Що таке паранормальне явище?
Те, чого досі наука не знає ще,
Що за межами глузду і меткого ума,
Чого куму не скаже навіть кума.

* * *
— Велика клітка з мавпами — такий цей світ, —
Казав мій друг, з яким порахуватись варт.
А я люб'язніший. На крутосхилах літ
Підтверджую, що світ — то є чудний театр.

* * *
В час демократії, про що б не говорили,
Людина все частіш розгублено мовчить.
На авансцені першими гримлять горили,
Людину ладні в мавпу перевчить.

* * *
Неправедні спішать у лоно правди,
Сліпим прозріння пророкують круки.
А вбивці ради процвітання справи
В сльозах дитячих умивають руки.

* * *
Можливо, щось колись казав невлад я,
Але людей топтать не міг і не хотів.
За справедливість і народовладдя
Кричать найбільш наступники катів.

* * *
І знов прозріння пророкують круки,
Знов мостяться сліпі в поводирі,
Щоб пов'язать народу ноги й руки
І розвернути до кривавої зорі.

* * *
У великому залі під куполом
Малувато людей непідкупних.
Навіть ті, хто кричить про ідею,
Вже контракт підписали з нею.

* * *
Кожен день волать про те саме —
То гидке заняття і сумне.
Те саме являє кожен день
На узліссі струхлявілий пень.

* * *
Карл Маркс і Карлик Марксенко — не пара,
Але ж бо той і той — одна примара,
Хоча в них різний статус і формат:
Як перший — лев, то другий — ниций гад.

* * *
Борці за волю не перевелись,
Але ж гуртуються борці за бариші.
Зажерливість росте, звіріє мисль
Й могильний холод поселяється в душі.

* * *
Той в бізнесі, той в думці багатіє,
Той заробляє із псевдополеміки.
А коли хлоп нічого не вміє,
Тоді пропихається в академіки.

* * *
Сидячи кличе до світлих вершин
Колгоспом розчавлене вбоге село
Всеслов'янський колгоспник № 1,
У комерції спритний зело.

* * *
В ідилічну й комічну епоху Америки
Нам грають на нервах політичні істерики.
...А він грає для неї на саксофоні,
А вона йому грає на сексофоні.

* * *
Липка і солодка, як дитяча цукерка,
Елегантно зітхає й мовчить елегійно.
Ви гляньте на неї! Тільки стажерка,
А робить імпічмент цілком професійно.

* * *
Нас очікують вельми недобрії
І колізії, і оказії,—
Прагнуть обри відкрить нові обрії
На диких просторах Євразії.

* * *
Поети співали, як жайвори в полі,
Про чару з кришталю і срібную креш...
Либонь, стільки випили в дружному колі,
Що самотужки не перепливеш.

* * *
Причесавши чуприну білу,
Єльцин зітхає і каже Біллу
Як давньому другу,
Думаючи про президентську потугу:
— Будь я в твоем здравии, Билл,
Я бы клинтоном Думу бил!
Я бы клинтоном снова и снова
Бил каждый день Селезнева!!!

* * *
Одні кажуть: «Так!», інші кажуть: «Не так!»
В одних очах смуток, в інших — безнадія.
У Бартерстані упав президентський літак, —
Яка ж то радість, яка подія!

* * *
Більшовик запідозрює більшовика
І тягне назад, у печерну еру.
Сивоненко не годен. На чолі ЦК
Поставити варто Степана Бандеру.

* * *
Комуністи вміють відправити на плаху,
Вміють довести суспільство до краху.
Але не знають механізму,
Як прийти до комунізму.

* * *
Коней зігнали в одній стайні,
І стали коні одностайні.

* * *
Що таке паранормальне явище?
Те, чого досі наука не знає ще,
Що за межами глузду і меткого ума,
Чого куму не скаже навіть кума.

* * *
Істина мені відкрилася вночі,
Як довкола встановилась мудра тиша:
Партія лише у саранчі
Найчисленніша і найлютіша.

* * *
У весняні розгойдані дні,
Коли спалює сонце туманів завісу,
Не повинні трухляві пні
Вирішувать долю лісу.

* * *
Якось я сказав, що на Сатурні
Владу захопили спритні дурні.
І — чому, не знаю — в той момент
Спохмурнів наш мудрий Президент.

* * *
Не боюсь говорити різко і навіть безтактно,
Коли заростає чортополохом священна ідея нації.
У колгоспі «Слава Україні!» украли трактор,
«Героям слава!» — пролунало з держадміністрації.

* * *
Бачили очі, що купували
За межею національної гідності,
І маєте, очі, що обирали —
Життя за межею бідності.

* * *
Не червоні й не жовто-блакитні,
Домінують підступні і спритні,—
Ті, що вас навесні ошукали,
Восени розшукають вас, як шакали.

* * *
Глянь довкола! Наче всі свої,
Так співають, ніби солов'ї.
Та прислухайсь, безнадійний мрійник:
Кожен другий — соловій-розбійник.

* * *
Карл Маркс і Карлик Марксенко в ці дні,
Нехай вони з єдиної рідні, —
Всім очевидна нині дивина,
Як муха, що літати вчить слона.

* * *
Бути чи не бути? Звичайно, бути,
Якщо не ускладнювать речі прості...
Поза межами глузду зникає майбутнє
У розумовій мало-за-безпе-че-ності.

* * *
Знов прагнуть ті самі запанувать над нами,
Що в «рай» вели. І знов — не сумнівайтеся! —
Вони усіх пороблять жебраками,
Аби кричати: — Жебраки, єднайтеся!

* * *
Совок живе, як гном
З уявою багатою:
Мріє землю копати совком,
А гроші гребти лопатою.

* * *
В час протистояння і полеміки,
Наскрізь пронизаний зненавидою,
Гнида пропхалася в академіки
І залишилася гнидою.

* * *
Дурень, кажуть, думкою багатіє...
А звідки у дурня думка є,
Якщо він нічого не вміє
І ні в чому не тумкає?!

* * *
Нормальні люди пишуть правою рукою,
А ненормальні роблять навпаки.
Якщо обходить доля Україну стороною,
То роль свою тут грають ліваки.

* * *
Людино ж ти моя дорога,
Весь вік все робилося з-під батога.
Прибрали батіг. І державний віз
Котиться й котиться під укіс.

* * *
Послідовно відома сволота
Плекає в народі Пол-Пота,
Аби вірив безтямний народ,
Що його порятує Пол-Пот.

* * *
Немає страшнішої доброчинності
В епіцентрі безвиході й безнадії,
Аніж право боротися проти злочинності,
Яке захопили державні злодії.

* * *
У них на кожному повороті
Співає Лучано Паваротті,
А у нас що не крок, що не поворот —
«Подайте!» — волає голодний рот.

* * *
Постійно проявляючи нестерпність,
Люто лається особа одна,
Щоб потрапить за дивну майстерність
До державного фонду лайна.

* * *
Помер господар. Зажуривсь шофер
І в мерседесі на той світ попер,
Щоб пан його щадив у пеклі ніжки
І не ходив на процедури пішки.

* * *
Як піднять виробництво — не має поняття,
Зате посилає реформам прокляття.
І знов кличе назад, до межі тієї,
Де самі все зганьбили партійні пігмеї.

* * *
Примітив із докторським званням
Квакає на рівні агітпропу.
Бо з його культурою й знанням
Страшно потикатися в Європу.

* * *
В Москві працюють цілі інститути
По виробництву політичної отрути,
Щоб з вельможної ласки Москви
Годувать таких дурнів, як ви!

* * *
У засадах бюджетної резолюції
Не передбачено платіжної революції, —
Далі платитимуть, як і раніш:
Злодюзі — мільйон, а трудящому — гріш.

* * *
— Що воно за люди, депутати?
— Ті, що жить не можуть без зарплати.
А якщо вони ще й комуністи,
Люблять на дурничку пить і їсти.

* * *
— А то правда, що найбільш мордаті
Голодують у Державній хаті?
— Після м'яса п'ють удень водичку,
А вночі гнуздають молодичку.

* * *
— О, які ж то бідні депутати!
За народ готові все віддати...
— Все! Хіба, як лицарі удачі,
Собі візьмуть лиш курорти й дачі.

* * *
Вірні слуги рідного народу,
Депутати п'ють джерельну воду.
А якщо вони ще й популісти,
Вміють без водички в попу лізти.

* * *
Економіку поклали на лопатки,
Проти глузду повівши війну,
І взялись впроваджувать податки,
Щоб їй заробить на труну.

* * *
Ті кличуть вліво, ті вправо,
Ті тягнуть назад незмінно.
А наш вибір і право —
Тільки вперед, Україно!

* * *
Таких допитливих немає ніде —
Все допитуються: — Де ж ми, де? —
Відповідаю вам, патріоти всесоюзні:
— Там, де й раніше, — в імперському гузні.

* * *
Відома партія вже не лає
Святого угодника Миколая,
Бо він має християнську звичку
Годувать ледачих на дурничку.

* * *
Якщо партія агресивна
Зветься прогресивна,
То слово прогрес означає
Те, чого в світі немає.

* * *
Достойний галицький бомонд
Відкрив Національний фронт.
Скоро замість пенсій лицарі химери
Будуть бідним видавати гвери.

* * *
За гостинним столом, зайшлий Ваня,
Ти жуєш і ковтаєш, як худобина, —
Що для тебе територія проживання,
То для мене свята Батьківщина.

* * *
Трубадури союзних уз
Сильні метою єдиною:
Комуністи пропили Союз,
Черга — за Україною.

* * *
Залишились від ратиць козла
На обличчі сліди у Павла,
А на скронях — пекучі ґулі,
Як дарунки страшної бабулі.

* * *
Ніби серед звірів у лісі я...
В хащі густі забрів.
Хтось каже: — Регламент...— Комісія...—
А я чую гарчання вовків.

* * *
Пороззявляли широкі писки,
Вірні ідеї, як смерть — чумі,
Стрімголов у партійні списки
Поспішають глухонімі.

* * *
Відомий північний ведмідь
До нас завітав у гості, —
Ридає оркестрів мідь,
В обіймах потріскують кості.

* * *
Я винен в тому, що холопи
В траву пошпурять булаву,
Аби добутись до Європи
Із Києва через Москву.

* * *
З епохи ординської Схід
Занадивсь ходити в похід,—
Хто не трудиться для народу,
Готовий щодня до походу.

* * *
Товариство стабільно п'яне,
Вас чекає сейсмічна зона,
Коли вкотре вже: «Гей, слов'яни!»
Будем чути із вуст Кобзона.

* * *
Увіходить Азаров у глобальний азарт,
Нарощує темп, як лавина згори, —
Податківець три шкури здирав не на жарт,
А тепер зажадалось здирать тридцять три.

* * *
Протестує голодний, лютющий народ.
Крики на площі і лемент масовий.
А їх лідер в буфеті жере бутерброд
І вливає у пельку сік ананасовий.

* * *
До вчорашнього дня прилип,
Як до труни мертвяк, —
Нині більше поширений тип,
Аніж в яблуках спілих черв'як.

* * *
Не знати нам ні волі, ні обнови
І не розквітне Україна-ненька,
Допоки будуть зверху Іванови,
А знизу слабодухі Іваненки.

* * *
Ініціатори адміністративної реформи —
Люди досвідчені і проворні,
Кабінети поміряють від паркета до стелі
І в Кабміні своїм роздадуть портфелі.

* * *
Галя в Трускавці посилено хотіла
Тільки лікування молодого тіла...
Що було там — знають трави й спориші,
Та відтоді Галя хоче ліків для душі

* * *
Кажуть, що острів Зміїний
Хочуть сусіди віднять в України.
Це неможливо. Бо острів Зміїний —
В залі парламенту України.

* * *
Що воно за тривожний знак?
Чи засторога бездумній братії?
Вільно розгулює Сокерчак
В саду української демократії.

* * *
На світі тьма-тьмуща химер і див,
Ще більше чуток і двозначних думок,—
Якщо Президент Сироту всиновив,
То нема сироти, є щасливий синок.

* * *
Дядя Вова і тьотя Ната,
Захопивши удвох бомбовоза,
Вступають нагально до НАТО,
Аби розбомбити Мороза.

* * *
Сміливіший за інших на світі,
Я намацав: сусідка — сповільнена міна,
А чуття, здетоновані в лівім лікті,
Переходять від Лялі в чуття коліна.

* * *
Уваги займу на одну хвилинку,
Щоб запитати у Кравчука:
— Чи повинен колишній Власник будинку
Балотуватися на Двірника?!

* * *
Обирають, як раніш обирали в партком,
Глузуючи над фахом і здоровим глуздом,—
У пошані той, хто з довгим язиком
І хто з чавунним партійним гузном.

* * *
Геройське заняття — боротися,
Та нізащо не працювати,
Щоб заслужено напоротися
На життя без зарплати.

* * *
Зліва хрюкало, мукало й ухкало,
Справа ахкало, бахкало й охало.
В центрі булькало, шикало й пухкало,
А вгорі кучманіло й полохало.

* * *
Навіть небо журиться —
Все хмариться і хмуриться.
Щось не те робиться на землі,
Коли Україна стабільно в імлі.

* * *
Згубним шляхом Ілліча
Пруть вони, як саранча,
Сказом розуму травмовані,
Ілліч-інфіковані.

* * *
Колишній ленінський піонер,
Що пхавсь в комуністи помалу,
Нині тіньовий віце-прем'єр
Тіньового хап-хап-капіталу.

* * *
Закон про рятування кажанів,
Звичайно, не заповнить казанів.
Але як будуть у голодних кажани,
Вони таки потраплять в казани.

* * *
Не бачив лісоповалу іще?
Допоможуть побачити чвари.
Паранормальне явище —
В отаманах живуть комісари.

* * *
Часи прегарні, дивовижні,
Всуціль реформаторські дні.
У Кабміну сім п'ятниць на тиждень —
І всі вихідні.

* * *
Голосистий депутат Василь
Годен докричать за кілька миль.
А коли озвучує дурниці,
Дзвонить так, як сторож на дзвіниці.

* * *
На зміну надії — тривога,
За смутком — хвилини безжурні.
І дурень, і мудрий — від Бога,
Та чомусь домінують дурні.

* * *
— Наше право поряд з вашим,
Де поплутав біс нас,—
Вождь трудящих перестрашив
І чкурнув у бізнес.

* * *
Не в тому крамольна суть,
Що чинодрали крадуть,
Вони й далі, щоб не пропасти,
Змушені будуть красти.

* * *
На великім шляху до мети
Пам'ятайте, зануди й приблуди:
— У цім світі всі люди — брати,
Та не всі брати — люди!

* * *
Вісім років дружив я з одним панком,
Що себе не ославив найменшою вадою.
Час минув. І розкривсь він захланним совком,
Який здатний дружити тільки з посадою.

* * *
Димова завіса демагога
Сповиває чорта в шати Бога,—
І тоді чорти найбільш проворні
Пурхають, як ангели, на Димплаформі.

* * *
Будем жити весело і браво,
Продамо свободу ні за гріш,
Коли знову виборять нам право
Мати тільки право — і не більш.

* * *
В умовах політичної епідемійки,
Коли полиняли всі прапори,
Вахтери пішли в академіки,
А двірники — в доктори.

* * *
І реалії, і химери
Творять серйозні дотепники:
— Ті, що у Франції — мушкетери,
Звуться у нас мушкетики.

* * *
Незалежна Україна у світі розміщена
Там, де утворилась історична тріщина.
Недарма відчуття, що свобода не вічна,
Збурює душу, як зона сейсмічна.

* * *
Роти перетворилися на пащі,
А замість слів — суцільний крик і рик.
У залі, де сидіть могли б найкращі,
Шахрай сидіти традиційно звик.

* * *
Завжди трудова і безсонна,
Як герой в передсмертнім екстазі,
Стабільно працює зона
Хіба що в ГУЛАзі.

* * *
Серед лідерів сучасної естради
Вирізняються лідери Верховної Ради,
Де співають надривно про щастя трудящих...
А Літренко співає за всіх найкраще.

* * *
Після Грат і багнетів,
У часи без зарплат
Минають часи поетів.
Гряде безпощадний Пілат.

* * *
Приймаючи ленінську позу,
У Сталіна взявши півпози,
Симоненко навіть Морозу
Посилає з трибуни погрози.

* * *
Торжествує правило золоте,
В якому промовці себе проявляють,
Ті, що люблять свистіти про те,
Чого традиційно не знають.

* * *
Натовп, як брухту звалище,—
Безликі, розчавлені форми.
Паранормальне явище —
На руїнах реформи.

* * *
Більшість залишається одноденками,
А меншість прилучається до високих ідей.
Чому стають докторами й академіками?
Щоб не загубитись серед розумних людей.

* * *
Докласти не зміг особливих зусиль,
Щоб стати самим собою,
Зате безрозмірні закони Василь
Лівою пише ногою.

* * *
Олова краплі в очах окаянних.
Очі кнурячі. Живіт як барило.
Грізно від імені вбогих і гнаних
Рикає рило.
Рикає рило.

* * *
На шляху до комунізму
Вибрав напрям шантрапізму.
І кричить: — Я комуніст! —
А всім видно — шантрапіст.

* * *
Жив, як вовчик в овечій одежі,
У чужому ставку крав щук.
А волає, що в Біловежі
Союз розвалив Кравчук.

* * *
Язиката тьотя Ната,
Що не годна жить без мата,
За дорученням Кіндрата
Проникає в надра НАТО.

* * *
Здавалось, була безпорадна вона,
Як давальницька сировина,
А під ранок прочумлена дєтка
Крутилась, як мотоциклєтка.

* * *
Золото закопали. Грошики розікрали
І заховали за виднокруги.
Їх імена увійдуть в аннали
З приписом точним: державні бандюги.

* * *
Злодій злодія ставить на посаду,
Рухає по службі алкаша алкаш...
Зблизька роздивляюсь нашу владу
І кажу їй лагідно: «Я — не ваш!»

* * *
Оббігай у стані вельмож ти
Кабінети найвищої хати,
Тоді оббігові кошти
Будеш нарешті мати!

* * *
Ті, що нас терзали і судили,
Залишивши в спадщину могили,
Вимагають у знедоленої нації
За свою роботу компенсації.

* * *
Комуністи сильні в боротьбі,—
Чорту запродавши власні душі,
Сплять удень і бачать: на вербі
Сяють, ніби лампи, груші.

* * *
Одних убили, інших купили,
Третім душі загнали в тлін...
Діти пропащої сили
Встануть не скоро з колін.

* * *
Триває затята словесна війна,
В якій остогидло мені,
Коли замагає брехун брехуна
Тільки в масштабах брехні.

* * *
Компартія не помилялась ніколи й ніде,
Являючи силу ласкаву і грізну.
...Комуніст комуніста на розстріл веде
В ім'я торжества комунізму.

* * *
Лжепророче, думав не раз ти,
Що б то в народу вкрасти?
І нарешті народ, як на горло, скарав:
Ти в нього майбутнє украв.

* * *
Регоче сонце рано-вранці,
Лоскоче промінням дівчат і вдів...
Інваліди розумової праці
Претендують на роль вождів.

* * *
Власним лайдацтвом пригноблені,
Ми не бачим, хто нищить націю,—
Поряд з нами двоногі чорнобилі
Сіють в душі людські радіацію.

* * *
Нашого залу примітна обнова —
Військова виправка Іванова.
З трибуни представивсь затятим совком.
Він сидить, як десантник перед стрибком.

* * *
Соціальних ідей проповідники,
Знедолених друзі й подруги
Найчастіше — останні негідники,
Хапуги і перші бандюги.

* * *
Всі податки скасувати! А натомість
Ставку піднять якнайвище
І обкласти одну нерухомість —
Кла-до-ви-ще.

* * *
Закон про зброю, розглянутий нами,
Треба приймати негайно,
Щоб кожен, хто дриґає досі ногами,
Здригнувся і став недригайлом.

* * *
Митці споконвік чистоту бережуть,
Поривами збурені світлими,
Полотно тротуарів метуть і метуть,
Як вічними пензлями — мітлами.

* * *
Поговорили. Помахали руками.
Зробили до єдності крок.
Кажуть, обмінялись думками,
Не маючи власних думок.

* * *
Кожен гордий капітан
Має власний капітал,
Обмінявши корабель
На гаман з чужих земель.

* * *
Вам бракує формату лоба,
Щоб збагнути, тупоголові:
— Злобу породжує злоба,
А любов виростає з любові.

* * *
Пан Ніхто як політична одноденка
Горнеться до пана Димовенка,
Щоб над Явором з безтямної любові
Запалити вогні яворові.

* * *
Майстри складать партійні списки
Пороззявляли в залі писки.
Настала омріяна мить,
Кого треба, публічно вкусить.

* * *
Життя у скруті, та життя триває,
Хоча заводи зупинились в Україні й на Русі.
На ногу вперто економіка кульгає,
Політики на голову кульгають ледь не всі.

* * *
Я все частіш себе на помислі ловлю,
Що треба брати нам свободу в оборону,
Бо ж демократія — не суть: що хочу, те роблю,
А суть: лиш те роблю, що по закону.

* * *
Позбирались з усіх усюд
Імперії діти безбожні,
І дурять хрещений люд
Комуністичні бомжі.

* * *
Погамуйтесь, московські повії,
І простіться з імперською косністю!
Україна не родом з Росії,
Україна родом із космосу.

* * *
В своїй логіці вельми убогій
Паращук сповідує партійний інтерес.
Він проти японських технологій,
Бо він за технології КПСС.

* * *
Набридли хаос, і химери,
І знахабнілі холуї.
Йдемо до кам'яної ери,
Де своїх пожирають свої.

* * *
Думок важкі дереворити
Залягають в душі на дні...
Потерпаю, що вмерти легше, як жити,
Пісні забуваю веселі, співаю сумні.

* * *
Ми жили в цім світі, як уміли,
Та в кожного доля гірка-прегірка:
Одні з нас по тюрмах сиділи,
Інші сиділи в ЦК.

* * *
Безіменний політик натхненно
Голосує весь час поіменно,
Певний того, що ти і я
Безіменне затямим ім'я.

* * *
Чи в Житомирі, чи в Одесі
Мер сидить в мерседесі.
А пора сидіть спритняку
Голим задом на їжаку.

* * *
Демократичні лави ще
Зможем зміцнити чи ні?
Паранормальне явище —
Визрівання свободи в труні.

* * *
В своїх поглядах непорушний,
Серед жінок не монах,
Кажуть, Михайло Ратушний —
То Слава Стецько в штанах.

* * *
Що там слушного не говори
Про незмінність в постійних змінах,
А найвідвертіші договори
Підписують на жіночих колінах.

* * *
Славу Стецько в її дні невеселі
Провіщав молодий охмелілий народ:
«Готовься к великой цели,
А Слава тебя найдет...».

* * *
Ніде в світі ще не було демократії,
Яку ми здобули... для партократії,
Що під синьо-жовтими прапорами
Жене Україну до останньої ями.

* * *
Кожної тварі по парі — у рятівний ковчег.
Кожна врятована радує пара Ноя.
Слава Богу, позбулись гидких гастрономних черг.
Та примножуєм черги до цвинтаря... Паранойя.

* * *
На вулиці Богдана-Зіновія-Леніна-
Хмельницького
Березневі коти гасають за березневими кицьками.
А я меморіально ступаю від дошки до дошки,
Цокаюсь із небіжчиками і за кожного п'ю
потрошки.

* * *
— Куди подівся Губарець,
Відомий співець і борець?
— Пробачте, не знаєм такого співця.
— Тоді ви не знаєте Губарця.

* * *
Про яку недоторканість мова, любі,
Як вона уже в третьому шлюбі?
Хіба можна зняти, ясна холера,
З неї чергового кавалера.

* * *
Допоможи блаженним, Боже,
Не повторити подвиг Ікара!..
Працювати по-чорному й дурень може,
А дурнями править — то Божа кара.

* * *
Якщо Вашій логіці не труба,
То скажіть мені, моя люба,
Чому це раптом повинна верба
Шелестіть листям дуба?

* * *
Навіть в часи небезпечні й злиденні
Поет був людина аж ніяк не тупа,
Він кращі твори про партію й Леніна
Написав ще тоді, в УПА.

* * *
Як повноважний представник ОУН
Поет-патріот потрапляє в ООН
І там на рівні героїчного січовика
Промовляє з трибуни во славу ЦК.

* * *
Наскільки прояснилось мені
В сміхотворні хвилини прегарні,
Бувають байки не смішні
Навіть у пишній Байкарні.

* * *
У замаскованім під агітпункт сараї
Зібралися на пленум самураї.
І ухвалили: справжній самурай
Себе відправить сам у рай.

* * *
Покинув наші столи занюхані
І поїхав далеко-далеко.
Але дбає про нас і в Мюнхені
Делікатний редактор Деко.

* * *
Як нюанс, як тонкий натяк,
Що спрагу тримає на посторонку,
Виникає питання: — Конструктор Товстяк
Творить гонку чи самогонку?

* * *
Супермен програв у карти
Свій розкішний супермаркет
І за містом з іномарки
Вигріб долари і марки...
Там, де він їх закопав,
Утворивсь коньячний став.

* * *
Дурепа ти, репана дура,
Як небо в негоду, похмура,
Порожня, як даль виднокругу,
Як чаша, що йшла по кругу.

* * *
Як тільки подумаєш, стає весело й страшно,—
Відколи нам, темним, присвітив мирний атом,
Старший брат виявився не старшим,
Більше того — навіть не братом.

* * *
Псевдопатріоти і псевдомесії,
Правонаступники Сталіна й Берії!
Я виступаю не проти Росії,
Я виступаю проти імперії.

* * *
Кореневич шляхами Сковороди
Все життя маскував свої зримі сліди
І сміливо про себе в статті написав:
— Ловив КДБ його, але не впіймав!

* * *
Коли вам бракує поважних думок,
А словам на папері не тісно,
Ви тулите легко до рядочка рядок
І в сльозі умиваєте пісню.

* * *
Росте капуста в мами на городі,
А в ній хвостами блимають зайці.
Вона зайчатам качанами годить,
А ті не вдячні за принади ці.

* * *
Ні з сього ні з того на перше квітня
У вуйка Миколи згоріла дровітня.
А сусід це сприйняв як знаменну віху
І каже: — Яскраво почався день сміху!

* * *
Скромний лірик, що часто зітхає
І вірить в державність, нівроку,
Поза сумнівом, право має
На високе звання «Кучма року».

* * *
В мить критичну і екзотичну
Кум куму притиснув на мить,
Аби партію куму-ністичну
За кумпанію відновить.

* * *
Єльцин зустрівся із Кучмою під Москвою,
Сіли за гарно накритий стіл.
І каже Єльцин: — Рад встрече с тобою,
Я пью за тебя, друг Билл!

* * *
Просто, як до камери, у майбутнє дверці
Вічний «зек» готовий розчахнуть ривком,—
Йшов двадцятим віком з Леніним у серці,
А в нове століття — в серці з Марчуком.

* * *
Нас у пекло загнали
Не святі ідеали,
Позаяк ті святі ідеали
Злодюги приватизували.

* * *
Що далі від азійського насильства,
То ближчі європейські виднокола,—
Ми йшли у відкрите суспільство,
А прийшли у суспільство голе.

* * *
Я вже говорив не раз
І бадьоро підтверджую віршем:
— Поки що у нас все гаразд,
Але буде ще гірше.

* * *
Політик-лайдак, що глибокі знання
Іґнорує, як зайву мороку,
Виборює врешті естрадне звання
«Луків року».

* * *
Уривається в майстра терпець,
Рвуться тихі, терплячі серця...
— Ой, вже краще жахливий кінець,
Як цей жах без кінця!

* * *
Сховався український дух
В цупкий баранячий кожух.
За повелінням сатани
Людьми кермують барани.

* * *
Охунвейбінений комуніст
Заглядає коту під хвіст
І показує людям, шахрай,
Дорогу в омріяний рай.

* * *
Укази, прокази, накази, аврали...
Волають про хліб, хто роботу проспав...
І знову відомі сурми заграли,
А час зарплатні не настав.

* * *
Поки є в нас Коломия,
Під хомут не піде шия,
Поки є у нас Говерла,
Україна ще не вмерла.

* * *
Я був. Я бачив. Я робив,
Хай синяків і ґуль набив.
Я рад, що мій обрали шлях
Вже й ті, що спали по кущах.

* * *
Із глибин країни-ненажерії
Лине стогін в усі віки,—
Поки в світі будуть імперії,
Доти будуть і жебраки.

* * *
Друзі, доброго слова варті,
Кожен до слави відкритий лицем,
Живого класика в столичнім театрі
Привселюдно ховають живцем.

* * *
Допоки на мертвих вершинах
Крижаніють льоди нічиї,
Будуть в зелених долинах
Дзвеніти живі ручаї.

* * *
Спритняки й блюдолизи в пошані нині,
Колекціонують звання й ордени...
— А коні, що тягнуть, знати повинні:
Їхньої в цьому немає вини.

* * *
Моїх сумнівів світлий співавтор —
День похмурий у затінку тихому.
Я не знаю, що буде завтра,
Та сьогодні шукаю виходу.

Ми чесно орали занапащену ниву,
Певні того, що душителям воздамо.
І з жахом збагнули у мить нещасливу,
Що виорюєм давнє ярмо.

* * *
Кожен розумний знає,
Що на світі щастя немає,
А життя — як листок за водою.
Але є неповторні дороги,
Що ведуть нас до перемоги
Над нещастями і бідою.

* * *
Уся біда в тому,
Що триває непевний час,
Коли спад підйому
Стабільно пригнічує нас.

* * *
Якщо до булави
Немає голови,
То добирають посаду
Тільки по заду.

* * *
Привселюдно відома свинюка
Пищить, верещить і хрюка,
Запевняючи електорат,
Що кабан пацюкові — брат.

* * *
За здобуте дорого заплачено,
Тому й дороге здобуте.
А те, що навіки втрачено,
Богом не буде забуте.

* * *
Народилися — здивувалися,
Як довколишній світ роздивились,
І собою самі запишалися,
Що в красивім краю народились.

* * *
Украли у мене мою країну,
Залишивши у назві, як звук, Україну,
Щоб без мови і пісні у звуці німім
Не помітив я в імені псевдонім.

* * *
Виникає недовершене із недовершень,
Як веде в нікуди дорога...
Адам, як відомо, був першим,
Але не заступником Бога.

* * *
За примхою долі пігмеї
Опиняються в апогеї,
А далі, щоб стати обранцями долі,
Пігмеї хапаються за пістолі.

* * *
Запитав Іван молдавана:
— Чим відрізняєшся від Івана? —
І сказав йому молдаван:
— Тільки тим, що я не Іван.

* * *
Я дорогу свою не вигадав —
Вибрав те, що угодне Богу.
А хто в мені шукає вигоди,
Той ступає на іншу дорогу.

* * *
Хто — кого чи хто за кого,
В Рік Кота тримайсь за хвіст.
Зліва й справа — неспромога,
І горить по центру міст.

* * *
Ненадійна в того справа,
Хто згубив свій глузд давно.
Гроші зліва, гроші справа,
А без грошей — шлях на дно.

* * *
Жить — як жив — смертельно скучно.
Зліва й справа — злиднів рать.
Як нам жити? ЗНАЄ Кучма,
Та не квапиться сказать.

* * *
Знає Кучма чи не знає?
Чи не квапиться сказать?
Море злиднів грізно грає,
Наступає злиднів рать.

* * *
Ті лементують, як мамині паїньки,
А ті грошики шлють до чужих земель.
Лиш гарант рівноваги каже: — Без паніки,
Коли тоне розхитаний корабель.

* * *
В залі шобло голосисте,
До трибуни біготня.
Пруть клоновані марксисти
Й Іллічева байстрючня.
І також — ані бельмеса —
Як спинити злиднів рать.
Бо давно вже інтереси
Звикли власні захищать.

* * *
Лине рокіт з Гундермеса,
Чути лайку із Москви.
Ленінці — ані бельмеса,
Вершники без голови.
Кому — вмерти, кому їсти,
Кого — кинуть на боби.
Зводять липові марксисти
Все до нурту боротьби.

* * *
Із печери виповзають
Знову твердокам'яні.
За одне лише змагають —
Як вернуть прожиті дні?!
Як би так воно зробити,
Щоб нічого не робити,
Але буть на висоті...
У народу на хребті.

* * *
Щоб на радість сатані
Волю затоптать в багні
Й відживить прокляті дні,
Вписані у трудодні:
«Ні корови, ні свині —
Тільки Сталін на стіні».

* * *
Стерво. Отой старий тип,
Що наклав на свідомість табу.
Стилізований стереотип,
За життя у стандартнім гробу.

* * *
На постаменті гір
Наша воля сягає зір.
А люди, що духом кволі,
Не знають ні волі, ні долі.

* * *
Муйся прибрав собі «ко» —
І став Муйсіяненко.
Роздобув стару зброю іржаву
Й разом з Марксом руйнує державу.

* * *
Добре, що є в людей очі,
Добре, що є в людей вуха!
Такого збуди серед ночі —
Він скаже про те, що слухав:
— І Марксу, і Леніну дякую,
І залізним наступникам Сталіна,
Що людина з такою мордякою
За голодних кричати поставлена.

* * *
Винні і без вини,
Чисті й заляпані в грузь,
Сподвижники сатани
Ведуть у майбутнє взадгузь.

* * *
— Нам не потрібні народні обранці —
Ні демократи, ні республіканці.
За мафіозі голосуємо радо ми —
Може, поділяться з нами украденим?!

* * *
— А нам, горлохват-одноденка,
Аж ніяк не потрібні такі голоси,
Про які би сказав Шевченко:
«За шмат гнилої ковбаси
І Україну продаси...»

* * *
Звикли мати блат за норму
Для підтримки організму
Й видають свою блатформу
За платформу комунізму.

* * *
Далеко Марченку до Марчука,
А до Маркса щільненько близько,
Як поряд Наталки ласкава рука,
А ноги ступають, де слизько.

* * *
Людям добре видно асів
Популістських викрутасів:
Від Літренко й від Мороза
Однакова йде загроза.

* * *
Воно наросло між отруйних зел,
Закріпилось між чортополоху.
Воно щире, як той козел,
Що бравсь молочком напоїти епоху.

* * *
— Голда Ветер, Голда Ветер,
Ты ведь громче всех на свете!
— Навіть Маркс, пияк і бабник,
Вам у буйстві не порадник.

* * *
Ткач добре тче свою тканину,
Й шанують майстра як людину.
А що Ткаченко в дні змагань
Так тче, що мліє сам Довгань?

* * *
В ткача тканина гарна й нова,
А що ж Ткаченко тче нахрапом?
За повелінням Селезньова —
Старий, як смерть, червоний прапор.

* * *
Є думка, що кандидатура Кучмина
Вельми цікава на шляху до мети,
Якщо Україна мучена-перемучена
Не пошле нас під три чорти.

* * *
Який прогноз? Мене вкидає в дрож,
Тому спішить з прогнозом не берусь,
Коли нам кажуть: — Кучма-то хорош! —
І тут же уточняють: — Хорош гусь!

* * *
Всіх сил докладемо і помаленько
Зіпнемось на ноги й гайнем догори.
— А хіба в Президенти не йде Симоненко?
— Він з Морозом воює за прапори.

* * *
А той, замість того, щоб змагатись зі злом
І всіх твердолобих брать на таран,
Будь-що прагне Ющенка зробити козлом,
Аби доказати, що сам не баран.

* * *
Порожня, як бочка винна,
Під сонцем пекучим порепана,
Дульсінея знати повинна,
Що дуся вона, дурепа.
Дунька репана.

* * *
Лоскотати майстер дам
Відлітає в Амстердам,
Щоб із паспортом Панами
Стати паном над панами.

* * *
Об'єднані соціал-демократи —
Можлива в майбутньому влада.
А тоді вже побачим, хто брати
Буде більше — вони чи «Громада».

* * *
Коні басують невинні
На головній переправі.
Не винні, що хрюкають свині
І лають в оборі лягаві.

* * *
Форми постали з праформи,
Що втоптана в глину нації...
І недаром псевдореформи
Вінчають добу деградації.

* * *
Коні плугують у полі,
В юрмищі скаче горила...
А вітру в макітрі доволі —
Ну, хоч напинай вітрила!

* * *
Теле-факір пан Зеник
Озвучує чорний ящик:
— Те, що будує Пинзеник,
Суслов ламає краще!

* * *
За руки взялись горили,
Танцюють під куполом дружно,
Ще коні не заговорили,
А вершникам стало сутужно.

* * *
Лиш вірний брежнєвець Суслов,
Повернутий взад головою,
Морозить письмово й усно,
Морозить зимою й весною.

* * *
Коні басують, не винні
У нашій тяжкій неславі.
І тому так хрюкають свині
І лають в оборі лягаві.

* * *
Богу віддавши в сповіді дань,
До неба Толстой відкрив двері.
А «Исповедь» власну видав Щербань
Без мук і на кращім папері.

* * *
Поки грабують серед білого дня,
Поки в пекло відкрита дорога,
Читайте «Исповедь» Щербаня
І забудьте писаку Толстого.

* * *
Депутат Дем'ян,
Як завжди, полум'ян.
Та міг би для рідної неньки
Сказати щось свіженьке.

* * *
Нової епохи пещеник,
Спершу викопай власну грядку,
А потім роби, як Пинзеник,
Реформи, що прагнуть порядку.

* * *
У нас на околиці
Виросло три науковці,
Але біда в тому,
Що стали край гастроному.

* * *
Єльяшкевич довів нам знову —
Поліглотом далеко поїдеш!
Хто згадав українську мову,
Залюбки той згадає ідиш.

* * *
— Народ знову за своє —
Мало партія дає! —
Наша партія не лярва,
Щоб давати за доляр вам.

* * *
Відомим ораторам — «Браво!».
Вони ладні на смерть стоять,
Щоб відстоять високе право
Привселюдно з трибуни брехать.

* * *
Давня пекуча проблема
І давня замацана тема,
Що не варта овацій
На хрещатих дорогах націй,—
Хто з нас корінні, а хто ні?..

* * *
Якщо ми з вами всі
Родом із Київської Русі —
І місцеві корифеї,
І українські євреї,
То з БОЖОГО благословіння
Маємо спільне коріння,
Що під свист ятаганів
І гуркіт ординських підків
Сягає в глибини віків.

* * *
Народ корінний. На шляху до мети
Через злети й важкі падіння
Він тоді корінний, коли предків хребти
Повростали в столітнє коріння.

* * *
Тож виймаймо з-за пазух каміння
У ці схарапуджені дні,
Бо ми корінні!
Наше коріння в Києві,
Де топталися орди Батиєві
Й відкотилися на Москву,
Наших предків загнавши в криваву траву.

* * *
І делікатність мені не чужа,
І не йду до людей зі злом,
А скажу: — Як обрали в парламент Чижа,
Він себе уявив Орлом.

* * *
Програму стиснувши в правиці,
Радикали рішучі незмінно,
І до матері, як до лошиці,
Волають: — Вперед, Україно!

* * *
— Що відбувається нині з нами,
Колись гайдамаками і козаками?
— Землею Тараса грузькими шляхами
Українська ідея мандрує з торбами.

* * *
Макаки п 'ють пиво, закусюють раками
І по-макаськи говорять з макаками.
А Сєва з Блягузнівки горішками хрускає
І в одеському барі, як Жора, блягузкає.

* * *
Міські люди з сільськими ознаками
У скверику собак вигулюють по-свійськи.
Говорять по-сільському. А от із собаками
Спілкуються виключно по-російськи.

* * *
В Базарстані сенсація
всі газети роздраяла,
Яко вість наукова і далеко не штучна:
В передвиборній гонці переміг Базарбаєва
І за рейтингом всіх переборює Кучма.

* * *
Чуркіну начхати на дороговизну —
Він створив могутню Партію Краси:
Псам бродячим — з Риму! — привезуть
білизну,
А котам — з Парижа! — голубі труси.

* * *
В КПУ лунають обурення голоси:
Як це так, що у Рік Кота
Без них збудеться пролетарська мета?
І чому це раптом Партія Краси
Видає бродягам не червоні труси?!

* * *
Позбирались в гурти недбало
І врізнобіч побігли сторчма.
«Християн» забагато, «лібералів» замало,
А діяльних людей — чортма!

* * *
Коли розмита в ДемПУ мета,
А душа безтілесна,
Тоді у неї кожна п'ята
Ахіллесова.

* * *
Сповнений високих дум,
В депутати спішив кандидат
І заприсягся, що струм
Буде мати електорат.

* * *
У полоні рожевих химер
Кандидат шпетить кризу з глумом
І не важить на те, що прем'єр
Електричним завідує струмом.

* * *
В залі тиша солодка щемить,
Перший ряд піднімає лапочки.
Раптом — блись! — і в єдину мить
Погасли, як очі, лампочки.

* * *
Кандидат на трибуні завмер
І насупився, мов Герострат:
— Я поки що вам не прем'єр,
Щоб освітлювать електорат!

* * *
— Ти на думку народу зваж,—
Дід озвався із темноти,—
Йдеш до нас, то включай вольтаж,
Щоб не був ПУСТОВОЛЬТЕНКОМ ти.

* * *
Доморощені сексуал-демократи,
Позашлюбні діти народу,
Не здатні ні жить, ні вмирати
За нашу і вашу свободу.

* * *
Зачаровані рідною чаркою
І всеукраїнською сваркою,
Аматори фіктивного фронту
Самі поспішають до ешафоту.

* * *
Елеґантний, як срібний павук,
Що під стелею сіть снує,
Заснував Академію маргінальних наук,
Щоб уславить ім'я маргінальне своє.

* * *
Чаша неба бездонна
Холодним дощем набрякла...
Не врятує краса Аполлона,
Нам потрібна сила Геракла.

* * *
Не видно ні реформ, ні порядку,
Немає ні гармонії, ні краси.
Тоді читай написане спочатку
І дізнаєшся, хто ти єси.

* * *
Давно я знаю цю породу,
Що кричить від імені народу.
Ще Тарас пояснив, хто ви,—
«Підніжки, грязь Москви...»

* * *
Невже збагнути ви негодні
Тих закликів неблагородних?
«Повстаньте, гнані і голодні» —
Вам кажуть ті самі сьогодні,
Хто вас загнав у стан голодних.

* * *
Співвітчизники повинні
Схаменутись при нагоді,
Коли пруть сусідські свині
Все розрить у нас в городі.

* * *
У псевдошляхетнім «Дюльбері»
Товариство, уваги варте,
Від сніданку і до вечері
Програє Україну в карти.

* * *
Крутий, як нащадок Батиїв,
Все кличе в похід на Київ.
Вже пора помогти крутому
Повернутись навіки додому.

* * *
Двоє давніх друзів, кожен в німецькій футболці —
Спекулянт і комуніст — появились на барахолці.
Один перепродував, другий проповідував зло,
Та однаково разом збували чуже барахло.

* * *
Ведмеді, вовки і шакали,
За «рівність» затяті борці,
Домоглися, щоб їм записали
В лісових паспортах: зайці.

* * *
Не знають перевертні приневолення,
Посланці наруги, сваволі гінці...
Козулю зжеруть чи розшарпають оленя,
То в капусті ховаються, як зайці.

* * *
Розбіглись друзі. Хто куди.
Хоча б один з'явився в хаті.
Хто став під церкву від нужди,
А хто вже вибивсь у багаті.

* * *
Козир-дівка завжди права,
Коли й каже, і чинить невлад:
Не потрібна їй голова —
Все вирішує пишний зад.

* * *
Поміж скель, попід гору, все ближче до хмар
Йти і йти кожен день — то не штука.
А позаду — чи гавкіт, чи відгомін чвар,
А над головою — важка каменюка.

* * *
Язикатий, як шабля Будьонного,
Домінує брехун у товпі...
Я родом з чекання безсонного,
З яким розминулись ледачі й тупі.

* * *
Для того, щоб далі в демократію грати
І ширить свободу за виднокруги,
Укріпляти потрібно залізні грати,
Щоб свободу з-за ґрат споглядали бандюги.

* * *
Паскуда тулиться до паскуди,
Гад обнімається з гадом.
А подонок торує дорогу в НІКУДИ
Залізобетонним задом.

* * *
Типовий тип до покровителя прилип,
Лащиться, скімлить і бреше типовий тип...
Кожен, кому потрібні покровителі,
Не потрапить у небожителі.

* * *
Неоплачені борги,
Що ростуть до безмежності,—
Продумано створені вороги
Державної незалежності.

* * *
Минеться непевний час,
Настане нова доба.
І тоді добрим людям — газ,
А шахраям — труба.

* * *
Життя минає без життя,
У зіткненнях тріщать лоби.
І раб перейде в небуття,
Як і баран — без боротьби.

* * *
Геополітичні модерністи
Люблять нашій славі в морду лізти.
Вперто люди без честі і слави
Пруть на чільні державні лави.

* * *
Якщо ми справді дужі
І в чистоті суворі,
Знайдемо не в калюжі,
Знайдемо в небі зорі.

* * *
Мислення наше в'яле ще,
Настояне на деградації.
Паранормальне явище —
Посмертне відродження нації.

* * *
Знав раніше «від» і «доти»,
Брав дозвіл на букву й звук.
А нині який і хто ти?
Без обмежень дундук.

* * *
Солодкий на язик скупердяй
Все тягне в свої пенати.
Дуже любить казати: «Дай!»
І соромиться слова: «Нате!»

* * *
Довкола пишного карапузика
У саморобному лавровому вінку
Дзвенять пісні і стогне музика,
А під ногами — правда в сповитку.

* * *
За життя демократи,
Посланці глини й глею,
Записалися в експонати
Історичного музею.

* * *
Росте український плач,
В кожній билинці щемить.
Не поборе його і Драч,
Особливо, коли мовчить.

* * *
Хто справу не годен довести до кінця,
Той прагне набути імідж бійця.
Через те я у небо, мов дим, пливу
Разом з іміджем ДемПУ.

* * *
Політики, як циркові артисти,
Під куполом ширяють гонористо,
А ноги провисають. Акробати
Не вміють твердо на землі стояти.

* * *
Не радість і не розрада
Для людей, що сидять в галоші,
Ота грошовита громада,
Що чужі нагромадила гроші.

* * *
Якщо вас не убив мирний атом,
То уб'є врешті-решт мафіозі.
Світ відновиться, як депутатом
Стане вічний спориш при дорозі.

* * *
Чи то від скромності, чи з обережності,
Чи то йому слава п'янка надокучила,
Але в річницю Державної Незалежності
За мене не випив засмучений Кучма.

* * *
Верхотурна структура, як ЦК, гонориста,
Знаменита в роботі недбалістю,
Добивається статусу Товариства
З обмеженою відповідальністю.

* * *
Зробив на копійку, а вкрав мільйон
І перечислив за виднокруги.
Діяч у законі, він любить закон
Разом з орденом «За заслуги».

* * *
— Як ся маєш? Як справи? — Ну, геть мене
Задовбали в новому статусі.
— Веселіше,— кажу,— як у Гетьмана,
І краще, як може статися.

* * *
Наколи оживе імперія
У сяйві кремлівських звізд,
Для українців Сиберія
Буде відкрита без віз.

* * *
Ми чесно орали занапащену ниву,
Певні того, що душителям воздамо.
І з жахом збагнули у мить нещасливу,
Що виорюєм давнє ярмо.

* * *
Тебе на льоту підхопив народ
І ковтнув на льоту, нівроку,
Бо ти у житті був, немов бутерброд,
Не з того намазаний боку.

* * *
Ти сидиш на бобах. І я поміж бідними біб ділю,
А він процвітає. І голос його гримкотить до небес,
Коли він речисто читає невігласам Біблію,
Як читав цілий вік свій історію КПРС.

* * *
Ті поле орали, ті в космос ракети слали,
Ті ліс валили в тайзі, роздираючи руки
до ран,
А на чільному місці в музеях слави
Красувався один «богорівний» бовван.

* * *
На шляху до світлої мети
Кожен розумний народ
Перш, аніж далі йти,
Мусить мати свій поворот.

* * *
Нами пройдено шлях із трагедій і драм.
Ми позбулись іржавих накинутих пут.
Та чому і понині, де мав бути храм,
Над душею нахабно навис агітпункт?

* * *
Ті, що були першими,
Чесними, порядними,
Свою справу звершили
Й стали другорядними.

* * *
Ті, які ховалися,
Рот відкрить не сміли,
По хребтах піднялися,
Нам на шию сіли.

* * *
Маємо конкретні результати
Нашої відкритої боротьби,—
Одні національні втрати
Там, де ми потрощили лоби.

* * *
Миша у позі щуряки
Показує мишам знаки,
Щоб дрібнота повірила в трюк —
Перед нею Верховний Пацюк.

* * *
Патріот записав у щоденник,
Мов поеми нової главу:
«Я люблю український вареник
Так, як гетьман любив булаву».

* * *
Ненавиджу ваше безвір'я
І життя традиційно ледаче.
Відлітаю в своє Сузір'я,
Де мати за мною плаче.

* * *
Праправнук у світі химер
Заговорив зі мною
Мовою чужою —
І я вдруге помер.

* * *
Праправнук озвався знову
Із глибини небес.
Я упізнав рідну мову —
І воскрес.

* * *
Живу як людина горда,
Наразі не гину з голоду.
Ні склочник, ні держиморда
Мені не морочать голову

* * *
Вершини мудрості не багатьом доступні,
Бог дар безцінний не усім послав.
АЛЕ НІ В ПЕРШІМ, АНІ В ТРЕТІМ СТУПЕНІ
Не знав про мудрість Мудрий Ярослав.

* * *
В нову добу біля нового трону,
Коли на розум об'явили заборону,
Меткі придворні, в мудрості притуплені,
Взялися мудрість поділить на ступені.

* * *
Той мудрий в першім, той у другім ступені,
Той здатний в третім щось там прояснить.
Придворні в формі, їм цілком доступній,
Навчились мудрість між немудрими ділить.

* * *
І пришелепки потяглись до трону,
Готові тронові служить до скону,
Лише б вони були у славі скупані
І мудрістю наділені в якімсь там ступені.

* * *
За предковічним валом Ярослава
Лишилась мудрість і оружна слава.
По сей бік валу діють пришелепки,
Щоб древню мудрість потрощить на щепки.

* * *
Ми діти шляху многотрудного,
Вийшли з виру принижень і мук.
З нами дух Ярослава Мудрого,
А не бляшка з тремтячих рук.

* * *
Віддзвенів, відбуяв під дощем
Радіоактивним і напрочуд весняним...
Справді, паранормальне явище —
Цей світ ненормальний любить до нестями.

* * *
Сонцем залита днина.
Золото ллється з вершин.
Відчуваю, що син мого сина
Також мій син.

* * *
Ще прийде час. Затісним тобі, сину,
стане перевантажений світ.
Ти помандруєш у пошуках забутого
і незбагненного,
Щоб на край світу, біля озера,
як любов, безіменного,
Розшукать у траві мій останній,
мій усміхнений слід.

* * *
По-осінньому щемко і тихо в хаті,
Здається, що схлипує кожен стільчик...
Давно відлетіли у вирій пернаті,
А з ними і мій Соловійчик-Андрійчик.

* * *
У принца Сіадука
Папуаси украли внука
І сказали у слушний час,
Що він також папуас.

* * *
Дядько й дідько — світ і антисвіт,
А назви походять від слова «дід»,
І в комині відьма, і підлога, і дах —
Тримається дім споконвік на дідах.

* * *
Святий Петро був покровителем худоби,
Він словом Божим гурт святий беріг.
Перевелись у пастві скнари і нероби —
Апостол мав напохваті Петрів батіг!

* * *
Приймак у Приймака в оренду взяв кулак,
Став перед дзеркалом, прийнявши позу горду,
І мовить так: — Від мудака не втік мудак! —
І затопив собі самому в морду.

* * *
Злодій і бабник, брехун і пияк,
Себе вгамувати не може ніяк.
Відколи запраглось йому до влади,
Олімпійцям дає неймовірні поради.

* * *
Що було, нічого не забув.
Все, що буде, також не забуду.
Я здобув лиш те, що в світі був,
І здобуду те, що в світі буду.

* * *
У тому місті, мені дорогому,
Куди я приїздив, як додому,
Де спішив до людей із трибун та зі шпальт,
Мене розуміє хіба що асфальт.

* * *
Випав сніг у новорічну ніч —
То вітає вас Петро Ілліч.
А не випав сніг у новорічну ніч —
Теж вітає вас Петро Ілліч.

* * *
Політики внизу, немов мурахи,
Безголів'я ховають у гетьманські папахи...
А поки над малістю домінує Говерла,
Живе Україна і велич не вмерла.

* * *
В день грядущий я крізь тьму прилину,
Бурі переборю й круговерті.
Я любити здатний до загину,
Ненавидіти — і після смерті.

* * *
Поклоняємся Слову, відмовившись від меча,
Готові здолати поміж століттями міст,
Навіть коли потуги лиш на те вистача,
Щоб не пити горілку, а смоктати
кота за хвіст.

* * *
Скрута в державі. Горять нафта й газ,
А не платить ніхто, і ростуть борги.
Для совка дармівщина — ніби оргазм
На дряпучій мітлі у бабуні Яги.

* * *
Колишні ленінські піонери,
Знявши камінь з душі та зі спини,
Вулицею Степана Бандери
Спокійно ідуть на свої верховини.

* * *
Понад ними всевишня рука
Освячує шлях, що був терном заріс.
Бог згори запримітив Вишиванюка,
Що іде з піонерами на повен зріст.

* * *
Захопивши сцену концертну,
Пан професор таке говорив,
Ніби нашу славетну церкву
Він сам, до Христа, створив.

* * *
Старий, як міф про Україну,
Я дух несу брехні на зміну.
Але знаходжу час і привід
Сказати людям: — Я не привид
І не далеке, промайнуле,
А шлях в майбутнє крізь минуле.

* * *
Люди, що поклику вірні,
Невтримно ідуть до кінця,
Як Бистриця у Надвірні,
Як у Солотвині — Бистриця.

* * *
Биструшкін і річка Бистриця —
Бурхливі, гірські слова!
До суперниць своїх ненависниця,
Поряд жінка, в усьому права.

* * *
Не права вона і не ліва,
А саме в усьому права.
Навіть про «гречку» — Віва! —
Каже весною трава.

* * *
У розпалі політичної боротьби
Не ходіть до вчорашніх вождів з поклонами
Й від дощу не рятуйте порожні лоби,
Примостившись під старими балконами.

* * *
Я переконаний: на все свій час,
Його не змінять паніка й аврали.
Якщо історія колись обрала нас,
То ми самі історію обрали.

* * *
Тобі здалось, що вирвався з лабет
І взяв за роги озвірілий час...
Отрутою запікся дикий мед,
Гаддя скрутилось кільцями ковбас.

* * *
Ти думав, що себе й поезію зберіг,
Коли, порвавши пута навісні,
У день новий з минулого побіг...
О ні! То сталося з тобою уві сні.

* * *
В озері води прозорі
На високій розколині гір
Думають тужно про зорі,
Та не годні сягнути зір.

* * *
За спиною притишений крок
Чи над урвищем за сосною?..
Крук часу натискає на курок
І махає крилом наді мною.

* * *
Камінь точать вітри, жарота і дощі,
Серце точить зневіра і кривда карає.
А порад, за хатою, соловейко в кущі
Витьохкує дзвінко і горя не знає.

* * *
Неспритного витискає спритний
На край світу чи на той світ.
А просвітлює всіх Швидкошитний,
Світлий, як радіонуклід.

* * *
Коли виступає Кирило
І говорить про все, що знає,
То навіть свиняче рило
У ліричному тоні зітхає.

* * *
Не співак, не балерун і не поет,
А зробив із інституту університет.
Він, як справжній імітації маг,
Зробить ще з театру універмаг.

* * *
Традиційно — і влітку, і восени,
І зимою, і знову серед весни,
Як би там хто до життя не звик,
Вірять в майбутнє своє барани —
В єдинокровний шашлик.

* * *
Всесвітній фінансист Камдесю,
Європу об'їхавши ледь не всю,
Сказав трьом державцям у Києві:
— Начувайтесь, нащадки Батиєві!

* * *
Три гілки одної влади
Будують нові барикади,
Щоб в одну загриміть домовину
І знайти там свою Батьківщину.

* * *
Глянувши на рідну Вітчизну
Через призму кайдашизму,
Лупейко під сиве кування зозулі
Сучить Москві історичні дулі.

* * *
У кожного незатурканого турка,
Тобто українця, що шанує свій край,
Стіл святковий вінчає смажена курка,
Та, що не потрапила у московський рай.

* * *
Дехто слави своєї тужно роками чека,
Коли інший у славі живе, як франт.
А Лупейко виймає із-за пазухи Камінчука
І каже: — Дивіться, ось діамант!

* * *
Я прийшов, щоб зламати ґрати
І до волі знайти ключі.
Я не знав, що за волю вмирати
Ви готові лише на печі.

* * *
За здобуте дорого заплачено,
Тому й дороге здобуте.
А те, що навіки втрачено,
Богом не буде забуте.

* * *
Приснивсь мені Єсенін у петлі,
Але живий. Веселий недоречно.
Сказав: — Усі поети на землі
З народження приречені.

* * *
Рвавсь до волі крізь вогонь і воду,
Де ступав, здригалася тюрма.
Повернувся до свого народу,
А народу — Боже ж мій! — нема.

* * *
З висоти непроглядних сумних небес
Вдивляюсь, як зірка, в глибоку ніч.
Я вчора помер, а сьогодні воскрес
І кажу: — Слава Богу! —
І кажу: — Гора з пліч!

* * *
Є ще вугілля. Ще родить зерно.
Ще співає пісень кума.
А чому так погано? І погано давно!
БО НЕМАЄ ДАВНО УМА.

* * *
Небо, розспіване прапорами,
Посіріло, як стеля в бараку,
І висить, мов прокляття над нами,
Не являючи віщого знаку.

* * *
Не люблю нарікати і дорікати,
Сам творю позитивні зміни.
А струмкові кажу: — Якщо не ріка ти,
Не берись обертати турбіни!

* * *
Хто сам від себе мліє,
Хто любить міфічну посаду,
Хто нічого в житті не вміє,
Той спішить у Верховну Раду.

* * *
Ані батька, ні матері не підведу,
Та дітям скажу: — Наберіться терпіння!
Бо дорогу, якою затято йду,
Не пройти за одне покоління.

* * *
Кращих представників нації,
Які темним зціляли зір,
На підвищення кваліфікації
Раніш посилали в Сибір.

* * *
Відома бабуся Потапова,
Забувши про встид і страх,
До російської слави потопала,
Український руйнуючи шлях.

* * *
Перегони, гоніння, гонитви...
Смертний в неба порятунку просить.
Кажуть, Бог приймає ті молитви,
Що між хмар проходять в чисту просинь.

* * *
Рідне слово розсуває хмари
І заходить у віконце Боже,—
Скільки б не молились яничари,
Слів лукавих Бог почуть не може.

* * *
Допоки з орбіти не зійшла земля
І далі плуганить безоднями крізь віки,
Думка одна мене радує і звеселя,
Що ми на Землі — земляцтво, усі — земляки.

Чорт попутав молоду поетесу
Надіслать свої твори Дантесу.
Відгукнувсь дуелянт до писучої чічки:
— Галю! Жди біля Чорної річки.

* * *
Молода, красива медсестра,
Взявши білий, як халат, папір,
Видала з-під власного пера
Незбагненно неповторний твір:
— Хай не знають про це дури,
Сови і сичі,
Які робим процедури
Пізно уночі.

* * *
Пляжу найкраща реклама,
Над морем розкинулась дама:
Ніби золота злитки,
Сонцем налиті литки,—
Зліва литочка
Й справа литочка,
А посередині — калиточка:
— Будь ласка, хлопці хороші,
Вкладайте в калиточку гроші!

* * *
Таку розмову тет-а-тет
Почути міг лише поет.
Налюблені до знемоги,
Наколисані снами,
Сказали жіночі ноги:
— Тільки між нами!..

* * *
Жінка, подібна до білої вишеньки,
Стрекотала зі сцени сорокою,
Намагнічено гарна в сорочці вишитій,
Ще гарніша — попід сорочкою.

* * *
Дивне чуття і прегарне,
Що тримає всю землю ветху,
Любов — явище авторитарне,
Бо мусить хтось бути зверху.

* * *
Жінки красиві й круглясті, до речі,
Розпашілі й звабливі з лиця,
В Бородянці співають весь вечір,
Якому не видно кінця.

* * *
Невідпорні жінки, як тарани,
Наче відьми з весняних снів...
Весь вечір їх слухають ветерани
Без кінця і... давно... без кінців.

* * *
«Цілуй її, цілуй її!..» —
Витьохкують обскубані солов'ї,
Товариство дебеле й гузисте
Співає, немов гімназисти.

* * *
У столичнім готелі
Натреновані панночки
Ногами на стелі
Відкручують лампочки.

* * *
Публічно кавалери-перестарки
Залицяються до секретарки.
Вона всім відмовляє. Але конкретно
Любить кожного. Тільки секретно.

* * *
Весною в кафе «Липки»,
Де збираються демократи,
Сяють потужні жіночі литки,
Що тримають зади, як домкрати.

* * *
Ой на Івана та й на Купала,
Як віночки пливли за водою,
Чічка-Марічка любка скупала
У криниці вниз головою.

* * *
У мого доброго друга
Об'явилась дружина друга...
Якби першу не кинув під осінь,
Певно, був би живий і досі.

* * *
Чорт попутав молоду поетесу
Надіслать свої твори Дантесу.
Відгукнувсь дуелянт до писучої чічки:
— Галю! Жди біля Чорної річки.

* * *
У нашій демократичній оселі,
Де засідають зануди,
Радісне світло ллється від Нелі,
Бо сяють, як лампи, груди.

* * *
Відомий моряк Борис Кожин
Ходить по землі, як і кожен.
А тільки побачить пишних жінок,
Чомусь різко пришвидшує крок.

* * *
Ходить розмальована, розцицькована дама,
Грайлива, яскрава і правдива, як реклама.
А правда в тому, що зароблене на рекламі
Віддають, як данину, розцицькованій дамі.

* * *
Кримська красуня Настя
Сказала, хіхікнувши здуру:
— Як мало треба для щастя! —
І за ліфчик сховала купюру.

* * *
Вчора була гола й боса,
Ходила простоволоса.
А вийшла заміж за боса —
Загнуздала його, як барбоса.

* * *
Кум зігрів куму в жару
І сказав: «Я весь не вмру!»
Душ прийняв. І в люту спеку,
Кажуть, втік на дискотеку.

* * *
Що таке помічник Голови,
Добре знають вона і він,
Як болить голова.
І знаєте Ви!
Помічник голови — анальгін.

* * *
У грузина був син Гога,
В Київ їздив до дівчат.
Тому в нас є синагога
І є Бродський — депутат.

* * *
Потужна у сусіда жінка,
Як машина-вантажівка,—
Кого хоче, в кузов загружає,
А на мужа, коли люта, наїжджає.

** *
Працює переважно ногами,
Все частіше їй зайва спідниця.
Легко зводить к і н ц і з к і н ц я м и
У поважних мужів — молодиця.

* * *
Позначений спокій уроном,
Коли поряд Шайтан-гора.
А як жінка живе під Драконом,
Їй сповідатись пора.

* * *
Гора Ай-Петрі в полудневу пору —
Ай! Петре! — спокушає й вабить всує.
Але навіщо л і з т и на високу гору,
Як видно зн и з у, чим вона чарує.

* * *
Любій Сарі славний пан
Купив сірий сарафан.
Славна Сара в спальні пана
Любить вийти з сарафана.

* * *
Демократична Килина Баран
Зачерпує море в стакан.
І собі, й демократам на горе
Ладна випити Чорне море.

* * *
Якщо дідусь бабусі
Не робить потягусі,
То сохне бабуся, як сушка,
І блідне, як біла подушка.

* * *
Через терни до дівок
Мчить захеканий дідок,
А додому йде старий —
Шкутильгає ледь живий.

* * *
Мова віршів чарівно-нерівна,
Видно, силою думки — нахаба,
Невідомо, чи жаба — царівна,
Чи царівна — звичайна жаба.

* * *
Трапилась хлопові молодиця,
Худа до пояса, як рахівниця,
В рухах і позах — вигадниця,
А знизу — суцільна задниця.

* * *
Душа в безнадії отерпла,
Але відродилась охоче:
Вода була чиста і тепла,
Як тіло дівоче.

* * *
Була дисциплінованою комсомолкою,
Роздягалась першою в інтересах справи.
Нині стала першою богомолкою
І фондом Святої Мадлени править.

* * *
Кілька десятків породистих кониць,
Перевдітих в українських молодиць,
Стрибають на сцені, як справжні лошиці,
В концерті во славу Річниці.

* * *
Коли між мужем і жоною — протиріччя,
Тоді бунт визріває в мозку.
Муж з дому втікає. І свою Беатріче
Впізнає в комерційнім кіоску.

* * *
Виявляючи двозначні інтереси,
Ходять серед київських кам'яниць
Дебелі чоловіки-поетеси
І жах наводять на молодиць.

* * *
Кріль кролицю, фраєр незлецький,
Уложив на рушник кролевецький,
Щоб на кролевецькій землі
Не перевелися кролі.

* * *
Чути в трубці: «Алло, Алло!
Що нового в Лубнах, слабаки?»
— Поетеса Ольга Хало
Ходить вперто на буряки.

* * *
Являючи щедрість царську,
Гримич знову тримає промову
Й обдаровує мову кримсько-татарську
Щедріше, як рідну мову.

* * *
В день народження внука,
зіґнорувавши випивку,
Була бабуня ніжною, як перепілка в житі:
— В житті ще не було такого випадку,
Щоб діти виросли, ані разу не биті.

* * *
Сорок років копав канаву
Від сніданку і до горожі,—
Натрудивсь чоловік на славу
І шукає зароблені гроші.

* * *
Дід помирає. Відняло мову.
Перекривила судома рот.
Ніби нагадує знову і знову:
Втративши мову, вмирає народ.

* * *
Все, що напише, сам похвалить —
Й негайно видавцю до рук.
Книжками скоро світ завалить
Поет і доктор всіх наук.

* * *
— Что ты пишешь, о чем поешь,
Чуть склоненная у забора?
— Да стихи вот, сплошной выпендрёж:
«Я не жінка, а ніжна потвора».

* * *
Поетеса Ніна БАГАТА —
Молодичка заповзята.
Букви, як зорі витріщені,
Чарують її на Охтирщині.

* * *
Мимо людських сердець
Скрипить поетичний віз.
На возі поет Скрипець,
Що ледве на воза вліз.

* * *
Поетеса Раїса Лиша
Нас байдужими не полиша,—
Вірші, як груди простуджені,
Тримають людину в напруженні.

* * *
Сидить у барі. Ногами соває.
Зазирає нахабно в очі.
У неї справа бізнесова є
І щодня, і щоночі.

* * *
Зять додому не повернувся,
джиґун і перелесник,
Охмелілий і збуджений після
футбольного торгу.
А тесть після тосту обдзвонив
кожен витверезник,
Опісля пройшовсь, бідолаха,
від моргу й до моргу.

* * *
Перед ранком у спальню свою
заходить тесть —
Так і єсть!
Лежить поряд з тещею зять.
Що поробиш?
Зятя не переробиш!
Зять любить взять.

* * *
На дозвілля — надуживання,
На похмілля — переживання:
Чи не задуже Ваня
Нехтує виживання?

* * *
Випадково в тролейбусі
Притуливсь я до бабусі.
А вона очима — блись! —
І підморгує: «Женись!»
— Що Ви, бабцю, бійтесь Бога!
Вас волочать ледве ноги! —
А вона мені: — Шмаркачу!
За ногами я не плачу,
Голівне, що збереглась
Вулканіческая страсть.

* * *
Двадцятий, затятий, проклятий
кінчається вік,
Вкоротивши людині
і зміст, і духовний зріст.
А на призьбі під хатою
сидить нестаріючий чоловік
І тягне кота
за обмацаний хвіст.

* * *
— Нічого,— він каже,— все буде,
як має буть,
Переможем, заможем, загнуздаємо
збурені дні,
І вип'єм достойно
за розтерзану
нашу майбуть,
Лиш налийте котові
й не забудьте налити мені.

* * *
Серед ночі рідна дружина
Буває солодкою, як малина.
Коли ж з ночі чужа вирина,
То бентежить уяву, як дичина.

* * *
Навіть заради рядків натхненних
На лоні природи в любов не бався
І для себе з'ясуй: де лідер зелених,
А де лідер зелених баксів.

* * *
Невже ми для того звалили цензуру
І червоних цензорів у Кремлі,
Щоб споглядати танцюючу дуру
На залитім вином столі?!

* * *
Поганьбили пияцтво, хтиві танці і співи
І почистили пір'я від сіна й трави.
А тоді товариство «Сузір'я Діви»
Створили відомі старі курви.

* * *
Буде електрика, буде в квартирах газ,
Все переборемо й доживем до весни,
Але за умови: якщо в слушний час
Переїдуть до тюрем енергонесуни.

* * *
Найкращий у світі любові урок
Старий вчитель нагадує вже зі сфер
неземних:
— Ніщо і ніде так не оберігає пташок,
Як велика дрібничка — любов до них.

* * *
Лазаренко хапає, як сатана,
Призабувши про сором і втому.
— Мені ж війнула в очі сивина,
А я нічого не несу додому.

* * *
Сорок років копав канаву
Від горожі і до обіду,—
Потрудивсь чоловік на славу,
Та від праці його ані сліду.

* * *
Такі, як він, гарячі серця
Здатні на славні штучки.
І він справу доведе до кінця,
Тобто доведе до ручки.

* * *
Єднались різні, як херові рими,
Тому не всі в цім світі херувими.
А коли поєдналися Сара і Фіма,
Народилась красунечка Сарафіма.

* * *
І в науці жінки, як солдати,
Відзначають знаменні дати.
А як виникає: — Дать чи не дати? —
Не всі пробиваються в кандидати.

* * *
«Ми підем, де трави похилі» —
Гімн «Веселки», що й нині в силі.
Коли закохані не сплять уночі,
В світ приходять нові читачі.

* * *
Мені давно одна подвижниця відома,
Що добре двигалась в гостях і вдома.
В ній одній поєдналися еллін і гунн,
Тому вона двигалась, як вічний двигун.

* * *
Моя сусідка, пишна тьотя Ганя,
Вибилась у переможці соцзмагання.
Вона п'яного мужа-соціаліста перемогла
І надавала йому, скільки змогла.

* * *
Не прислухавсь до речистих златоустів,
Ніколи із чужим добром не підбирав мішки...
А як довідавсь, що мене знайшли в капусті,
Відтоді страх люблю із капустою пиріжки.

* * *
Валентина грає на баяні,
Тому згоден я з Валентиною.
Людина без музики в часи окаянні
Рано чи пізно стає худобиною.

* * *
Передсмертний крик над селом
Прозвучав, як величний псалом,
Від церкви піднявся ще вище
І впав, як грудка, на кладовище.

* * *
Шістдесятників відросток,
Не вовк, а сірий заїнька,
Поет поцілив Коту під хвостик
І обернувсь на прозаїка.

* * *
Його справді художній свист
Будить справді бездумний світ.
Що важливо? Він гуморист,
А розумний же був чоловік!

* * *
Ревізори із КРУ
Мають звичку
Їсти чорну ікру
На дурничку.

* * *
Начистивши мідний пуп,
Поет поступив до АУП,
Довівши, що слава не в пупі
І тим більш — не в АУПі.

* * *
Довершена, як скирта сіна,
В забаганках своїх незмінна,
Шлях в життя пробивала коліном
І пахла спокусливо сіном.

* * *
Пише про різні оказії,
Зірок не хапає з неба.
А щодо польоту фантазії,
То нема і не треба.

* * *
Начальник штабу
Так захопився,
Що виліз на бабу,
Упав і розбився.

* * *
Нових курочок заманив у курятник,
Щоб імідж підняти на вищий рівень,
І при вході червоними буквами Півень
Вивів слово чарівне: Курвятник.

* * *
— Що він там у риму несе
І зухвало друкує?
— Прочитайте! Якраз там є все,
Чого вам від роду бракує.

* * *
Поезія завжди права
На поворотах крутих,
Тим паче — поезія зорова,
Що лікує сліпих.

* * *
На світанку спозаранку
Баобаб у баби був.
Так розбабчив християнку,
Що набабчив БуБабу.

* * *
БуБаБу заліг у клуні,
Де хропіли смачно хруні,
І висів на баобабі,
Як дуда, дарунок бабі.

* * *
На дуду зіграла баба
Й сіла смачно на трубу,
Поки в бубон з баобаба
Бубнив хтивий БуБаБу.

* * *
Жартома гуморист Семчило
Упхав критику в задницю шило.
Критик зойкнув. Сказав невтішно:
— Мені абсолютно не смішно!

* * *
Твір відверто несимпатичний
Чомусь визнали як фантастичний.
Хочеш ти чи не хочеш,
А в реальності — зарегочеш.

* * *
Як у старої незаміжньої дівки,
Що блукає самотньо за клубом,
Пощерблена щелепа нашої Спілки
Новим поповнилась Зубом.

* * *
Поетесі зватися Баран,
Їй-Богу, не до лиця.
Так писати про стид і страм
Може тільки вівця.

* * *
Вона являє круглий спілий плід,
Вона вміщає антисвіт і світ.
У косах — вітер, вітер — в голові,
Вона мов яблуко, загублене в траві.

* * *
Відомий критик прикормив Рябка
І вишколив для промислу крутого.
Відтоді сам не пише ні рядка:
Пес гавкає за себе і за нього.

* * *
Накульгує діяч на ліву ногу,
Думки його доходять недалечко:
Нездатний вийти на пряму дорогу,
Він хилить вліво і стрибає в гречку.

* * *
Найдзвінкіший серед писклявих дам,
Знову першим стає гріховодник Адам.
Та не першим з обранців раю,
А першим, що мусить сидіти скраю.

* * *
Ти розумієш, у чому справа?
Таж справа — прірва, а зліва — слава!
Заради слави хоч серце вирви,
А совість мовчки веде до прірви.

* * *
Я своїм розумом ніяк не допру,
Може б, нарешті мені підказали ви,
Чом це у скверику пам'ятник Гончару
Передражнюється зі Чкаловим?!

* * *
Ловить сомів — то справа гонорова,
Впіймать — не всім судилось на віку.
Колись впіймала Ніна чорноброва
Й тримає Сома досі на гачку.

* * *
Коли у діда не всі дома,
Коли бракує діду Сома,
Він внука забере зі школи,
Щоб з ним читать книжки Миколи.

* * *
Ловить сомів — потрібні хист, і вміння,
І спецнаживка, й хитрі інструменти.
Сом ловиться у тихе безгоміння
І пропадає під аплодисменти.

* * *
Він до слави не йшов напролом,
Його вабили думка і рима.
Саме тому Микола Сом
У поезії крупна риба.

* * *
Сом — як міст між селом і містом
І жива серцевина ріки.
Сом ніколи не був екстремістом,
Він єднає народи й віки.

* * *
Голоси лунають звідусіль,
Чути навіть голос із-за хмари.
Але тільки заговорить Віль,
Озиваються цигани і татари.

* * *
Єрмоловій нарешті вельми люб
Засмиканий прозаїк Скалозуб.
Але поглянуть варто правді в очі
Вона його відкрила опівночі.

* * *
З дерева впав ананас
Як солодка мрія поета.
Еврика! А на нас
Упала крилата ракета.

* * *
Тато сина бив —
І не помилявся! —
Не за те, що пив,
А що похмелявся.

* * *
Стала бабка на місток,
Пишна бабка-колобок.
Ущипнув її дідок —
І не виявив кісток.

* * *
Великий комбінатор слів,
Відомий доктор Ковалів
Відкрив найсвітлішу посеред істин:
Всі темні поети — не модерністи!

* * *
Читати нормальних поетів — морока,
Нормальне — не норма, а псевдокультура.
Лише прочитавши у стилі бароко,
Побачиш, де мука, де макулатура.

* * *
Нова сила, сексуально потужна,
Підперши грудьми богему,
Поетеса Альбіна Калюжна
Сходить, як сонце, на сцену.

* * *
Альбіна Калюжна — признатись пора
І відкрить таємницю поета! —
Для мужа Юхима — творча сестра,
Для Павла-співака — Джульєтта.

* * *
В часи королівські таланти проворні
Вибивались в поети придворні.
А мій друг, що вподобав цнотливі пісні,
Став при-Дворським поетом при власній жоні.

* * *
Я не была святой»,— сказала Дурова,
Ні в слові, ні в славі не погамована,
Метафорична і каламбурова,
Поетеса недошліфована.

* * *
Поетесу Анну критики знали
І ПОСТІЙНО анналізували.
Навіть непідкупний Поліщук,
Що ловив у полі щук,
П'ятірнею скуйовдивши гривоньку,
Був промимрив: — Ах ти, моя рибонько!

* * *
Про назви чужі говорилось
давно і не раз,
А гучні переназви чекають
серйозної мови ще.
Час настав замінити прозахідне
унітаз
На слово сакральне і радісне —
середовище.

* * *
Справжній мужчина — неминуче джиґун,
Слабаків одтісняє, шануючи вроду.
Справжній — це завжди бунтар і двигун,
Що рухає рід на шляху до народу.

* * *
Людина, сексуально гнучка,
І людина, що вірна комусь до труни,
Послухавши тост демократичного гайдучка,
Від куми повертається до чужої жони.

* * *
Цей гуцул так говорити вміє
Про наш дивовижний вік,
Що, з ним випивши, тверезіє
Охмелілий давно чоловік.

* * *
Із ринви зробивши підзорну трубу,
Бубабіст поспішив розповісти,
Що на Місяці є чільний пост БуБаБу,
А на Марсі спинили марксизм бубабісти.

* * *
Закоренілі славолюбці,
Жадібні до звань і посад,
Ваш талант як мікроб у трубці,
Зате, як бульдозер, зад.

* * *
Запинається даль дощем
Чи снігу пухким туманом.
Паранормальне явище —
З хлопа ставати паном.

* * *
Мужик своїм корінням і життям —
Аристократ за світовідчуттям.
А нині в аристократи
Пнуться духовні кастрати.

* * *
Поет від Бога — не глашатай мас,
А пломінь, що в душі уб'є все нице.
Поетові суддя — не бородатий Маркс
І не безумний небожитель Ніцше.

* * *
Залишиться поетом назавжди
Лиш той, хто зняв чиновницькі погони
І в пам'яті людській лишив сліди,
Як вірші, гідні заборони.

* * *
О, якби виставить у музеї
Заплаканого Осадчука! —
День і ніч агресивні пігмеї
Танцювали би гопака.

* * *
Гарно подумай! Прийми рішенець,
Щоб спинити гармидер думок,—
Від культу до кольта — хай йому грець! —
Лиш один необачний крок.

* * *
Буйно розквітли айстри —
Перші осінні квіти.
Придивляйся до квітів, Майстре,
ЩОБ СВІТ І СЕБЕ ЗРОЗУМІТИ.

* * *
Перші прикмети віку,
Коли вік відпливає навіки.
На вершині життя чоловіку
Видно всі роки, як ріки.

* * *
Майстер іде висотою,
Щоб себе і життя зрозуміти,
І згори споглядає квіти,
І не бачить їх над собою.

* * *
Осінь довкола, осінь...
Бенкет кольорів-самоцвітів...
Що в літі твоїм не збулося,
Те сховалося поміж квітів.

* * *
Слова не сказані і несказанні
Вливаються у душу звіддаля...
Люблю тебе, як берег у тумані,
Що віддаляється від корабля.