам,
Що ставить власну браму вище неба.

* * *
Є логіка сувора і крута,
Яку віками формували люди:
Хто був беззубим в молоді літа,
Ой, ні, зубатим в старості не буде!

* * *
Вознеслись до небес у гордині,
Розтоптавши прокляте минуле.
Що ж ми з вами створили нині?
Тільки щоки надули.

* * *
На зустріті вчорашній патріот
Сказав: — Ізот* потрібен нам, Ізот!
А я сказав: - Авжеж! Тебе, бродягу,
Послав би він в науку до ГУЛАГу.

* * *
Десь у серці глибоко на денці
Ще не згасли великі надії.
Броджу ввечері по Городенці,
Мов шукаю людину дії.

* * *
Один шолудивий пес
Перебіг компартійний овес
І, пізнавши новий інтерес,
Наче ангел, здійнявсь до небес.

* * *
«Нікчемна продажна челядь...» —
Врубав блюдолизам великий поет,
їм зі мною не випаде повечерять,
Хіба відкопають скелет.

Ізот - перший секретар Городенківського райкому КПУ на Івано-Франківщині
середини 70-х - початку 80-х рр., якого поза очі називали:
Сержант Конвойних Військ.

* * *
Не уявляю, але, врешті,
В новій системі, не дай Боже,
Сподвижник при моїм арешті
Вже бути демократом зможе.

* * *
Життя мого велика суть
У тім, щоб рвати посторонки.
За це якраз мене уб'ють
Від пут врятовані подонки.

* * *
Минули весни, зими і віки,
Як лицарі долали нетрі й води,
Щоб після них зостались хробаки,
Зігріті в грізних променях свободи.

* * *
Кінчається держава за порогом,
А далі — розбрат, збурення по вінця.
Де Слово Перше, те, що було Богом,
Творцем, що робить з турка - українця?

* * *
Я жив не в дійсності, а в назві,
Тягнувсь до тьмяної зорі,
Весь вік — крізь нетрі непролазні,
Із чагарів — у чагарі.

* * *
Порвав кайдани заборон,
Спізнав тривожні зміни.
Життя мого короткий сон —
Початок України.

* * *
Під вічним крилом небозводу
Тривають галюцинації:
Дивляться сни про свободу
Поневолені нації.

* * *
Не все, що було — погане,
Але ж бо усе, що було —
Пекуче, як дивні рани,
Що світ загубив їм число.

* * *
Коли ідеш до ринку,
Зрікайся творчих мук,
Привчайся гнути спинку,
Як в Азії віслюк.

* * *
Йшли вгору, вийшли під укіс,
Над прірвою тріщить попруга.
Щось мало тих, що тягнуть віз,
Охочих мало перти плуга.

* * *
Брутальна, циннна цензура думок
Накладала на Слово партійних замок.
А свобода підмішує в слово бруду,
Ніби наша мета - торжество словоблуду.

* * *
Зустрілися дві горили,
Про красу поговорили.
І сказала одна горила:
— А я красивіше говорила!

* * *
Все зробити, віддать до останку —
Поталанило ж раз на віку!
Одні вірять, що сила в танку,
Інші певні, що — в Танюку.

* * *
Хто працює, як верблюди,
Здобуває все трудом,
Неодмінно вийде в люди,
Нагороджений горбом.

* * *
Коли вітру нема, то висять прапори, як ганчір'я.
Коли є на столі, то знайдуться охочі лежать під столом.
Сутеніє в душі. Людство входить у надвечір'я
І в коштовностях віку все гучніше побрязкує металолом.

* * *
Все ж відкрилась нова доба
Під сонцем нової долі.
О, Вітчизно моя голуба
В золотім ореолі!

* * *
Будь, що буде! На те Божа ласка.
Втома, сумнів підкошують ноги.
Але навіть можлива поразка
Нас наблизить до перемоги.

* * *
Немає жодної людини
Безвинної в жорстокий час, —
Чуття єдиної провини
В покуті поєднає нас.

* * *
До сніданку і до вечері,
А хто прагне, то й на обід,
Поспішайте! Я вікна й двері
Розчахнув у безмежний світ.

* * *
До істини іду, як до причастя,
Вона ж сама до мене не прибуде...
Нового в Новім Році хочем щастя,
Тоді самі новими будьмо, люди!

* * *
Ой, що не відбулося й не збулось,
Не вернеться, як мертвий з поля бою.
А шанс ви маєте! Ідіть у фірму «Рось»,
В якій живою зцілюють водою.

* * *
Виживаєм як люди горді,
Загартовані в ринковім герці.
Хто носить шрами на морді,
Хто носить шрами на серці.

* * *
Течію стискають береги
І зливаються в одне на виднокрузі...
Те, чого не зроблять вороги,
Потихеньку зроблять добрі друзі.

* * *
Вільний птах і вільний стрілець —
У кожного вільна своя потреба.
Та замало їм неба з кінця в кінець,
Одного на двох неба

* * *
Мій світ, як храм, в якому тата й маму
В іконостасі бачу між богів
І пам'ятаю, що Господь із храму
Повиганяв цинічних крамарів.

* * *
Одкривають пророки нову любов,
Щоб прикрасить життя буденне.
Але ж одкровення — це коли кров
Цебенить із одкритої вени.

* * *
Доводять до приватизації
Древо пізнання всієї нації
І для дурнів вигадують гади
Все нові і нові принади.

* * *
Перепрошую, хто ви і звідки? —
Я не знаю вас, підколодні.
Співучасники вчора, у свідки
Йдуть від правди до кривди сьогодні.

* * *
Чесно кажучи, спав погано,
Як зненавидів дядька у сквері,
І сусідці сказав: - Люба панно,
З'їжте серце моє до вечері.

* * *
Він по стінах на дачі давив п'ятами мух
І в газетах партійних обпльовував Рух.
Час минув. Призабулись ганьба й обережність,
Він у доларнім фонді полюбив Незалежність.

* * *
Отой, хто зрікся істини
Лишень заради їстини,
Наїв лице бульдоже, —
Отой вкусити може.

* * *
Пестунка слави — чорна фея
Вночі навідала пігмея,
Відтоді збуджений пігмей
Волає всім: — Я — корифей!

* * *
Сіла кицька на трубу
І зробила БуБаБу.
В чому тут глибинний зміст?
Батько кицьки — БуБаБіст.

* * *
Один писучий лайдацюга
Публнно шпетить свого друга
За те, що той не п'є за дружбу,
А ходить кожен день на службу.

* * *
За вікнами небо похмуре,
А витьохкує серце у Вані,
Бо він творить скарби культури,
Вперто лежачи на дивані.

* * *
Славолюбці і боягузи!
Під спідничку ховайтесь у Музи —
Може, вам за сонети й октави
Наколотять в Бразилії кави.

* * *
Сидів поет замислений за чаркою в «Енеї»,
Йому шепнув на вухо безсмертний Агасфер:
— Я чув, що вільне місце є на Байковій алеї! —
Поет сказав: — Знаменіє! — І з радістю помер.

* * *
Ми великі, стабільно великі,
Такі великі!.. Немає слів.
Ще вчора фанатиків юрмища дикі,
А нині у перших рядах жебраків.

* * *
Кажуть, грошей нема,
Безгрошів'я, немов епідемія.
Почалося скорочення штатів ума,
В саморозпуску Академія.

* * *
— Коли ідеш до дівки,
В сім'ї відчувши крен,
Забудь, що ти член Спілки,
Тоді ти просто член...
Товариства по охороні природи.

1
Горлопанили всемогущі
З-за високих кремлівських веж,
Що потрапиш у райські кущі,
Лиш пильніш за сусідом стеж.
Лиш трудися до сьомого поту
І сконай у геройськім труді, —
Отоді станем вільні достоту,
Станем рівні в одній біді.
Ми дійшли до межі тієї,
До якої нас довели, —
Голодранці і фарисеї,
Товстошкірі, слухняні воли.
А тепер нам потрібні винні,
Злидням конче потрібен розкол, —
У багнюці по вуха, як свині,
Вознеслись на свободи престол.
Цілий вік нас колючим дротом
Гуртували, націливши в «рай», —
Щойно раб із зашитим ротом,
Нині грізно волає: — Давай!..
Звідки взяти? Усе доостанку
В нас забрали, спотворивши світ.
Ну й кричи! Привезуть на танку
Незабутній колючий дріт.
Ну й кричи, заганяючи в чвари
Очманілий, лютющий народ.
Завтра прийдуть твої комісари
Й знов зашиють волаючий рот.

2
Час минущий, в якому живем,
Час рокований і проклятущий
Уявлявся батькам як Едем,
Як омріяний рай грядущий.
Нам затято ламали хребти,
Катували, гноїли в темниці,
А ми бачили шлях до мети,
Нам крізь грати світили зірниці
Того часу, в якому живем,
За який так боролись запекло, —
Невідступно ми йшли в Едем,
А потрапили ніби в пекло.
Вибирались віками з пітьми,
Задивлялись в ясні небозводи.
Ось і маємо: діти тюрми,
Ми не стали дітьми свободи.
Мов прокляття над нами висить
Голос плоті, ротів ненасить,
І Шевченко сказав, як сьогодні:
«За шмат гнилої ковбаси
І Україну продаси...»
Голос плоті веде до безодні!

* * *
Відомий зал, а люди невідомі,
Знайомі лиця тільки де-не-де.
З усього видно, що в Державнім домі,
Як і раніше, Партія веде.

* * *
Виступають комуністи, соціалісти й спеціалісти,
Щоб народові казочку розповісти.
Але в залі замало спеціалістів,
Тому верх бере казочка комуністів.

* * *
Не червоні й не жовто-блакитні,
Домінують підступні і спритні,
Сірі миші на лінії тиші
Примостились в незайняті ніші.

* * *
Вперед — назад! Химерна амплітуда
Вчорашніх гасел і нових словес.
Найбльше галасують вперті люди,
Що вийшли з-під руїн КПРС.

* * *
Доборолись дружною родиною,
Що й не видно, де чия рідня, —
Нині бути чесною людиною
Небезпечно і при світлі дня.

* * *
Навіть мирні парламентські революції
Поглинають раптово гримучі світанки.
А посутні поправки до Конституції
З блиском роблять російські танки.

* * *
Ейфоріє, ейфоріє,
Хто тобою не хворіє!
За свободу легше вмерти,
Як щоднини плуга перти.

* * *
Нині «Вечірній Каїн»
Доходить до темних окраїн.
Тому знає вже кожна окраїна,
Що то Авель зарізав Каїна.

* * *
Братовбивства біблійний гріх
Досягає часів нових,
Як на виборах б'ють своїх,
Аби налякати чужих.

* * *
Суддя надумав стати депутатом,
Та, їй-богу, не ради слави!
Йому треба прикрити мандатом
Свої кримінальні справи.

* * *
Міліціянт запраг у депутати
І скликав з'їзд не впійманих злодюг:
— За мене треба голоси віддати,
Щоб я зміцнів як ваш надійний друг.

* * *
Колгоспного ладу класики
Досі вірять в партійну науку.
Тому там, де жирують карасики,
Треба виростить ринкову щуку.

* * *
Навіть з побитою мордою,
Повернувшись із поля бою,
Залишайся людиною гордою,
Тоді й будеш самим собою

* * *
Глянь довкола! Наче всі свої,
Так співають, ніби солов'ї.
Та прислухайсь, безнадійний мрійник,
Кожен другий — соловій-розбійник.

* * *
Старий лад почив у бозі—
Хочеш плач, а хочеш вий!
Враз озвався мафіозі:
— Та ви що? Я ще живий!

* * *
Круглі старі герби,
Наче отруйні гриби,
Вінчають помпезні фасади
По-старому нової влади.

* * *
Під тиском різних політичних сил
В красуні Демо народився син:
Нащадок Маркса і племінник Вольфа
І, кажуть, позашлюбний внук Адольфа.

* * *
Одне створіння чорнороте
Себе вписало в патріоти
І твердить: — Кожен патріот
Повинен мати чорний рот.

* * *
Слово ЗАКОН якесь глухувате,
Набагато дзвінкіше слово ДЗВІНОК.
Звиклий на слухавці руку тримати
Чекає чиновник нових вказівок.

* * *
На Тайвані парламентарій
Затопив колезі по харі.
Якщо робиться так на Тайвані,
Чом би в нас не сподіять те й Вані?

* * *
Мікрофонний марксист Карломарченко
Цілий день, немов самовар шкварчав.
Пара в стелю летіла зі свистом
В унісон з мікрофонним марксистом.

* * *
Нині в сонця обличчя сумне
Виражає минуще і вічне.
Мова наша — то диво земне,
А «Южмаш» — диво суто космічне.

* * *
Налиті кров'ю поколінь,
Знов чари піднімають яничари,
І падає на всю Вкраїну тінь
Від хмари зненавиди і почвари.

* * *
Жулинський шанує у мандрах практичність,
Долаючи легко заморський поріг, —
В Нью-Йорку й Торонто свою ідентичність,
Сто раз побувавши, на диво зберіг.

* * *
Звернулись до рідної нені
Фінансисти здвигнені
І сказали: «Пробач, люба мати,
Але треба казну рятувати,
То й мусим тебе продати.

* * *
Донецьких страйкарів натхненних і Боян,
Пан Болдирєв замислився глибоко,
Такий красивий, як Моше-Даян
Ще до поранення у праве око.

* * *
Збираємось у вирішальну мить,
Щоб з'ясувати: бути чи не буть?
А поки, як мокре горить,
Наші лави химерні ростуть.

* * *
Галуза висить над галузою,
І в цьому є крапля глузду.
Та була б наша ціль безглуздою,
Якби хтось там висів під галузою.

* * *
Стоїть наполегливо Надя
За народовладдя,
А в найбільш наполегливу мить
Вона за цю справу лежить.

* * *
Відомі економічні біди
Аж ніяк не сплоджують Леоніди.
Тому другий, як і перший, Леонід
Вірить у некерований світ.

* * *
Промова Буздугана
Була сердобольна і бездоганна,
За що його бездомні і каліки
Полюбили навіки.

* * *
Поки ти, демократе, спиш,
Набалакавшись вище норми,
Солов'єм заливається Чиж,
Повертає реформи в проформи.

* * *
Від словесної розминки вранці —
Через політичний скандал до обіду —
На правому полі народні обранці
Не лишили найменшого сліду.

* * *
Часу ріка доведе нас до згуби,
Розмиє високих надій береги,
Поки замість одного Коцюби
Часом кермують аж три Кочерги.

* * *
В міліції, в суді, в прокуратурі
Сидять юристи втомлено похмурі:
— Біда! — Волають праведні мужі, —
Нам ще не всі підзвітні грабежі!

* * *
Я винен в тім, що на Юпітер
Летять осколки всіх світів,
І завинив, що долетіти
Туди — на поміч! — не зумів.

* * *
М'яскович за день разів п'ять
Вимагав Головатого розіп'ять, —
Що поробиш, і в дії, і в слові
Головатих ненавидять безголові.

* * *
Від АПК до ВПК
Бюджет у невідь витіка,
Тому приречений бюджет —
Наш найтрагнніший сюжет.

* * *
Податковий інспектор з породи крутих
Багатіє крутими думками:
— Скоро будемо дерти податки і з тих,
Що сидять день у день під церквами.

* * *
Поки гуцул грав на трембіті,
А хахол на вкраїнця капав,
Крупно виріс в двомовному світі
Міжрегіональний Карпов.

* * *
Творці ракет, самі, немов ракети,
Злітають в ілюзорну височінь,
Аби падіння обернути в злети
І залишить на сонці власну тінь.

* * *
Прославити мушу хоча б на мить
Сусіда свого Євгенія, —
Все чує і тямить, навіть як спить,
Не приймаючи пози генія.

* * *
Славна жіночка Ліля в біді не страждає,
Долає за Кіплінгом бутя навіжене:
— Я — кицька, що гуляє, де сама собі знає,
І закутки всі однакові для мене!

* * *
Солов'їна душа на крутім віражі
Мусить доконче вижити,
Скільки б її не клювали Чижі
І знехабнілі чижики.

* * *
Надії росточок прокільчився
І тут же із димом розтав...
— Час перерви закінчився.
— Час зарплати настав!

* * *
Все повернулося ногами догори,
А голови в лайні по вуха, —
Побачивши криваві прапори,
Я зрозумів: триватиме розруха!

* * *
Рекламна усмішка, як оскал,
А голос піднесено гонористий:
— Фірма «Еталон» продає кал
Екологічно чистий.

* * *
Під мудрим кермом цукровара Карасика
Стає все солодшим приватний ставок,
А я на правах колективного власника
Зробився газдою цукрових думок.

* * *
Переживемо крахи і скрухи,
Перейдем із снікерсів на борщі,
Коли під орудою пана Засухи
Омиватимуть поле щедрі дощі.

* * *
Кажуть, української нації
Не визнають американські месії
Без відповідної ратифікації
У Державній Думі Росії.

* * *
Не звинувачую «Ліве крило»,
Що ширить безтямно «червону заразу».
Бо коли ж то на світі в здорових було,
Щоб на хворих тримати образу.

* * *
Хто свою голову перев'язує,
Зовні зберігши медичний штаб,
Мене запідозрювать зобов'язує,
Що під пов'язкою скрито ушиб.

* * *
— Позбувшись ядерної зброї,
В Європі будем, як ізгої,
І через те — хоч круть, хоч верть —
Чигатиме над нами смерть.

* * *
У парламентському партері
Малувато моїх партнерів.
Дехто білим обвивши головки,
Видає їх за боєголовки.

* * *
Все бачить Всевишній, все чує,
Зітхаючи на дозвіллі:
— Той будує, той руйнує —
Усі малороси при ділі!..

* * *
Призабувши хліб-сіль
І звичаї українські,
Від слідчого в Ізраїль
Чухнув Юхим Звягільський.

* * *
Як у дзеркалі, як у чистій воді,
Видно народу обличчя судді,
Але суддів навчилися обирати,
Очі заплющивши, депутати.

* * *
«Королева полів» — кукурудза
Не зіграла сповна свою роль,
А на троні вже бачимо іншого туза:
В кукурудзі Ткаченко — король!

* * *
Куди — невідомо, а мчить паровоз,
Зупинку коммуна промчавши.
А в топку найкращі надії Мороз
Жбурляє, спокійний, як завше.

* * *
Головний принцип демагона —
Не боятись ні чорта, ні Бога,
А хто стане впоперек дороги —
Відправить до чорта на роги!

* * *
Дурак говорить від імені дураків,
На безлику посилаючись масу,
Ще й прикидається, ніби щойно зумів
Подзвонити на той світ Марксу.

* * *
Люди від природи безбожні,
В деструктивнім пориві вперті,
Серед нас політичні бомжі
Ходять, як ангели смерті.

* * *
У кожному Вілені,
Гіганті чи пігмеї,
Сховався хитрий Ленін,
Як жмурик в мавзолеї.

* * *
Що то є? Нічого не збагну.
Серце ятрять здогади немилі.
Страшно вмерти і лягти в труну,
Ще страшніш — ожить в глухій могилі.

* * *
В політиці стежечка звивиста
Може й на рівне вивести,
А Йван в передвиборний рейс
Вирушає прямий, як рельс.

* * *
Один сумує лежачи за містом,
Сумує інший в стінах халабуди...
А якщо я не буду оптимістом,
Хто, як не я, тим оптимістом буде?

* * *
Коли в демократа вселивсь генерал,
Він піде в бюрократію,
Багнетократія — його ідеал,
Наплювать йому на демократію.

* * *
Сни, як ангели, передсвітно
Розтають на холодній стіні...
Невідчутно і непомітно
Проминають найкращі дні.

* * *
Люблять визволять чужі народи
Без підстави і без причини
Істинні душителі свободи —
Люди без Батьківщини.

* * *
Злюще ординське плем'я
Бродить по наших полях і гаях,
Зрадивши рідне Нечорнозем'я, —
Тепер Атлантиду у бур'янах.

* * *
Скільки б людьми не крутило,
Не жбурляло в краї протилежні,
Світилом кермує світило,
Системи взаємозалежні!

* * *
До влади рвуться самозванці,
Гурт яничарів і заброд.
Але народ проснеться вранці
І скаже: — Геть! Я єсть народ!

* * *
МБР — планіда чи планета,
Може, препарат від радіації?
То Московська Бойова Ракета,
Що націлена у серце нації.

* * *
— Кажуть, українські націоналісти
Москалям люблять в очі лізти.
— Тому й не мали в Москві ніколи
Української школи!

* * *
Кажеш, куме, що віру в прогресс
Втратив так, як і першу жінку?
На здоров'ячко! Вий, як пес,
І бийсь головою об стінку.

* * *
— Маючи деякі серйозні знання,
Знаючи химерну історію козацтва,
Заслуговуєш, друже, на єдине звання —
Гетьман українського лайдацтва.

* * *
Підприємства в інфляції знемагають,
Але платять податки, немов оброк.
Виходить, що їх залюбки роздягають,
Як у під'їзді безвольних жінок.

* * *
Після слів, як сльозоточивих гранат,
Рядочків блаженних не без причини,
Матиме в Києві пам'ятник Робіндранат,
Певно, на вулиці друга свого Тичини.

* * *
Хто проживає на вулиці Бажана,
Замокають у нього штани й панелі —
Очевидно, зі страху він плоди пожина
Людини у сірій військовій шинелі.

* * *
Українці не мерзнуть в діаспорі —
В ріднім домі коцюбнуть від зашпорів.
Чужиною в батьківському краї
Автохтонів чужинець карає.

* * *
Написав супліку ветеран Ваня
До комісії в питаннях перейменувань:
— Лиш похерите вулицю Січневого повстання,
То чекайте нових січневих повстань.

* * *
Невідома брила,
Захопивши вночі місце
На території історичного заповідника,
Претендує стати відомим пам'ятником.

* * *
Накували нам роки зозулі...
А куди подівались ті роки,
Коли мама співала нам «люлі»
І приємніш не знала мороки?!

* * *
Бухбіндер — добрий мій сусід
Покинув раптом білий світ.
Але і там, у чорноті,
Лишивсь він добрим, як в житті.

* * *
Я нікого образити б не хотів.
Комуністи були і такі, і сякі.
Але ті, що й понині возносять катів,
Давно загубили ознаки людські.

* * *
Класик мене учив,
А я не дотумкав,
Що думки він не скінчив,
Не починаючи думки.

* * *
...Відбуяли бузки,
І погасли сузір'я конвалій,
Відцвітають акації,
Але засвітився жасмин...

* * *
Як сонце, скупане дощем,
Як музика із вуст медових,
Липке, солодке слово «ще!»,
В якому — шепіт, шал і щем
З ночей коротких, з ранків довгих.